01.02.2007 19:56

Небезпечні звязки та жорстокі ігри: кілька інтепретацій роману Шодерло де Лакло

Роман Шодерло де Лакло „Небезпечні зв’язки” є одним з найпопулярніших сюжетів у сучасній західній культурі . Він дає широке поле для інтерпретацій і самої історії, і головних її фігурантів. Утім, написаний в листах, роман потребує додаткової адаптації для кіноекрана. Ще одна перешкода – події відбуваються у вісімнадцятому столітті з усіма його умовностями і законами.

Але це не завадило 1999 року  режисерові Роджеру Кемблу перенести дію класичного роману в наші дні. Картина називається „Жорстокі ігри” і її сюжет розгортається  у Нью-Йорку кінця дев’яностих. Головні герої – Кетрін та  Себастьян – з французьких аристократів вісімнадцятого століття перетворились на американських підлітків із вищого світу. І поки  їхні батьки перебувають деінде, молоді люди розважаються по-своєму.

В основі „Жорстоких ігор” та сама класична історія, побудована на ревнощах і помсті. За віки нічого не змінилося, хіба лицемірство тепер виглядає дещо по-іншому.

Картина Роджера Кембла також не оминула чи не найважливішої теми роману Шодерло де Лакло – нерівність жінки й чоловіка. Кожна з адаптацій твору містить монолог головної героїні, яка пояснює мотиви своїх учинків.

Лунає такий монолог і ще в одній досить відомій екранізації роману, яка належить Мілошу Форману. У його прочитанні „Небезпечні зв’язки” стали історією Вальмона. На самому початку картини Вальмон, як і більшість героїв Мілоша Формана,  досить легковажний і самовпевнений. Він із легкістю укладає парі, з легкістю спокушає жінок. Його ніщо не турбує. А потім він виграє парі у маркізи Ізабелль де Мертей, проте не може отримати винагороду. Оголошена війна з маркізою приводить Вальмона до загибелі.

Для Формана екранізація роману стала нагодою нагадати про свої демократичні переконання. Його Вальмон – аристократ тільки зовні. Він живе радше емоціями, ніж правилами етикету. Режисер наповнює свою картину побутовими подробицями, наближає  історію з життя аристократів до сприйняття сучасного, демократичного глядача. Навіть  фінал картини у Формана по-плебейськи оптимістичний: біля труни убитого Вальмона  одна з героїнь зізнається, що вагітна. Життя триває усупереч усім умовностям.

Ну а  в основі фільму Стівена Фрірза „Небезпечні зв’язки”, який демонструється в АРҐУМЕНТІ-КІНО 4 лютого, лежить однойменна п’єса Крістофера Гемптона, створена за романом Шодерло де Лакло. Власне, це і визначило стиль майбутньої стрічки: режисер зафільмував картину як підкреслено театральне видовище не тільки за формою, а й за змістом. Стрічка починається як підготовка до вистави двох найголовніших фігурантів історії: віконта і маркізи. Одягши маски, герої вирушають назустріч одне одному.

Поміж інших екранізацій, а тут і стрічка Роже Вадіма 1959 року й нещодавні телеінтерпретації, картина Фрірза, сказати б, найближча до вісімнадцятого століття з його театралізацією життя, з його масками, що вростають в обличчя, і з його розплатою за роль, яку доводиться грати.