19.09.2006 17:07
ДОН ФРЕНСІС
Якщо існує кіномуза, то Френсіс Форд Коппола повинен бути її улюбленим сином. Лавреат багатьох найпрестижніших кінематографічних нагород, постановник «Хрещеного батька», «Розмови», «Апокаліпсису наших днів», «Дракули» та інших картин, Коппола доклав зусиль, щоб кінематограф став не просто розвагою, а ґрандіозною розвагою. Про себе режисер може сказати: «Моє кіно і є моїм життям».
Кінематографічна діяльність Френсіса Форда Копполи розпочиналася зі співпраці з незалежним продюсером і режисером Роджером Корманом. Майбутньому класику доводилось редаґувати сценарії, працювати асистентом режисера і навіть перемонтовувати чужі картини. Саме в Кормана, який спеціалізувався на жанровому кіні, і відбувся дебют молодого кінорежисера.
Невдовзі Коппола разом зі своїм другом Джорджем Лукасом створює студію «Зоетроп», на якій продюсує перші стрічки Лукаса, а згодом ставить і власні. Френсіс Коппола, як і Джордж Лукас та Стівен Спілберґ стали фундаторами «нового Голлівуду», вливши свіже тематичне і стилістичне вино у старі міхи „фабрики мрій”.
Це було покоління авантюристів, що ходили досі незвіданими стежками. Це були пірати кінематографа – зухвалі й безкомпромісні. Згодом Лукас сказав, що героя «Зоряних воєн» Хала Соло він списав із Копполи.
А кінематографічну славу Френсісу Форду Копполі принесла картина «Хрещений батько». Повільна, сповнена деталей і подробиць сімейна саґа про Дона Карлеоне та його синів базувалася не тільки на книзі Маріо П’юзо. У ній був відгомін стосунків усередині багаточисленної родини Копполи. Скажімо, героїня Даяни Кітон копіювала Елеонору Копполу, яка теж була протестанткою, що вийшла заміж за італійця-католика. У „Хрещеному батькові” Коппола зафільмував свою сестру Талію Шайр. Його батько – Карміне Коппола – виступив у якості композитора стрічки, а донька Софія дебютувала в епізоді хрещення. Успіх „Хрещеного батька” відкрив перед режисером необмежені можливості. Тепер він міг знімати все, що хотів і як хотів. Наслідком цього став один з найамбітніших проектів в історії кіна – „Апокаліпсис наших днів”. Фільмування розтяглось на шістнадцять місяців замість запланованих шести тижнів. Було зафіксовано на плівку 200 годин матеріалу. Щоб закінчити роботу, режисерові довелося закласти усе своє майно. Часом він не вірив, що доведе фільм до кінця і подумував про самогубство.
„Апокаліпсис наших днів” виявив ще один бік таланту Френсіса Форда Коппола. Його одержимість ідеєю, прихильність до творення проектів, які можуть змінити світ. Згодом Коппола не раз звертатиметься до таких героїв...
У вісімдесятих-дев’яностих режисер фільмуватиме різні стрічки. Він експериментуватиме, як у картині „Від усього серця”, де використає новітню відеотехнологію. Його фільми все більше й більше стають схожими на опери з їх постановочною пишнотою. Режисер не боїться бути відвертим і сентиментальним, зайвий раз підкреслюючи свою „італійськість”.
Проте є у його доробку й зовсім інші картини. Точно вивірені, стримані, мінімалістські. У яких небагато персонажів, а головний конфлікт майже ніколи не набуває оперної величі. Одна з таких стрічок – „Рибка-боєць”. У цьому фільмі Коппола прагне бути оптимістом. Світ насилля, у якому живуть головні герої, повинен бути зруйнований. Естафета убивств не повинна бути передана нікому. І це ще одна складова суперечливого світу великого кінорежисера Френсіса Форда Копполи.
