Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

02.06.2009 16:47

„Вигнанці”, Джонні То

more.jpgУ неділю, 7 червня, о 23:20 у програмі – ще одна стрічка гонконзького кіновіртуоза Джонні То – фільм «Вигнанці»/ Fong juk /Exiled (2006, Гонконґ).

Сюжет фільму розгортається 1998 року в Макао. Саме тоді, коли влада в Макао переходила від португальських колонізаторів до уряду Китайської Народної Республіки. Острів моментально перетворився на арену лютої боротьби за сфери впливу поміж місцефою мафією і бандитськими угрупованнями, що завітали до острова з материка та Гонкоґа, який став Спеціальним адміністративним районом Китаю за рік до Макао. І ось на тлі цих подій і розгортається центральний конфлікт картини.

Двоє гонконзьких кілерів прибувають на Макао, щоб виконати завдання боса розправитися з колишніми членами своєї банди, котрі вийшли з діла. Та на острові вони несподівано стрічають іще двох своїх товаришів – ті ж приїхали на Макао, щоб за будь-яку ціну захистити друга…

«Вигнанці» – це такий собі своєрідний, з одного боку, гонконзький бойовик, а з іншого, за стилістикою, вестерн (чи навіть спаґеті-вестерн). І ця стрічка створена під очевидним впливом творчости класиків того й того жанру – Джона Ву і Серджо Леоне.

Разом із тим, цю картину Джонні То, що її дехто з критиків схильний вважати найкращою у творчості режисера, можна було б (нехай це видасться несподіваним) порівняти з фільмами гонконзького гіперестета Вона Карвая. Від останнього у «Вигнанцях» – той самий романтичний естетський стиль.

У «Вигнанцях» етика, мотиви вчинків, а також психологія, сказати б, ховаються у затінку естетики. Естетика – понад усе!.. Тут полощуться на вітрі портьєри, приміщення залиті теплим світлом, предмети відкидають живописні тіні, жіки мовчазні та прекрасні. А чоловіки живуть за законами честі, і всі настільки благородні, включно з лиходіями, що не зовсім зрозуміло, чому ж вони подалися в бандити і як, маючи таке криваве заняття, але добре серце, дожили до вельми поважного віку. І тут перестрілка така легка й така миттєва, що встигає вщухнути, доки летить підкинута вгору банка.

Звісно, не зайве зауважити, що Джонні То у «Вигнанцях» фільмує аж ніяк не реальний Китай, а певний його уявний образ, у якому східна вишуканість зливається зі східною жорстокістю, а сентиментальність – із цинізмом. І все це він робить винятково досконало.

У програмі своїми враженнями про «Вигнанців» поділиться з глядачами великий шанувальник творчости Джонні То, поет і письменник Анатолій Дністровий, що він є, зокрема, автором книжок «Місто уповільненої дії», «Пацики», «Патетичний блуд» і «Невідомий за вікном». Анатолій минулого року був запропонував нам свою візію фільмів цього ж режисера «Вибори» та «Вибори 2». На черзі «Вигнанці»…

АНАТОЛІЙ ДНІСТРОВИЙ:
Вирішальна відмінність «Вигнанців» від попередніх фільмів Джонні То полягає в тому, що все ж таки це фільм, у якому дуже помітний і сильний етичний струмінь. Тобто цей категоричний імператив, він перевалює над іншими якимось темами чи підтемами. Власне, дружба спочатку йде як цінність, а потім, коли  руйнується вона смертю головного героя, включається другий момент, який посилює цю етичну лінію. Це визволяння  жінки з неволі, дружини загиблого Во. І цей мотив, мотив етичного виправдання чоловіка, тобто він себе має виправдати вчинком, великим вчинком, вчинком з великої букви, у принципі, навіть надає фільмові легкого флеру, як б сказав, кримінального романтизму. І я вбачаю в цьому впливи навіть американського кіна, особливо вестернів чи навіть ґанґстерських драм.

Фільм, як і попередні стрічки Джонні То, має блискучі режисерські знахідки. В цьому фільмі я би поставив за дванадцятибальною шкалою дванадцять за прекрасну знахідку, це коли жінка, у якої загинув її світ – вбили чоловіка, горить її будинок, вона у такому відчаї, по-суті, як таке звірятко зажате до кутка, вона вагається, чи вбити власну дитину. Це унікальна знахідка, вона вже майже на крок до цього злочину, створюється така психологічна напруга, що вона навіть готова це зробити і раптом включається якась сигнальна система в її свідомості чи підсвідомості, і вона зупиняється. Її материнський інстинкт все ж перемагає, вона бере цю дитину, вона зрештою, стає знову матір’ю у якомусь внутрішньому розумінні. Як на мене, режисер це подав надзвичайно блискуче,  сконденсовано, без жодного якогось розжовування. Це гарна робота.

Фільм «Вигнанці» надзвичайно багатий на гумор. Але це не європейський гумор, бароковий, тілесний, відкритий, зі сміхом. Це гумор дуже пікантний, він такий розмитий. Надзвичайно симпатична деталь, коли в стрілянині пробивають дзбан, у якому готує господиня їжу, потім коли вони, після цієї стрілянини сідають їсти, їдять цей свій суп чи якусь там страву, одному потрапляє в рот куля, яка цей дзбан прострелила. Всі сміються. Тобто у таких одиничних побутових деталях десь показується, наскільки кіно може бути цікавим навіть на якісь темні теми.

Цікавим візуальним оформленням «Вигнанців» Джонні То є сцени зі стріляниною. Взагалі, саме естетика цієї стрілянини, вона буде цікава з тієї точки зору, якщо її порівнювати, скажімо, з іншими якимись стрілянинами – чи таке місиво, як у воєнних фільмах, чи так само у ґанґстерських фільмах, американських чи європейських. Тут стрілянина дуже вишукана в тому сенсі, що вона подана, як картина, як жива картина не через деталі, а в тому фокусі бачення, як всі вони рухаються. Банально кажучи, нема оцих спецефектів набридливих, коли куля зависає й повільно летить у повітрі, а зберігається динаміка, зберігається правдоподібність. У цьому сенсі робота оператора просто блискуча.

Ще коментуючи попередні фільм Джонні То, я казав, що в Україні все ж існує стереотип-упередження щодо східного, особливо китайського, продукту, матеріалу чи, можливо, навіть способу життя. Цей фільм перекреслює таке уявлення, ці стереотипи. Його не можна, скажімо, в жодному разі ставити поряд із тими стрічками, які робить китайська кіноіндустрія в Україні. Я дивився кілька серіалів китайського виробництва з нашими, слов’янськими акторами, передусім, це серіал «А зорі тут тихі». В жодному разі, такі фільми не можна порівнювати, бо «Вигнанці» – це високе кіно. Тут нема провалів як таких; можливо, спеціалісти щось і знайдуть, якісь недоліки одиничні, але це кіно витримане. Воно поповнить наші колекції...

Джонні То стверджує, що для нього кіно завжди пов’язане зі змінами та експериментами, але, разом із тим, він почувається своїм лишень у Гонконґу, бо там його рідна атмосфера. Тому експеримент фільмування стрічки в Макао – це виняток. А саме Макао його зацікавило, бо в 90-х роках то було дуже хаотичне й небезпечне місце і місто, переповнене криміналом та вбивствами. Ось чому він і вибрав саме цю вибухонебезпечну точку в часі та просторі.

І тут потрібно наголосити, що нині так майстерно, як Джонні То, певне, ніхто у світі не вміє знімати стрілянину. Загалом же у «Вигнанцях» зафільмовано п’ять сцен перестрілок. І всі вони зроблені по-різному, і кожна наступна потужніша за попередню. Ну і, звісно, фінальна – верхів’я цього своєрідного балету.

 «Вигнанці» – стильно вишукані, меткі та сповнені чорного гумору. І це саме той гонконзький фільм, який варто подивитися навіть тим, хто вважає, що гонконзьке кіно їх зовсім  не цікавить…




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com