Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

20.05.2007 13:15

Вестерн: живіший за всіх живих

Вестерн Вестерн – один з найстаріших жанрів американського кіна. Втім, народжений в Голлівуді, він швидко здобув популярности чи не в усьому світі, і з часом в інших країнах стали знімати свої вестерни.

За роки свого існування вестерн зазнав багатьох мутацій. Його теми, його герої змінювалися разом із настроями суспільства. Власне, вестерном можна назвати кожний пригодницький фільм, дія якого відбувається на Дикому Заході Північної Америки часів завоювання його білими. Проте можна виділити кілька класичних тем цього жанру: це – боротьба з індіанцями, пошук золота, протистояння кількох бандитських угрупувань тощо.

Вестерн 1939 року знаменитий американський режисер Джон Форд зняв картину «Диліжанс», котра на багато років визначила канони жанру. Власне, ця стрічка є класичним вестерном. В її основі – моральний конфлікт. Головний герой, безстрашний ковбой у виконанні Джона Вейна, передусім є борцем за справедливість. Він утікає з в’язниці, щоб помститися за смерть свого брата. Окрім нього пасажирами диліжансу є ще шестеро людей, і, власне, на їхніх стосунках і зосереджена основна дія фільму. Диліжанс рушить прерією до військового форту, і будь-якої миті може бути атакований індіанцями. Герої по-різному поводять себе у такій екстремальній ситуації. І, власне перед обличчям смерти, якнайкраще проявляються особливості їхніх характерів.

На рахунку режисера Джона Форда близько ста п’ятдесяти фільмів, більшість з яких є вестернами. Власне, цей титан американського кінематографа зазвичай так і представлявся: «Я, Джон Форд, режисер вестернів». Та він вважається не тільки батьком класичного вестерна, але й, сказати б, одним із постійних модернізаторів цього жанру.

1956 року Джон Форд фільмує стрічку «У пошуках». Головного героя грає той самий актор, Джон Вейн. Тільки цього разу він – трагічний персонаж. Ітан Едвардс вирушає на пошуку своєї племінниці, яку викрали індіанці. Ці пошуки затягуються на багато років, і тим часом змінюється характер головного героя. Душа Ітана Едварда стає все черствішою. Йому вже не достатньо фізичної смерти індіанців, він також прагне до знищення їхнього духу. Ітан вважає, що краще померти, ніж жити серед червоношкірих. І ніхто не знає, чи залишить він племінницю живою, коли знайде її.

Отже, у цьому фільмі відсутня проста чорно-біла мораль – якою вона була, наприклад, у «Диліжансі». Тут конфлікт набагато складніший. Він торкається темних сторін людини і є абсолютно непередбачуваним.

Також у цій картині персоніфіковано образи індіанців. Вони вже не є безликою силою, яка уособлювала виключно зло, як, знову ж таки, у фільмі «Диліжанс». Тут уже з’являються і доволі симпатичні герої...

Стрічка Роберта Олдріча «Апач» стала однією з перших американських картин, у якій головний герой є індіанцем. Массаї – останній воїн індіанського племені апачів, для якого свобода є ціннішою за життя. Він усвідомлює, що його народові приходить кінець, але сам не погоджується здаватися на милість ворогів. За вільне життя герой готовий битися до останніх сил. Певним чином, стрічка «Апач», яку зафільмовано 1954 року, вдихнула свіже повітря у вестерн, що він як жанр того часу вже переживав певну тематичну кризу. Вона дозволила змінити акценти у конфлікті між корінним населенням Америки і її завойовниками, зробивши головним героєм непримиримого бунтівника із червоним кольором шкіри. Щоправда, Массаї грає білошкірий Берт Ланкастер, який зовні мало чим схожий на індіанця. Втім, акторові вдалося створити доволі переконливий образ...

Справжню революцію в американському вестерні зробив, як не парадоксально, його італійський клон – спаґеті-вестерн. Найбільше у цьому жанрі прославився режисер Серджо Леоне. Його «долярова трилогія» мала величезний касовий успіх і, зокрема, перетворила на зірку актора Клінта Іствуда. Вже в першій частині трилогії помітні основні зміни жанру. Головний герой аж ніяк не є борцем за справедливість, а просто найманим убивцею. Він з’являється в американському містечку, де владу ділять між собою два бандитські угруповання. Людина без імени, а саме так ідентифікують у фільмі героя Клінта Іствуда, береться заробити трохи грошей і провчити бандитів. Але в результаті війни, яку він розпочав, гинуть чи не всі жителі містечка. Моральний конфлікт тут відсутній як такий. Герой Клінта Іствуда діє дещо не за правилами класичного вестерна. Він вдається до хитрощів і плете інтриґи. Втім, у першій частині трилогії йому все ще властиві ознаки милосердя. Людина без імени рятує бранців, і за це їй добряче дістається.

Критики по-різному ставляться до вестернів Серджо Леоне. Складно сказати, яку позицію займав сам режисер: чи він лише іронізував над найзнаменитішим американським жанром, чи ж робив одверті на нього пародії? Але завдячуючи такому іґноруванню класичними правилами вестерна, режисерові вдалося досягти несподіваного результату. Безкраї простори Дикого Заходу Леоне перетворив на територію суцільного зла, яка живе своїм диким безконтрольним життям.

Також Серджо Леоне широко використовував близький план, і це також було новаторством у цьому жанрі. Автор проявив себе дещо цинічним режисером, який не тільки не відвертав камери у найжорстокіші моменти дії, а навпаки – зосереджував на них свій погляд.

За задумом італійських продюсерів, їхні вестерни лиш мали імітувати американські фільми цього жанру. Але завдячуючи таким режисерам як Серджо Леоне, спаґеті-вестерн оживив свого заокеанського пращура. Він подарував йому нового похмурого героя, що той, здається, проклятий самим середовищем, у якому живе, одвічно чинити насилля... Класичним прикладом того є фільм тепер уже режисера Клінта Іствуда «Непрощений», де головний герой намагається позбутися свого минулого, яке є минулим нещадного вбивці. Але стрівшись із насиллям, його душа знову чорніє.

Одна з реінкарнацій жанру відбулася також у сімдесятих роках, за часів В’єтнамської війни і розквіту контркультури. Вестерн знову акцентував на війні білих колонізаторів з індіанцями, але тепер її жертвами зображені саме корінні американці. «Ми перебуваємо на чужій території» – каже своєму супутникові героїня фільму «БЛАКИТНИЙ СОЛДАТ». У цій картині йдеться про винищення армією Сполучених Штатів індіанського племені шаєнів. Стрічка містить чимало натуралістичних кривавих сцен і в такий спосіб закликає до миру. Війна абсурдна! Ось, власне, про що намагався сказати режисер, передусім, маючи на увазі війну у В’єтнамі. (Головна героїня цього вестерна, американка Креста, схожа на гіпі, правдивих кумирів епохи контркультури).

Вестрен є майже ровесником Голлівуду. Власне, цьому жанрові майже стільки ж років, скільки й американському кінематографу. Втім, мало хто очікував від нього такої стійкости. Навпаки, вважалося, що цей жанр довго не проживе, що його теми швидко втратять актуальність. І вестерн дійсно кілька разів заходив у глухий кут, але щоразу у нього відкривалося друге дихання. Якось Клінт Іствуд, актор і режисер (а, зрештою, і один із реформаторів жанру), сказав: „Мені завжди здавалося, що вестерн є тим видом мистецтва, в якому до американців є за що причепитися. В якомусь розумінні, американці – мазохісти. Часом здається, що вони почувають себе пересиченими ними ж вигаданим жанром, але це не так. Знаєте, трава щоразу трохи зеленіша. Легко шукати десь в іншому місці. Хоча велике мистецтво може бути прямо перед вами”.

Олеся Лук’яненеко




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com