07.11.2006 14:24

Роберт Редфорд – від голлівудського красунчика до голлівудського нонконформіста

Роберт Редфорд прийшов у кіно наприкінці шістдесятих. Це був час, коли в моду починали входити нові стандарти акторської зовнішности. Точніше було б сказати, що відмінялися старі голлівудські. Правильні риси обличчя, класична зовнішність героїв-коханців змінилася нестандартним виглядом Аль Пачіно, Дастіна Гоффмана та Барбри Стрейзанд. Проте Роберт Редфорд став своєрідним винятком із правил. Річ у тім, що у шістдесятих також помітно змінилася тематика американських картин. Важливе місце посіла соціальність, гострі політичні теми й молодіжний протест. І в нових умовах красунчик Роберт Редфорд зумів проявити себе нестандартними ролями у нестандартних стрічках.

Його зірка зійшла після картини Джорджа Роя Гілла «Буч Кесседі і Санденс Кід». Це був 1969 рік. Історія двох леґендарних грабіжників Дикого Заходу виявилась актуальною для епохи гіпі та контркультури. Бандити стали втіленням нонконформізму. А знаменита сцена з велосипедом, на якому Буч Кесседі возить героїню Катаріни Росс, стала однією з найупізнаваніших в американському кіні.

Фінальна загибель Буча Кесседі та Санденса Кіда стала утвердженням незламности героїв, безкомпромісности нових часів. Успіх фільму надихнув багатьох кінематографістів на створення стрічок зі злободенною тематикою. Роберт Редфорд охоче фільмується у таких картинах, все далі відходячи від образу героя-коханця. За приклад можна взяти політичну сатиру Майкла Річа „Кандидат”. Харизму актора було використано для демонстрації цинізму політичного істеблішменту та особливостей американської виборчої системи, побудованій на демагогії. Герой Роберта Редфорда – Біллі Маккей – дуже швидко проходить шлях від наївного ідеаліста, який має намір допомогти своїм виборцям, до цинічного маніпулятора.

Лінію політичних звинувачень Роберт Редфорд продовжив роллю аґента ЦРУ у фільмі Сіднея Поллака „Три дні Кондора”. Тут актор зіграв Джозефа Тернера – співробітника аналітичної служби ЦРУ, який випадково викриває змову у власному відомстві і тому опиняється під вогнем колишніх колеґ.

Режисер Сідней Поллак казав, що намагався створити фільм про інтелектуала, який розчаровується у системі й перетворюється на зневіреного параноїка. Роберт Редфорд, актор позитивної харизми, підходив для цієї ролі якнайкраще.

Картина Алана Пакули «Все президентське військо» стала своєрідним апофеозом політичного кіна сімдесятих. І, звісно, картина не обійшлась без участи Редфорда. Він грає одного з репортерів газети «Вашинґтон-пост» Боба Вудворда, який разом зі своїм колеґою надрукував низку статей про підслуховування республіканцями виборчого штабу демократів у готелі „Вотерґейт”.

І хоча роль Боба Вудворда не принесла Редфорду кінематографічних нагород, проте відкрила йому дорогу до режисури. А згодом актор, щоб підтримати молодих кінематографістів, створює власний кінофестиваль, названий на честь чи не найзнаменитішого свого героя – Санденсом. Втім, це вже інша історія...

Кінокар’єра Роберта Редфорда розвивалася своїм особливим чином. Попри радикальну політичну позицію, він лишався актором з яскравою зовнішністю героя-коханця й не міг не фільмуватися в любовних драмах.

На перший погляд, стрічка «Великий Ґетсбі» є саме такою любовною драмою. І герой Роберта Редфорда постає одним із багатьох фатальних голлівудських красунчиків. Однак, це тільки на перший погляд. Картина „Великий Ґетбі” розвивається у традиціях знаменитого фільму Орсона Веллса „Громадянин Кейн”. Вона розповідає про злет і падіння людини, яка хотіла, щоб її любили всі. І Редфорд у цій підкреслено рафінованій ретро-картині зумів зберегти свою нонконформістську позицію. Його Ґетсбі здобуває велич, стає одним зі стопів суспільства, проте, врешті-решт, платить за все це високу ціну.