Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

16.04.2007 14:53

Ларс фон Трір: від пошуків „відчуття Європи” до критики американського суспільства

Ларс фон ТрірЛарс фон Трір – режисер, сказати б, з кількома обличчями. Його називають провокатором, містифікатором, безсоромним викривачем найнесимпатичніших сторін людської природи. Сам він говорить, що має безліч фобій, і фільмування для нього є чи не єдиним зайняттям, в якому він почувається більш-менш упевнено.

Старт режисерської кар’єри Ларса фон Тріра припав на середину вісімдесятих років. Спочатку він спробував працювати в документальному кіні, але швидко захопився ігровими жанрами, і, треба сказати, одразу зарекомендував себе невтомним експериментатором. Власне, він намагається змінити естетику кінематографа, ламаючи чи не всі його традиційні канони.

Сказати б, зрілий Ларс фон Трір починається із фільму „Європа”, в якому режисер виступає в ролі дослідника людської природи. Він діє наче психіатр, буквально гіпнотизуючи свого героя, аби передати тому „відчуття Європи”. Події ж фільму мають сюрреалістичний характер. І саме в атмосфері гіпнотичного сну кристалізується правдива сутність персонажів. Роль головного героя, провідника Леопольда Кесслера, зіграв Жан-Марк Барр. Цей актор і надалі з’являтиметься у фільмах фон Тріра, щоправда, вже в другорядних ролях. А останного часу Жан-Марк Барр також відомий і як режисер. І, власне, Ларс фон Трір  благословив його на цей шлях.

Жан-Марк БаррЖан-Марк Барр: „Я можу гарантувати:  п’ять, чи шість фільмів, які ми зробили разом із Ларсом фон Тріром були надзвичайною роботою. Всі ці плітки, що Ларс фон Трір – жорстокий, вольовий, безкомпромісний режисер –  є лише  плітками. І, думаю, понад усе, розповсюджують їх американці, які просто не люблять його. Насправді,Трір  є дуже чуткою людиною. Він сповнений  гумору та іронії, і ,власне, постійно використовує гумор у спілкуванні”.

Перший комерційний успіх Ларса фон Тріра пов’язаний із п’ятисерійним телевізійним фільмом „Королівство”. Свого часу він був показаний на телеканалі „1+1”. Королівством називається старовинна данська лікарня, що була побудована на болотах, де давніх часів прали білизну. У центрі подій – життя неврологічного відділку, і, власне, лікарі-неврологи і є головними героями фільму. Тут  відбувається кілька містичних подій, завдяки яким стрічка набуває сюрреалістичного характеру. Хто тут божевільніший: лікарі, чи пацієнти? Власне, це питання і є головною інтриґою... Додамо, що клініка є класичним середовищем фільмів Тріра. Хоча б тому, що цей режисер намагається ставиться до своїх персонажів, як до пацієнтів. Він не просто досліджує їхню сутність, а буквально-таки ставить їм діагноз, жодним чином не романтизуючи і не прикрашаючи їхні характери. І, власне, різного роду ненормальні люди (тобто ті, які поводяться всупереч усталеним суспільним нормам) довгий час залишатимуться його улюбленими героями.

Розсікаючи хвиліСправжня ж слава  до режисера прийшла із фільмом „Розсікаючи хвилі”. Вона мала успіх по різні боки океану, і подобається, як критикам, так і глядачам. В її основі історія дівчини Бесс, яка жертвує собою заради коханого чоловіка. Бесс є таким собі альбіносом серед спільноти релігійних догматиків, до якої належать чи не всі жителі її маленького містечка. Вона порушує їхні правила, намагаючись звертатися до Бога, сказати б, напряму. Бесс щиро вірить, що її жертва може врятувати життя її чоловікові... Місцева церква оголошує Бесс відступницею.
 
І тема жертовности стає лейтмотивом у творчості фон Тріра. Окрім іншого, режисер присвятив їй цілу трилогію, назвавши її трилогією „Золотого серця”, і стрічка „Розсікаючи хвилі” якраз і є її першою частиною. У наступних двох фільмах („Ідіоти” й „Танцюристка в темряві”) головними героями також виступають жінка і її жертва. Додамо, що під час фільмування картини „Розсікаючи хвилі” режисер випробував новий метод зйомки. Зображення тут дещо нестабільне – воно начебто стрибає. Такий ефект зазвичай стрічаємо в документальному репортажі, коли доводиться знімати камерою з рук, без стабілізатора. А Ларс фон Трір ж використовує цей прийом, аби додати фільмові ефекту достовірности. Власне, такай метод зйомки ліг в основу знаменитого кіноманіфесту „Догма-95”, ідейним надхненником та одним із авторів якого і став фон Трір. У маніфесті подається список правил для режисерів, який отримав назву „Обітниця цноти”.

 Згідно цих правил, зйомки фільму мають відбуватися на натурі, камера повинна бути ручною, звук потрібно записувати синхронно із зображенням, заборонено використовувати будь-які фільтри, спецефекти тощо. Маніфест „Догма-95” отримав широкий розголос серед кінематографічної спільноти і породив чималу кількість наслідувачів. І хоча, можливо, він так і не спровокував народження „нової хвилі” (якщо порівнювати, наприклад, із французькою „новою хвилею” кінця п’ятдесятих – початку шістдесятих років), тим не менш, проголошений ним метод зйомки „під документ” і досі широко використовується різними режисерами.

Ідіоти Безпосередньо ж Ларс фон Трір, дотримуючись правил „Догми”, зафільмував стрічку „Ідіоти”, яка свого часу шокувала пересічну публіку. Власне, це – фільм-експеримент. Група молодих людей видає себе за розумово відсталих людей, провокуючи такою своєю поведінкою, сказати б, нормальних членів суспільства. Найбільшого розголосу (і водночас найбільшої критики) зазнала сцена групового сексу – так би мовити, пік ідіотичного стану персонажів. Молоді люди злягаються один з одним, і, зазначимо, в цій їхні поведінці майже відсутній сексуальний аспект. Навпаки, у такий спосіб вони намагаються лише визволити свого „внутрішнього ідіота”, що він, на їхню думку, присутній у кожній людині. Не останньою чергою завдячуючи саме цій сцені, Ларс фон Трір здобув (а для декого просто підтвердив) славу провокатора і руйнівника традиційної моралі.

Ларс фон Трір: „Можливо, я надто просто ставлюся до проблеми, що можна, а що не можна показувати в кіні. Я вважаю, що все, що існує в житті, можна показувати. Фільми мають відтворювати будь-які аспекти дійсности. Моралі це зовсім не стосується. Мораль – це те, як сприймають фільм глядачі”.

Фільм „Ідіоти” брав участь у конкурсних перегонах Каннського фестивалю 1998 року. Тоді режисер разом із групою акторів прибув на фестиваль в автобусі з написом „Ідіоти”; саме на ньому у фільмі роз’їжджають герої. Проте підкорити „каннський пік” фон Триру вдалося тільки наступною своєю стрічкою.

Картина „Танцюристка в темряві” (а її можна назвати антимюзиклом, адже, не зважаючи на низку вокально-хореографічних номерів, цей фільм ламає основні канони жанру) здобула „Золоту пальму” Каннського фестивалю 2000 року. Також приз отримала виконавиця головної ролі – актриса-дебютантка Бйорк, яка, понад усе, є відомою рок-співачкою. (Зазначимо, що на той час Ларса фон Тріра вже не вперше преміювали в Канні. Зокрема, його фільми „Елемент злочину”, „Європа” і „Розсікаючи хвилі” вже ставали призерами цього кінофестивалю, та серед нагород не було головної).
             
Танцюристка в темряві„Танцюристка в темряві” є останньою частиною трилогії „Золотого серця”, що її режисер, як вже було сказано, розпочав фільмом „Розсікаючи хвилі”. Героїня Бйорк приносить у жертву своє життя заради зцілення сина. Ця жінка – еміґрантка.  Вона приїздить у Сполученні Штати Америки, аби тут зробити операцію своїй дитині. Проте сама вона у цій країні знаходить смерть. Її засуджують до страти за вбивство, здійснити яке змусили обставини... Звісно, згадана сюжетна лінія є лише одним з аспектів цього багатошарового фільму і, можливо, навіть не основним. Тим не менш, знайшлися глядачі, які побачили в картині, в основному, критику американського суспільства. І, що цікаво, така їхня позиція спровокувала режисера на створення нової трилогії, де вже він, сказати б, свідомо і серйозно взявся за Америку. Прем’єра її першої частини, якою стала стрічка „Доґвілль”, також відбулася на Каннському фестивалі, вже 2003 року.

Ларс фон Трір: ”Минулого разу я приїздив у Канн із фільмом „Танцюристка в темряві” і деякі американські журналісти розкритикували мене за те, що я зняв фільм, який критикує Штати, хоча сам я там не був. Це мене трохи зачепило. Бо ж я пам’ятаю, що американці свого часу не були в Касабланці, а фільм зняли. Вважаю, що таке звинувачення не є справедливим. Тому я сам собі сказа:, я мушу знімати фільми, в яких ітиметься про Америку. Звісно ж, події стрічки не є історичною правдою. Але мушу сказати, я краще проінформований про те, що відбувається у США, ніж люди, які знімали про Касабланку, знали про це місто”.

ДоґвілльЩо стосується „Доґвілля”, не одразу й зрозуміло – а в чому ж тут полягає критика Сполучених Штатів? Доводиться поміркувати... Події фільму розгортаються за часів Великої депресії. Молода жінка на ім’я Ґрейс, утікаючи від ґанґстерів, потрапляє до провінційного містечка, жителі якого погоджуються сховати її. Але за ризик вони вимагають певної платні. Спочатку ця платня є суто символічною – як, наприклад, допомога по господарству, – але з часом вона набуває все збоченіших форм, і, зрештою, перетворюється на одверте знущання. І, що характерно, Ґрейс не чинить опору, чим, власне, і провокує людей вважати її чи не своєю рабинею... Можна сказати, що цей фільм про доброту, яка вбиває, і, зрештою, про двозначність тієї політики, яку Америка практикує стосовно інших, як правило, залежних від неї країн, при цьому забуваючи про те, що і в самої „ніс у пушку”. Додамо, що цей фільм знову ж таки є кіноекспериментом. Цього разу Ларс фон Трір вибудує його простір  за законами театру, дотримуючись належної умовности.

Ларс фон Трір: „Зрештою, це фільм про країну, яку я не знаю, але яку я відчуваю. Я не думаю, що американці несуть світові більше зла, ніж інші народи. Але в той же час я не вважаю, що вони і більш пухністіші, ніж країни-бандити... Одним із факторів надхнення для мене став брак театру на телебаченні. Колись давно, коли я ще був дитиною, театр по телевізору був дуже популярним. Показували багато п’єс, що виглядало по-своєму цікаво. Мене не так цікавить театр у театрі, як саме театр по телебаченню. Це справді те, що глядач хоче бачити”.

Фільм „Мандерлей”, що його було демонстровано в АРҐУМЕНТІ-КІНО вночі з 15 на 16 квітня, став другою частиною американської трилогії режисера. І, підтекст, тут уже очевидний. Героїня Ґрейс, у ролі якої актрису Ніколь Кідмен замінила Брюс Даллас Говард, намагається впровадити демократію із зброєю в руках...

Що ж, у такій одвертій провокації і є весь Ларс фон Трір – данський режисер, парадоксаліст, містифікатор і викривач найнесимпатичніших сторін людської природи.

Олеся Лук’яненеко




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com