07.04.2006 16:31

Джон Бурмен – подорож буде небезпечною

На початку шістдесятих Джон Бурмен звернув на себе увагу циклом документальних стрічок, створених на Бристольській студії ВВС та однією ігровою картиною, що розповідала про особливості британского шоу-бізнесу. А покинути острови і стати постановником у Голлівуді Бурмену допомогла дружба із зіркою американського кіна Лі Марвіном. Вже їхня перша спільна стрічка „Впритул”/Point Blank звернула на себе увагу критиків та глядачів. Це був 1967 рік – час, коли в минуле відходив кодекс Гейса з його суворими заборонами, а натомість приходила контркультура з її свободою самовираження. Тому „Впритул” – досить незвичний, навіть експериментальний фільм. У ньому звертає на себе увагу насамперед формальне новаторство. Джон Бурмен використовує рваний монтаж, часті повернення героїв у минуле та експериментує зі звуком.

Ця стрічка прикметна також своїм головним героєм. Лі Марвін зіграв колишнього в’язня Алькатрасу, що той втікає з в’язниці, аби помститися своїм кривдникам. Самотній герой, який виходить на стежку війни, став дуже актуальним у голлівудському кіні кінця шістдесятих, коли американське суспільство перестало довіряти державним інституціям. Згодом цією дорогою підуть герої Клінта Іствуда, Чарльза Бронсона і Джіна Гекмена.

Проте Лі Марвін залишається першим і неперевершеним завдяки своїй незворушності та безкопромісності.

Ще одією леґендою стала картина Джона Бурмена „Відплата”/Deliverance, зафільмувана 1972 року. Це справжній зразок реалізму сімдесятих – сміливий і навіть викличний. За формою – це своєрідна притча, чимось схожа на „Солом’яних псів” Сема Пекінпа (до речі, Пекінпа примірявся до зйомок „Відплати”)... Отже, четверо американців беруться востаннє пропливти рікою, якої скоро не буде. Вона, як і вся навколишня територія, незабаром має перетворитись на величезне водосховище. Подорож героїв бурхливою рікою – це своєрідна втеча від цивілізації, від звичних правил та норм. Одночасно, це подорож, яка дозволяє героям пізнати самих себе.

Якщо у шістдесяті людину піддавали випробуванням свободою, то у сімдесяті свободу змінило насилля. Картина „Відплата” також його досліджує. І головні герої, мирні американські бізнесмени, стають дикими звірами, котрі витіснили закон на користь помсти.

Джон Бурмен увійшов до історії кіна у якості експериментатора. Один з його експериментів – антиутопія „Зардоз” (1974). У цьому фільмі Бурмен продовжує досліджувати природу насилля. Дія картини відбувається 2293 року. Це похмуре майбутнє, у якому вбивство введено у ранґ закону.

Проте, якщо попередні роботи режисера не залишали місця для оптимізму, то в цій картині Бурмен знаходить героя, котрий зумів подолати закон злого бога. Фінал картини – дуже показовий саме з цієї точки зору. „Зардоз” у сімдесятих вражав глядачів та критиків особливим візуальним стилем, у якому поєднувались новітні кінематографічні експерименти з тодішніми візіями майбутнього, яке нікому не уявлялося надто простим і світлим...

На початку вісімдесятих Джон Бурмен повертається до Британії. А 1987 року він фільмує автобіографічну стрічку „Надія та слава”. Події другої світової війни ми бачимо очима маленького хлопчика. Постановник надзвичайно відповідально поставився до відтворення тогочасних реалій. Він боявся припуститися найменшого фальшу в подробицях побуту. Проте найбільшої уваги Бурмен надав переживанням ліричного героя, бо вони не менш важливі, ніж щоденні бомбардування. Картина мала неабиякий успіх у Британії. Критики писали, що Бурмен показав справжню силу Англії, її дух та оптимізм. Власне, фільм закінчується народженням дитини. І це вже традиційно для кінематографа Бурмена, де акт пологів символізує майбутнє, яке не буде схожим на сповнене стражданнями минуле.

Стрічку „Далеко від Ранґуна”/Beyond Rangoon, яка 9 квітня демонструється в АРҐУМЕНТІ-КІНО, Джон Бурмен зафільмовав 1995 року. У ній присутньо багато улюблених тем режисера. Це й подорож героїв-туристів, які шукають екзотики, а знаходять світ, сповнений насилля. Це й роздуми над природою цього самого насилля і, врешті-решт, довгий шлях до людяности. І Джон Бурмен вірний своєму візуальному стилю. Як ніхто інший, він уміє фільмувати природу. Цього разу Бурмен перетворив джунґлі Бірми-М’янми у місце надзвичайно красиве і надзвичайно небезпечне. Природа тут схожа на людську душу – однаково схильну до добра і зла. І подорож через ці джунґлі, як завше у Бурмена, буде дуже небезпечною.