Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

02.10.2007 17:00

Космогонія Алєксандра Сокурова

more.jpgІз 7 на 8 жовтня о першій годині ночі в програмі демонструватиметься стрічка видатного кінорежисера Алєксандра Сокурова „Батько й син”/"Отец и сын" (2003, Росія - Німеччина - Італія - Нідерланди)... Російський режисер Сокуров давно завоював статус класика сучасного кіна. Попри всю свою позірну непублічність та дистанційованість від актуального російського та світового кінопроцесу, фільмів Сокурова щороку чекають як найбільші міжнародні кінофестивалі, так і віддані шанувальники його творчости у всьому світі. Алєксандр Сокуров – правдивий феномен сучасної культури, значення якого тільки зростатиме з часом. 

Від самого початку своєї кінематографічної кар’єри, яка розпочалася на початку вісімдесятих, Сокуров заявив себе безкомпромісним митцем, що готовий іти проти течії. Його ранні картини радянський кіноофіціоз поклав на „полицю” аж до перебудови, а сам кінорежисер змушений був закінчувати ВДІК екстерном через конфлікт із керівництвом цього навчального закладу. Тоді його підтримав інший кінокласик – Андрєй Тарковський. Близькість до Тарковського як до людини Сокуров проніс через усе життя, присвятивши останньому картину „Московська елегія”.

„Московська елегія” є досить типовим прикладом документалістики Алєксандра Сокурова. Водночас вона перегукується з його ігровими картинами. Вже в перших кінострічках режисер виявляє себе новатором. Скажімо, фільм „Скорботна нечулість”, яка вийшла на екрани 1987 року, є вільною екранізацією п’єси Бернарда Шоу „Дім, де розбиваються серця”.  Проте структура стрічки набагато складніша за типову екранізацію літературного твору. Вчинки героїв п’єси тут обрамлені кінохронікою Першої світової війни. Хроніка покликана не ілюструвати, а творити паралельну й дуже значиму сюжетну лінію. На Заході картина була сприйнята як альтернатива американській моделі кінематографа з його обов’язковою орієнтацією на розповідь історії та жорстко вибудуваною драматургією.

Загалом, це стало звичним для кінематографа Алєксандра Сокурова. І хоча він завше уникав політичної кон’юнктури, актуальних суспільних тем, його кінематограф виявлявся проникливішим щодо сучасности й навіть пророчим. Так сталося і зі стрічкою „Дні затемнення”, зафільмованою 1988 року. Створений за повістю братів Стругацьких, фільм принципово уникає фантастичних елементів. Головний герой картини – молодий доктор Малянов – лікує людей та пише дисертацію. Його загалом позитивне ставлення до світу раптом виявляється загроженим незрозумілими зовнішніми обставинами. Герой намагається зрозуміти оточуючий світ, але йому це ніяк не вдається. Дія картини відбувається у місті Красноводск, що на березі Каспія: тут свого часу жив сам Сокуров. Із часом фільм „Дні затемнення” став ніби пророцтвом розпаду СРСР.  Інтуїтивно, винятково художніми засобами Сокурову вдалося відтворити атмосферу майбутніх політичних катаклізмів.

Загалом стрічки Алєксандра Сокурова складаються у певні цикли, у яких він досліджує близькі йому теми. Скажімо, трилогію про визначних політичних діячів двадцятого століття він присвятив Лєніну, Гітлеру та японському імператорові Гірогіто.  Кожна з картин відтворює особливий період життя кожного з цих політиків, який можна умовно назвати „відпочинком від історії”. Опинившись подалі від епіцентру подій, головні герої  мають змогу побути звичайними людьми, приватним особами. Сокурову надзвичайно важливі такі моменти людського існування. Він не просто демонструє моральні властивості політиків, їхню фізичну чи інтелектуальну немічність, він фіксує момент внутрішніх та зовнішніх змін своїх героїв. Він перетворює закам’янілих, наскрізь зміфологізованих персонажів у живих людей.

Ще одну спробу оживити історію Алєксандр Сокуров зробив 2003 року, коли зафільмував експериментальну картину „Російський ковчег”. Знята одним планом у Санкт-Петербурзькому „Ермітажі”, вона дає своєрідний зріз російської історії. У кожному із залів відбуваються знакові події, проте наш подорожній не до всього має доступ, не все з побаченого він здатен осмислити. Власне, образ прибульця, який опинився в епіцентрі чужої історії, був важливий для режисера, бо в ньому він частково зміг показати самого себе – очевидця історії, закони якої зможуть проявити себе тільки згодом.

7 жовтня в АРҐУМЕНТІ-КІНО друга частина ще однієї трилогії Алєксандра Сокурова – стрічка „Батько й син”. Трилогія цілком присвячена приватному життю. Вона відтворює певні ідеальні стани міжлюдського спілкування. Сокуров каже, що люди не повинні соромитися своїх почуттів, мають проявляти їх у повну силу. Можливо, саме тому „Батько й син” – кіно  незвичне, подекуди шокуюче, у нього не привнесеного стороннього погляду, який би якось „дисциплінував” видовище, переводив його у звичні рамці. Почуття головних героїв одне до одного у цьому фільмі відкриті, беззахисні й цілком щирі. Сокуров знову показав нам світ, ключі до якого ми, рано чи пізно, – проте  обов’язково знайдемо.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com