Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

06.11.2007 16:30

„Інший” Спілберґ

more.jpgУвійшовши в історію кіна як найбільш комерційно успішний  кінорежисер, Стівен Спілберґ ніколи й не видавав себе за інтелектуала. І якщо критики, особливо європейські, вбачали у його ранніх картинах, скажімо, у „Дуелі” та „Щелепах” метафоричний показ американського капіталізму, то сам Спілберґ вважав такий погляд тільки однією з можливих точок зору на власне кіно. Він називав себе не стільки митцем інтелектуального, скільки емоційного спрямування. І бажання розповісти про важливі для нього переживання породили феномен „іншого” Спілберґа, що він проявився одночасно зі Спілберґом комерційним.

У середині  вісімдесятих він фільмує „Колір пурпуровий” – екранізацію роману Еліс Волкер, що вона розповідає  про долю двох чорношкірих сестер, які були розлучені у підлітковому віці і зустрілися через тридцять років. У цій надзвичайно довгій та насиченій подіями картині Спілберґ проявив себе уважним до побутових деталей та здатним до передачі найтонших переживань кінорежисером. Він майстерно утримує головні сюжетні лінії в картині та дає змогу усім персонажам висловитися до кінця. „Колір пурпуровий” отримав одинадцять номінацій на „Оскара”, проте не здобув жодної перемоги. Але цей, як вважали критики, невдалий похід за призом Американської кіноакадемії не зупинив Спілберґа.

1987 року він фільмує „Імперію сонця” – ще одну екранізацію літературного твору, цього разу автобіографічного роману Джеймса  Балларда. Історія американського підлітка, який втрачає родину під час японського вторгнення у Шанхай у грудні 1941 року,  дозволила Спілберґові написати портрет часу, зобразити зіткнення східної та західної культур і водночас розповісти  свою фірмову „спілберґівську” історію про взаєморозуміння зовсім чужих людей, яких зближують спільні випробовування.

„Імперія сонця” цілком провалилася в прокаті, не повернувши навіть грошей, витрачених на виробництво. Спілберґ повертається до перевірених рецептів і впродовж кількох років ставить низку надзвичайно успішних фільмів. Проте у дев’яності він знову повертається до своїх „емоційних” стрічок. Йому на допомогу приходить сама реальність, на яку нарешті звернув увагу казкар Спілберґ.

Одна з найбільш серйозних стрічок зрілого Спілберґа – „Порятунок рядового Райяна”. Режисер говорив, що його надихали спогади батька-ветерана. Режисер згадував, як у дитинстві не сприймав батькові спогади про Другу світову, бо  вони видавалися йому надто натуралістичними. Не такою війна зображалась у голлівудському кіні. Ставши дорослим, Спілберґ відчув, що нарешті готовий до неприхованої правди.

„Порятунок рядового Райяна” – спроба не стільки показати жахи війни, скільки акцентувати увагу на окремій людині, яка, на переконання кінорежисера, цінна сама по собі, незалежно від її суспільного статусу. Знятий суб’єктивної камерою, достатньо відвертий у показі війни, непримиренний та водночас надзвичайно патріотичний,  цей фільм приніс Спілберґові другого „Оскара” за режисуру.


 2004 року на екрани виходить ”Термінал” – реакція Спілберґа на постійну кризу в державах Східної Європі. Картина розповідає про вихідця з уявної країни Кракозія, який не може в’їхати до Сполучених Штатів через те, що в його батьківщині стався державний переворот. Режисер не втримався від казкових елементів у цій історії, найказковішим серед яких був сам головний герой – Віктор Наворський. Середніх років, він не втратив юнацького оптимізму та вміння знаходити вихід із важких ситуацій. Наворського зіграв Том Генкс – актор, який для покоління Спілберґа утілював американця нових часів – наївного, проте надзвичайно життєстійкого та демократичного.

Фінал стрічки по-своєму символічний. Віктор Наворський  виконав свою місію – відвідав Нью-Йорк, взяв автограф у відомого джазового музиканта –  і тепер він може забиратись додому. Дім, як найбільша цінність для кінематографа Спілберґа, тут обертається досить суворим та зовсім політично некоректним  висновком  – дім у кожного свій. Світове братання можливе тільки на вокзалі.

11 листопада в АРҐУМЕНТІ-КІНО ще одна картина „іншого Спілберґа” – „Завжди”. Саме вона стала своєрідним „містком” між вісімдесятими та дев’яностими роками у творчості цього кінематографіста. Не випадково картина позначена темою прощання. Тут режисер востаннє знімає Річарда Дрейфуса – одного зі своїх постійних акторів від часу „Щелеп”. Актор втілює героя класичного американського кінематографа – упертого, наполегливого та вірного. „Завжди” стало прощанням із класичними американськими міфами. Останню свою роль тут зіграла також Одрі Гепберн. Вона утілила янгола, який перебуває між світами й допомагає людині до кінця виконати свою місію. Свою місію у картині „Завжди” Спілберґ виконав успішно. Тепер на нього  чекають інші звершення.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com