Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

26.03.2007 12:17

Олівер Стоун – режисер, народжений війною

Олівер СтоунОлівер Стоун належить до так званого втраченого американського покоління. 1966 року він, студент першого курсу, залишив Єльський університет і пішов добровольцем воювати у В’єтнам. На війні він пробув близько року, отримав кілька нагород і, на щастя –неушкодженим, повернувся додому...тепер вже вчитися на кінорежисера. І, власне, В’єтнамська війна визначила наскрізні теми творчости Олівера Стоуна.

Фільм „Взвод” є першою частиною „в’єтнамської трилогії” режисера (після нього були ще стрічки „Народжений четвертого липня” і „Небо та земля”). Головний герой, рядовий Кріс у виконанні Чарлі Шина,  прибуває у В’єтнам із суто патріотичних переконань. Він, подібно до самого режисера, студент-доброволець, який зрештою усвідомлює, що ця війна є помилкою, адже не можна відстоювати ідеали своєї країни на чужій території, з автоматом у руках, вбиваючи мирне населення, жінок і дітей. Прологом фільму послужили слова із Старого Заповіту: „Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх!...” (Екклезіяст).  Окрім Кріса, у центрі сюжету перебувають ще два персонажі: сержант Елайзе, який є носієм гуманістичних цінностей і сержант Барнес, що він втілює абсолютну аґресію. Вони – наче біле та чорне, добро та зло, дві протилежні сили, які, зрештою, складають світ загалом і борються між собою всередині кожної людини зокрема. „Ми воювали не з в’єтнамцями, а самі з собою” – доходить висновку рядовий Кріс.

ВзводФільм „Взвод” отримав низку престижних кінонагород, у тому числі – чотири премії „Оскар”. В історії світового кінематографа він залишається одним із найсильніших антивоєнних фільмів. І хоча наприкінці вісімдесятих років тема В’єтнаму здавалось вже вичерпаною в американському кіні, Олівер Стоун продовжив досліджувати її у своїх стрічках.

1989 року він фільмує картину „Народжений четвертого липня”, де наважується  зробити портрет цілого покоління скалічених війною американських юнаків, до якого, певною мірою, належить і сам. І для цього завдання режисер ставить у центр оповіді лише одного героя, ветерана В’єтнамської війни Рона Ковіка, відомого в Америці своєю активною антимілітарською діяльністю. Власне, за однойменною книгою-автобіографією Ковіка і поставлений цей фільм.

Спочатку  ми бачимо Ковіка, роль якого грає Том Круз, успішним цілеспрямованим юнаком, самозреченим патріотом, який по закінченні школи приймає рішення йти захищати свою країну у В’єтнам. І родина підтримує його, адже такий вчинок цілком відповідає її ідеалам. На війні хлопець отримує серйозне поранення і повертається додому калікою в інвалідному кріслі. За цей час Америка зазнала значних суспільних змін, передусім, антивоєнного характеру. І Ковік, ветеран В’єтнамської війни, вже не є героєм, навіть для своєї родини. Він залишається сам-один... І, власне, подальше життя героя є довгим і тернистим шляхом до усвідомлення самого себе і своєї сутности. Ковік наважується визнати, що війна у В’єтнамі була великою, передусім його особистою, помилкою, і розпочати своє життя вже в новій якості антимілітариста.

Для людини суспільні інтереси не повинні ставати вищими за її власне життя і життя її родини – такою є незмінна філософія Олівера Стоуна. Режисер каже: „Патріотизм і націоналізм є найбільшими вадами суспільства, які неодмінно призводять до смертей, війн і руйнації особистости”.

Народжений четвертого липняФільм „Народжений четвертого липня” також отримав низку фестивальних кінонагород, і, зокрема, приніс Оліверу Стоуну його другий режисерський „Оскар”. Але, зазначимо, що цей кіномайстер перш ніж прославитися як режисер, здобув визнання в якості сценариста. І, власне, свого першого „Оскара” він отримав за сценарій фільму „Опівнічний експрес”, що його поставив режисер Алан Паркер.

В основу цієї стрічки покладено реальні події. До речі, інтерес до правдивих життєвих історій є характерною ознакою кінодраматургії Стоуна... Головний герой цього фільму, американець Вільям Гейз (власне, за книгою якого і писався сценарій), спробував перевезти через турецький кордон калька кілограмів марихуани і... отримав довічне ув’язнення. Власне, спочатку хлопця засудили до чотирьох років позбавлення волі,  але потім його вирок було переглянуто. Річ у тім, що поки Гейз перебував у турецькій в’язниці, погіршилися дипломатичні стосунки між Америкою та Туреччиною, і верховний суд останньої збільшив покарання Гейза на термін до 30 років. Таким чином, хлопець став пішаком, що його просто таки розіграли між собою дві держави у своїй політичній партії . У в’язниці він зазнає нелюдських страждань і майже божеволіє.., але одного дня усвідомлює, що більше не може покладатися на чиюсь допомогу, натомість мусить діяти сам. І Вільям Гейз досягає свободи. (На тюремному сленґу „опівнічний експрес” означає „втеча”).

Знаменитою стала промова Гейза на суді, коли він закликає своїх обвинувачів визначитися, що є покарання, а що є злочин?

Цей фільм позначив перемогу індивідуума в боротьбі із цілою системою. Власне, такі герої, як Гейз, завжди викликали симпатію Олівера Стоуна.

Проте вже всередині дев’яностих років Стоун фільмує дещо, як на мій погляд,  несподівану стрічку, центральними персонажами якої є, так би мовити, антигерої.  Йдеться про знаменитих „природжених убивць”. Ця стрічка, що її було поставлено за сценарієм Квентіна Тарантіно, стала чи не найуїдливішою критикою американського суспільства. Мікі і Меллорі Нокс – закохана пара серійних убивць, які не знають ані пощади, ані жалю. Вони роз’їжджають  країною, вбиваючи десятки людей, і, що характерно, жодна їхня жертва не викликає співчуття... Насилля породжує насилля... Напевне, саме в такому контексті слід розуміти цей фільм.

Окрім іншого, ця стрічка засвідчила, що її режисер не знаходить у сучасному світі  підтвердження тим цінностям, що вони мали значення для його покоління. Тепер смаки суспільства формує телебачення, а воно, як відомо, не надто перебірливе у виборі своїх героїв, що, зрештою, і засвідчили „природжені вбивці”. 

Вночі з 25 на 26 березня в АРҐУМЕНТІ-КІНО демонструвалася спортивна драма Олівера Стоуна „Щонеділі”. Здавалось би, цей жанр не є характерним для режисера. Тим не менш, Стоун зафільмував стрічку у властивому йому ключі. Йдеться не лише про суто режисерські прийоми, як наприклад, подрібнений монтаж, за допомогою якого автор репрезентує одразу кілька поглядів на одну і ту ж подію, але і про світоглядні речі... Гра в американський футбол тут символізує саму Америку, врятувати яку, слід думати, здатний лише командний дух, адже саме він, зрештою, стає головним героєм фільму...  Також у стрічці постає конфлікт між старим і новим поколінням, що він також є характерним для творчости Олівера Стоуна.

Олеся Лук’яненеко




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com