Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

29.03.2008 12:41

Френк Сінатра, закоханий в кінематограф

more.jpgТворчість Френка Сінатри можна поділити на два періоди: до 1953 року і після. Річ у тім, що наприкінці 50-х років знаменитий співак, кумир покоління „bobbysoxers” (дослівно – „дівчаток у шкарпетках”), яких його оксамитовий голос вводив у стан масового екстазу, переживав серйозну кризу. Передусім, через актрису Еву Ґарднер, в яку він був тоді закоханий... У нього зник голос. Погіршилися стосунки з продюсерами. Здавалося, його блискучій кар’єрі настав кінець... Але ситуація змінилася, коли Сінатра отримав роль у фільмі Фреда Циннемана „Звідси – у вічність”.

У романі Маріо П’юзо „Хрещений батько”, що ліг в основу однойменного фільму Френсіса Форда Копполи є герой Джонні Фонтане (один із хрещеників дона Корлеоне), в образі якого легко упізнати знаменитого співака. Власне, Сінатрі неодноразово закидали, що він пов’язаний із сицилійською мафією, але офіційно цього так і не довели. У стрічці ж Копполи Джонні Фонтане приходить до Хрещеного батька просити його допомогти отримати роль у фільмі про війну. Він каже, що йому навіть нічого не доведеться грати, адже він і є той персонаж, за якого просить. І йому допомагають... 

Пізніше дону Корлеоне доповідатимуть, що за цю роль його хрещеник отримав «Оскара». І це відкидає будь-які сумніви, що в „Хрещеному батькові” йдеться саме про фільм Фреда Циннемана, за роль у якому Френк Сінатра був вшанований Американською кіноакадемією.

Втім, роль у фільмі „Звідси – у вічність” принесла Сінатрі набагато більше, ніж просто золоту статуетку. Вона дозволила йому змінити амплуа, розкритися як драматичному акторові... 

У стрічці „Несподіваний”, котра побачила екрани 1954 року, він грає неґативного персонажа. Герой Сінатри – колишній військовий, що замислює вбивство американського Президента. По-суті, він – терорист. Але у фільмі акцентується, що саме війна породила в ньому непереборну жагу до вбивства. Отже він – своєрідна жертва війни. І тепер цей чоловік тримає в заручниках мешканців одного будинку, крізь вікна якого відкривається чудовий краєвид на вокзал, куди і має прибути Президент... Сінатра грає свою роль дуже точно; він, сказати б, малює образ чіткими гострими мазками. Його героя боїшся, і в той же час йому співчуваєш...

Кінець п’ятдесятих, початок шістдесятих років – це золотий період в кінематографічній творчості Френка Сінатри. За його участю виходить по кілька фільмів щороку, деякі з них швидко стають правдивими гітами.

Як, наприклад, стрічка „Одинадцять друзів Оушена”, де Сінатра грає роль Денні Оушена (сьогоднішнім глядачам, передусім, відомий римейк цього фільму, за участю Джорджа Клуні та інших голлівудських зірок, який вже встиг обрости сиквелами).

Ориґінальна ж стрічка Мілстоуна, яка побачила екрани 1960 року, передусім, є історією про пограбування, а втім – можна вгледіти й інший підтекст. У фільмі акцентується на тому, що Денні Оушен та його одинадцять друзів є колишніми військовими, які разом служили в повітряному флоті. Вони є першокласними професіоналами, справжніми „майстрами на всі руки”, але в повоєнні часи їм не знайшлося гідного місця. І, власне, задумане ними пограбування є спробою нагадати про себе самим собі, випробувати свою майстерність. Ця спроба їм вдається, але омріяні гроші так і не потрапляють до їхніх рук. За нових часів їх випереджають нові герої...

Френк Сінатра ніколи не служив в армії, не воював на фронті. Свого часу його було звільнено од військової повинности (кажуть, не зовсім чесним способом), за що нашому Сінатрі неодноразово дорікала преса. Але він зіграв чимало військових на екрані. Власне, чоловіки у формі, долі яких понівечила війна, стали його знаковими героями. Він умів надати їм особливого, часом педальованого драматизму, наче сам пройшов крізь жахи війни. Як наприклад, у фільмі „Маньчжурський кандидат”, де зіграв майора Бенетта (2004 року також був знятий римейк цієї стрічки).

В основі картини – знаменитий однойменний роман Річарда Кондона про кількох вояків, героїв корейської війни, котрі якось з’ясовують, що їм сняться однакові сни. Поступово ці їхні нічні кошмари проступають і в реальному житті. Виявляється, хлопців було загіпнотизовано, і тепер їхнім підсвідомим керує група політиків, схиблених на комуністичних ідеях. Герой Сінатри одним із перших з’ясовує, що став жертвою політичних інтриґ. Він поспішає на допомогу другові, але не встигає його врятувати...

У доробку режисера Джона Франкенгеймера ця стрічка, мабуть, є найкращою. Тут вистачає сюрреалістичних мотивів, знаків та символів, і межа між сном та реальністю є майже непомітною... Фільм побачив екрани 1962 року, а 1963-го було вбито американського Президента Джона Кеннеді, з яким Сінатра товаришував і, зокрема, брав участь в його президентській кампанії на чолі леґендарного угруповання „Rat Pack”. До його складу входили й інші голлівудські актори; майже всіх їх можна пробачити у фільмі „Одинадцять друзів Оушена”. Після смерти Кеннеді Сінатра зарікся зніматися в політичних трилерах...

Вночі з 30 на 32 беорезня в програмі АРҐУМЕНТ-КІНО фільм Фреда Циннемана „Звідси – у вічність”, який, як уже зазначалося, став ключовим у творчості Сінатри. Можна сказати, у цій стрічці відбулося його друге народження, тепер вже – як драматичного актора. Сінатра грає відважного солдата із загостреним почуттям справедливости, який поспішає прожити життя і тому свідомо крокує до власної загибелі. Актор гарно знав літературне першоджерело фільму, однойменну книгу Джеймса Джонса, яку називав однією із своїх улюблених...

Загалом, Сінатра зіграв у майже сімдесяти картинах, в одній із яких навіть виступив у якості режисера – йдеться про стрічку «Ніякий, та хоробрий»/None But the Brave. Складно сказати, навіщо йому, надзвичайно відому співакові, непідробній зірці знадобився кінематограф? Навряд чи річ лишень в амбіціях, хоча, безсумнівно, Сінатра був дуже амбітною людиною. Скоріш за все, він просто дуже любив кіно (навіть закохувався переважно у кіноактрис), і це примхливе мистецтво відповідало йому взаємністю. Хоча, коли вірити Маріо П’юзо, часом не обходилося без втручання сицилійської мафії...

Олеся Лук’яненеко




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com