Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

25.05.2006 18:27

Роберт Олдріч: компроміс – інше слово для зради

Роберт ОлдрічРоберт Олдріч із тих кінематографістів, які стали символом незалежности в голлівудському кіні. Режисер казав, що завжди фільмував ті картини, які він хотів і так, як вважав за потрібне, незалежно від того, сподобаються вони студійному керівництву чи ні. Не боявся режисер також і провалу своїх фільмів у прокаті, хоча часто не розумів, чому їх не хоче дивитися глядач. Втім, у Роберта Олдріча траплялися надзвичайні фінансові злети. Не кажучи вже про визнання критики. Особливо європейської. Саме критики французького журналу „Кайє дю сінема” назвали його фільм 1955 року ”Поцілуй мене на смерть” квінтесенцією film noir , найбільшим досягненням цього напряму у повоєнному американському кіні.

Стрічка починається незвично – з дихання жінки, яку переслідують. Вона відчайдушно намагається знайти захист. Приватний детектив, Джеймс Спейд підбирає її на шосе. Подальші події розгортаються стрімко і несподівано.

Детективний сюжет дав змогу Роберту Олдрічу продемонструвати власну філософію. Вона зводилась до кількох постулатів. Режисер вважав, що життя тримається на протистоянні. Що владою завжди будуть зловживати і що людина не повинна ніколи йти на компроміс, бо компроміс – тільки інше слово для зради.

Поцілуй мене на смерть/Kiss Me DeadlyСтрічка „Поцілуй мене на смерть” стала політичним звинувачення. Тут нема позитивних героїв. Фільм передає епоху маккартизму найбільш адекватно – як потяг до самознищення. У фіналі головна героїня, не послухавши застережень, таки відкриває ящик Пандори. „Це був мій протест проти Бомби”, – сказав Роберт Олдріч.

Олдріча в жодному разі не назвеш слухняним студійним режисером. Проте і фільмувати поза межами Голлівуду у п’ятдесятих було неможливо. Його конфлікт з одним із голлівудських продюсерів призвів до вимушеної еміґрації – кілька років поспіль режисер фільмує за кордоном, зокрема, у Європі. Це були так звані „горила-фільми” (так називав ці картини актор Роберт Мітчум – виконавець головної ролі у стрічці „Злі пагорби”). Мовляв, створюючи „горила-фільми”, не слід турбуватися про якість: ти просто береш гроші, заповнюєш десять котушок плівки якимось матеріалом, а потім розважаєшся. Але таке полегшене ставлення до кіна – це не був шлях для Роберта Олдріча.

„Злі пагорби” розповідають про американського журналіста, котрий прибуває до Афін у переддень окупації міста німцями. Незабаром він отримує список грецьких патріотів, які зголосилися на співпрацю з британською розвідкою. Проте німці також полюють за списком... У цій картині Олдріч створює образ одержимого владою німецького офіцера. Той не знає жалю і готовий зробити що завгодно для досягнення власної мети. Саме владу, яка розтліває людину, Олдріч вважав чи не найбільшим злом.

Бруднa дюжинa/The Dirty DozenВласне військова тематика стала найкращим полігоном для втілення ідей Роберта Олдріча. 1967 року режисер фільмує найуспішнішу свою картину – „Брудну дюжину”. Це історія дванадцятьох кримінальних злочинців, які зголосилися виконати важливе військове завдання в обмін на реабілітацію. Головний герой, майор Райзман (у цій ролі актор Лі Марвін), – втілює собою людину, яка не хоче грати за правилами. Він – анархіст. І очоливши таких самих анархістів, приймає бій.

Успіх „Брудної дюжини” дає змогу Олдрічу заснувати власну студію. На ній він фільмує кілька стрічок. Одна з них – „Леґенда про Лайлу Клер”, зроблена у популярному тоді жанрі „стрічок про Голлівуд”. Олдріч намагався повторити успіх своєї ж картини 1962 року „Що сталося з Бебі Джейн?”, у якій ішлося про двох сестер, колишніх голлівудських зірок. Цього разу фільм – про молоду актрису, яка намагається повторити успіх кінолеґенди Лайли Клер. Як завше в Олдріча, ситуація обростає непростими подробицями, зокрема, загадковою смертю голлівудської зірки.

„Леґенда про Лайлу Клер” – ще одна патологічна історія про становлення та крах особистості, про боротьбу як основу життя. Олдріч розгортає сюжет картини на нюансах людських стосунків, до надій домішуючи розчарування, а до віри – крах ілюзій.

1971 року режисер знімає на власній студії ґанґстерську драму „Банда Ґріссомів”. Якщо „Брудна дюжина” демонструвала винятково чоловічий світ з його непростими правилами, то в „Банді Ґрісомів” спокусі анархії піддаються жінки. Ситуація подається очима місіс Блендіш, дівчини з буржуазної родини, яка стає заручником родини Ґріссомів. У місіс Блендіш закохався бандит на ім’я Слім, і його кохання обернулося на одержимість дівчиною. Олдріч ніскільки не романтизує почуття бандита, але й уникає чорної фарби стосовно свого героя. Слім намагається залишатися самим собою, як і всі герої Олдріча... Та „Банда Ґріссомів” не мала успіху в прокаті й була останнім фільмом, що створений режисером на власній студії. 1973 року студію довелося продати.

Картину „Останній захід сонця” Роберт Олдріч зафільмував 1962 року. І ця стрічка, якою 28 травня (00:20) АРҐУМЕНТ-КІНО розпочинає міні-ретроспективу фільмів режисера, є ніби квінтесенцією вестерну. У ній присутні багато важливих її складників жанру: суперництво двох чоловіків за жінку, зіткнення з індіанціями, перегін худоби і, врешті-решт, фінальна дуель. Водночас, „Останній захід сонця” – досить несподіваний для вестерна своєрідною ліричністю. Персонаж Керка Даґлеса – багатослівний та палкий, він часто говорить віршами та співає пісень. Містить картина іще один сюрприз – цього разу психологічний – і саме він перетворює традиційний вестерн чи не в античну трагедію. Не будемо розкривати сюжетних перипетій, проте відкриття, здійснене героєм Керка Даґлеса, поставить його перед важким вибором. І він його неодмінно зробить. Навіть просто тому, що є герєм фільму Роберта Олдріча.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com