28.02.2006 12:36

5 березня/ опівночі/ теканал „1+1”
„Країна чудес” (1999) Майкла Вінтерботтома

„Країна чудес”/Wonderland Картина одного з найцікавіших сучасних британських кінорежисерів Майкла Вінтерботтома (нагадаємо, що він 18 лютого отримав „Срібного ведмедя” за режисуру свого останнього за часом фільму "Дорога в Ґуантанамо"/The Road to Guantanamo.

Країна чудес у цьому фільмі – місто Лондон. Насправді, це метафора. Країна чудес – це будь-яке велике місто. Навіть не так, „країна чудес” – це життя. Ідеться про те, а чи може, а чи зможе людина знайти чудо у повсякденному житті? Чи зможе порадіти новому дню, знайти в ньому дещицю щастя і подарувати її своїм близьким?

У кожному разі, „Країна чудес” Майкла Вінтерботтома показує саме лондонське життя. Ми спостерігаємо повсякдення – ніби це і не життя, а всього-навсього чернетка життя. Але ж ні в кого другої спроби не буває: навіть коли ви потрапляєте у подібну ситуацію, ви вже не той, яким були раніше; і те, що сприймалося за панацею, тепер уже не спрацьовує.

У центрі фільму – зовні щаслива, звичайна родина – чоловік, дружина і їхні вже дорослі діти. Та коли ми придивляємося уважніше, то бачимо суцільне змагання егоїзмів. Де загубилася любов, як досягти взаєморозуміння? – ось про що питається у „Країні чудес”.

Цю стрічку було відібрано до конкурсної програми Каннського фестивалю. А на батьківщині, у Великій Британії, вона отримала престижну нагороду незалежного кіна як найкращий фільм року... Взагалі ж, Майкл Вінтерботтом надзвичайно цікавий режисер-експериментатор. Він розпочинав як документаліст і це відбилося на його творчій манері. Вінтерботтома навіть вважають творцем такого собі межового напівдокументального виду кіномистецтва. У кожному разі, ознака більшости його картин – це поєднання ігрової історії з документальним фільмуванням. До речі, як і в згаданій "Дорозі в Ґуантанамо"...