Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

04.05.2006 19:03

Марія Матіос: Від „Білого птаха...” до „Солодкої Дарусі”

Наша програма продовжує стежити за розгортанням проекту „КІНОРОМАНИ: українські письменники про улюблені фільми”. В АРҐУМЕНТІ-КІНО 7 травня (23:40) подивіться сюжет, що його підготували Ігор Грабович та Олеся Лук’яненко – зустріч з Марією Матіос. Письменниця розповість про свою любов до фільму режисера Юрія Іллєнка „Білий птах з чорною ознакою”, що став частиною її біографії.

Марія МатіосМарія Матіос. Українська письмениця. Народилась на Буковині. Автор тринадцяти книг поезії та прози. Лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2005 року за роман „Солодка Даруся”. Має титул „найпліднішої письменниці України”. А також – однієї з найпопулярніших: роман „Солодка Даруся” розійшовся рекордним для часів незалежности України накладом у п’ятдесят тисяч примірників.

Картина Юрія Іллєнка „Білий птах з чорною ознакою” є однією з найтитулованіших в історії українського кіна. Створена 1970 року, вона об’єднала у собі весь цвіт вітчизняного кінематографа: Юрія та Михайла Іллєнків, Івана Миколайчука, Леоніда Бакштаєва, Ларису Кадочникову, Джемму Фірсову. Фільмував картину Вілен Калюта. У „Білому птасі” дебютував Богдан Ступка. Справжня українська кінокласика. А для письменниці Матії Матіос „Білий птах з чорною ознакою” – частина її біографії.

Марія Матіос: „Білий птах з чорною ознакою”- тому що це фільм, який, як я тепер розумію, зіграв роль у моєму творчому житті. Він до мене причетний, я до нього причетна.

У сімдесятому році у селі Розтоки на Буковині, це Путильський район, як я кажу, був філіал Голлівуду. У нашій родині, нашій сім’ї квартирували ті, хто робив цей фільм – подружжя Іллєнків: Юрій Іллєнко – режисер-постановник фільму і виконавиця однієї з головних ролей – актриса Лариса Кадочникова”.

„Це сімдесятий рік, вже тридцять п’ять років тому, я була маленькою дівчинкою і моя роль, як сказали б зараз на Буковині, полягала у тому, що я повинна була щоранку, тихенько, навшпиньки, зайти у спальню до Іллєнка з Кадочниковою, принести їм по півлітровій баночці молока, яке ще парувало, з медом. Юрій Герасимович мені недавно сказав (і він опублікував це у своїй книжці), що разом з молоком я їм приносила ружі. У нас дуже гарні ружі росли (і дотепер ростуть) у мами на городі. Я зривала ту ружу, мене ніхто не змушував це робити. Я не пам’ятаю епізоду про ту ружу, а він про це каже, що так було... Ви, знаєте, мені здається, що це відгукнулося, ота ружа, про яку я забула, мабуть, це десь у підсвідомості воно залишилося, тому що першоназва найвідомішої моєї книжки „Солодка Даруся” - вона мала назву „Трояка Ружа”. Може це та ружа з мого дитинства, з того „Білого птаха”? Я не знаю.

Маленька Марічка також брала участь у зйомках – за досить курйозних тепер, але досить серйозних тоді обставин.

Марія Матіос: „Все село на той час було артистами. Це була масовка. Дітям за зйомки платили півтора рубля. Дорослим платили більше, а тим, хто брав участь у якихось екстремальних сценах, скажімо, брід через воду, їм там великі гроші платили, це було стимулом, щоб брати участь у тих зйомках. А моя покійна бабця з дідом у селі були великими ориґіналами, вони, як з’ясувалося, за тридцять років до своєї смерті замовили собі домовини і все, що потрібно до смерті - і все це на горищі чекало свого часу. Для цих масовок все потрібне було автентичне, одяг такий, як гуцули носили у сорокові роки. І ось для цих зйомок мені, десятирічній дівчинці, знадобилися постоли, взувачка, взуття зі шкіри телячої. І взяла ці бабусині постоли, які чекали на горищі смерті, і ми, пам’ятаю, це був день зйомок весілля Кадочникової, вона грала роль Дани, і там була імітація дощу і треба було бігати перед камерами. І у широкоформатному варіанті фільму я себе впізнаю, коли бігаю по дощі і заглядаю в камеру. Ну і дуже успішно постоли, призначені бабусею до смерті, успішно угробила на зйомках, бо дощ і шов вони розмокли. Бабуся була змушена замовляти собі інші постоли для смерті. Оце мій дуже яскравий спогад”.

Білий птах з чорною ознакою


Із часу створення „Білого птаха” минуло тридцять шість років. На думку Марії Матіос, картина не виглядає застарілою чи такою, з якою можна вступати в полеміку зараз. А для свого часу вона взагалі була подією, котру важко переоцінити.

Марія Матіос: „Це був невчасний на той час фільм. Я тепер розумію, це був страшенний ризик. Я дивуюся, що він вийшов на екрани, він порубаний на двоє, він мав бути двосерійний. З точки зору ідеології, це був виклик, не забудемо, що це були роки, коли друга хвиля арештів в Україні підходила. І тільки, коли цей фільм на кінофестивалі у Москві здобув перше місце, дещо погамувалися пристрасті і тиск на знімальну групу. Я пригадую, як приїхали Іллєнки вже після того, коли вони здобули оту перемогу у Москві, вони, Юра з Ларисою приїхали до тата з мамою, і я пригадую, що вони розповідали про похід до Шелеста, щоб врятувати фільм. Була небезпека, тому що вперше в українському кінематографі порушувалося питання, проблема національно-визвольних змагань – це ми так зараз називаємо. На той час це було питання бандерівщини. Ясна річ, що все треба дивитися і все треба оцінювати в контексті часу. На той час це було надзвичайно сміливо, це було відважно... Навіть епізод, коли Ступка (Орест) стоїть серед гір і каже: „Це мої гори і я тут ґазда і я вирішую, кому в них жити”. Я вам хочу сказати, що, можливо, ці три речення варті усього фільму. І це ключ до розуміння ідеології цього фільму... Ясна річ, я б хотіла, щоб хтось зробив кінострічку про ті часи, коли земля переходить, як красива жінка з рук в руки, від однієї держави до іншої. Щоб хтось зробив про той час фільм достойний, тобто адекватний тому часу і тим історіям. Я думаю, що зараз ми можемо зробити такий фільм, не вдаючись в етнографію, не вдаючись до красивостей, до кучерявостей. Трагічний і одночасно правдивий фільм про ті часи. Але я думаю, що тоді був поштовх для дуже багатьох мистецьких явищ – поява „Білого птаха”.

У романах Марії Матіос згадується безліч класичних і сучасних фільмів. Є у неї також улюблений кінопостановник – Емір Кустуріца. Письменниця шкодує, що в Україні не з’явилося нікого, рівного талантом із цим балканським режисером.

Марія Матіос: „Мені подобається ота багатоплановість його, багатошаровість. І вміння в найдраматичніших ситуаціях залишатися природним, по-перше, художником, по-друге, людиною з дуже добре розвинутим почуттям гумору і величезним філософом. Це треба вміти поєднати – гусей, курей, війну, стрілянину, кров, любов, ненависть, суєту і з цього зробити великий філософський трактат. Я думаю, що це найбільший філософ, принаймні, як на мене, то це найбільший філософ у кіно сучасному. У нас, очевидно, є такі художники, але вони нереалізовані. Мені прикро, я не можу зрозуміти, чому в умовах війни той же ж Кустуріца зумів себе так реалізувати, що національний балканський колорит поширився на весь світ і чому ми такі колоритні, без війни, при стабільності не народили, як Афродіту з піни художника такого рівня. Чи ми притлумили його енергію, чи ми не спроможні були створити умови, як держава, суспільство. Це для мене дуже велике запитання”.

Марія Матіос також пише про довоєнну та повоєнну Буковину. У її романі „Солодка Даруся” ми бачимо, як важкий поступ історії руйнує життя цілих поколінь українців. У письменниці є пропозиції щодо екранізації роману, проте нікому своєї згоди вона ще не дала. Хоче, аби усе було переконливо. Не менш, як іще в одному славетному українському фільмі – „Тіні забутих предків”.

Марія Матіос: „Коли кілька режисерів робили мені пропозиції робити фільм за „Солодкою Дарусею”, я поки що відмовила всім. І не тому, що я така прикра, я так перебираю, а тому, що я не побачила, що мені пропонують таку ж автентичність. Я думаю, що такі голоси може озвучувати тільки той, хто послуговується цією мовою, цією інтонацією, цією ментальністю. Я кажу, я готова озвучувати, я не дозволяю нікому читати на радіо. Тобто акторам. Жіночі голоси я сама озвучую. Коли я зрозумію, що актор, якого мені запропонують, відповідатиме написаному, я тільки тоді можу погодитись на те, чи показати, чи озвучити”.

А „Білий птах з чорною ознакою” Юрія Іллєнка заслуговує сьогодні більшої уваги, ніж навіть у минулому. Він зафіксував час та людей, яких уже нема. Марія Матіос вважає, що слід зберегти те, що залишилось. До цього вона готова докласти зусиль.

Марія Матіос: „У мене є мрія, чесно кажучи, от зібрати тих, хто ще залишився, акторів, тих, хто брав участь у тому фільмі і зробити щось таке документальне з тими людьми. Починаючи зі Ступки, Кадочникової, Іллєнка – один, другий. Не знаю, де Джемма Фірсова. Покійний Калюта, до речі, був колосальним оператором. І я думаю, що якщо я не втілю, то можливо хтось зробить, піде цими слідами. Я готова бути гідом чи навіть маленьким організатором. Я б хотіла занотувати для історії цих людей. І цих, хто залишився у селі. Дивіться, як розпорядилась доля. Іван Миколайчук, який там квартирував. Його рідна сестра Іванка грала у фільмі „Тронка” за Олесем Гончарем, грала Тоню у цьому фільмі. Вона залишалася у Розтоках і вийшла заміж за Матіоса. Василя, якого ось вже втретє сільська громада обрала сільським головою. Ось є така неперервність історія і б хотіла, щоб ця неперервність була зафіксована і в тому числі кінематографічно, документально”.

Підготував Ігор Грабович




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com