Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


здесь продаются ракетки для большого тенниса

Арґумент-Кіно

27.11.2007 15:03

Марлон Брандо – від величі до пародії на неї

more.jpgМарлон Брандо помер першого липня 2004 року у віці вісімдесяти років, і в некрологах  його найчастіше згадували як відомого скандаліста та закоренілого боржника. Власне, як лицедія Марлона Брандо забули вже давно. В останні роки його поява на кіноекранах була пародійним нагадування про минулу велич. Остання його з’ява на екрані – картина «Медвежатник», де партнерами Брандо стали Едвард Нортон і Роберт Де Ніро. Брандо виглядає у тій стрічці статистом, який відробляє свої гроші, навіть не намагаючись вдихнути життя у свого персонажа. Зрештою, з акторською професією він попрощався ще  у фільмі „Острів доктора Моро”,  де був схожий на престарілого трансвестита, який поселився на тропічному острові з гуртом чудернацьких істот. „Острів доктора Моро” химерно сконденсував усе, що було притаманно Марлонові Брандо і як виконавцеві, і як людині. Цей фільм став сумною епітафією для одного з найбільших акторів повоєнного кінематографа Америки, громадського діяча і феноменально обдарованої людини.

Марлон Брандо прославився на Бродвеї в середині сорокових у віці двадцяти років. Обдарований надзвичайною фізичною привабливістю і талантом перевтілення, він одразу став сенсацією у Нью-Йорку. Його обезсмертила роль Стенлі Ковальського у п’єсі Теннесі Вільямса, яку поставив Еліа Казан. Стенлі Ковальський став візитівкою Марлона Брандо, тим паче, що актор у житті був схожий на свого героя. В Америці п’ятдесятих Брандо виявися першим актором, який міг зіграти, що завгодно, проте найчастіше грав самого себе.

Так сталося і в картині „Дикун”, що вийшла на екрани 1953 року. Брандо тут перевтілився у ватажка банди байкерів Джонні, який приїжджає у маленьке містечко розважитись. Джонні не схильний до філософствування, тому доступно формулює власне кредо оточенню: він бунтує, проте його бунт не має мети.

За п’ятнадцять років до ”Безпечного наїзника” Штатам було продемонстровано героя нового часу і його радо сприйняло молоде покоління американців. Джонні Марлона Брандо став кумиром та прикладом для наслідування.

На початку п’ятдесятих Брандо покинув театр і досить часто фільмувався. Проте у середині шістдесятих, після кількох касових провалів та невдалого режисерського дебюту, про нього почали забувати. З’явилися інші кумири. Крім того, Брандо був досить конфліктним як на знімальному майданчику, так і поза його межами. Тому, коли Френсіс Форд Коппола погодився екранізувати „Хрещеного батька” Маріо П’юзо, керівництво студії „Парамант” не одразу погодилось на участь у картині скандального актора. Зате коли фільм вийшов на екрани, Дон Корлеоне у виконанні Брандо став одним з найяскравіших персонажів за всю кіноісторію. Сорокасемилітній актор зумів перевтілитися у підстаркуватого ватажка мафіозного сімейства настільки переконливо, ніби був ним усе життя. „Щелепа бульдога”, придумана Брандо, характерний тембр голосу, сповільнена, проте надзвичайно виразна жестикуляція стали хрестоматійними складниками образу. Вони виявилися настільки невіддільними від мафіозного дона, що наступним поколінням акторів доводилося докласти чимало зусиль, аби придумати їм альтернативу.

Упродовж сімдесятих ще одна роль Брандо привернула до себе увагу глядачів та критиків. 1973 року на екрани виходить надзвичайно смілива і навіть провокаційна стрічка Бернардо Бертолуччі «Останнє танґо в Парижі», яку сучасники сприйняли як одкровення, і яку заборонила цензура в кількох європейських країнах. Актор зіграв тут роль удівця Пола, який важко переживає самогубство дружини і зав’язує роман з двадцятилітньою студенткою. 

Бертолуччі казав, що Брандо унікально вписався у Париж, і що це місто пасувало йому, як нікому іншому. Картина стала ще однією історією про американця в Парижі і, як завше, достатньо похмурою та брутальною. Відомий своїм небажанням учити репліки, Марлон Брандо мав змогу імпровізувати. Не було у сценарії і знаменитої сцени „бутербродного сексу”, репліки до якої придумав сам Брандо.

Власне, сімдесяті роки стала вершинними в кар’єрі актора. Це десятиліття він закінчив не менш знаковою роллю – полковника Курца в „Апокаліпсис наших днів” Френсіса Форда Копполи. Брандо знову зіграв самого себе – тільки тепер уже не бунтівника, але диктатора, напівбога, що створив у джунґлях власне королівство.

У роботі над роллю уповні проявився характер Брандо, який на тоді вже був некерованим. Можливо, саме тому полковник Курц став не стільки персонажем фільму, скільки документальним свідченням про неоднозначність людської природи, про її однакову здатність стати інструментом Добра та Зла. Для цього Брандо не потрібно було нічого грати, вистачало, аби він був у кадрі й залишався самим собою.

А 2 грудня АРҐУМЕНТІ-КІНО одна із ранніх та надзвичайно знаменитих картин за участи Марлона Брандо – „В порту”. „Оскар” за роль та часткова зміна іміджу. Брандо тут не стільки демонструє власні виграшні зовнішні дані, скільки відшукує внутрішню мотивацію для свого героя. Це виявилося надзвичайно важливим для такої одверто полемічної та гострої картини. Акторові слід було показати зміни у світогляді та поведінці свого персонажа, що той пересилює власний страх та обмеженість. Марлонові Брандо усе вдалося. І він зробив перші кроки до власної величі...




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com