Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

06.11.2009 01:24

Екранізації «Привида опери»

more.jpg

Кожне десятиліття має свого Привида Oпери. Одне з найперших перенесень роману Ґастона Леру на кіноекран було здійснене в Америці 1925 року, на студії Universal, яка, зокрема, спеціалізувалася на жанрі фільму жахів. Саме ця екранізація до сьогодні багатьма вважається еталонною, попри всі зрозумілі технічні недоліки свого часу. Річ у тім, що стрічка найповніше відобразила дух роману Ґастона Леру.

Головним мотивом дій Привида у Паризькій опері є бажання отримати звичайне земне щастя. Водночас привид – чудовисько від народження, для якого таке щастя було заказане. Екранізація 1925 року все це зберігає, додаючи до нього цілком аристократичний виклик яскравої індивідуальности безликій масі, яка намагається знищити усе виняткове. У двадцятих роках двадцятого століття така тема була на часі. Крім того, перше перенесення роману на кіноекран заклало обов’язкові для наслідування деталі, які не оминули майже всі наступні екранізації, – падіння люстри у глядацьку залу та зривання маски з Привида.

1943-го року, в розпал Другої світової війни, студія Universal здійснила ще одну екранізацію, цього разу звукову та в кольорі. Це класична голлівудська стрічка сорокових,  і вона радше відобразила тодішню студійну систему, аніж роман Ґастона Леру. Привидом тут виступає колишній скрипаль оркестру Паризької опери, якого звільнили через  фахову непридатність. Втрата роботи спричинила крах усіх його сподівань. Аби врятувати становище, скрипаль намагається продати видавництву свій концерт, та внаслідок непорозуміння чинить убивство і, зрештою, опиняється у підвалі Паризької опери, звідки продовжує опікуватися юною співачкою, в яку потайки закоханий.

У фільмі нема нічого романтичного, тут усе пояснено і розжовано, сюжет трактується майже в анекдотичному ключі. Свого часу фільм зажив гучної слави, але більше через якість кольорової зйомки та пишноту костюмів, ніж через якісь інші художні чесноти.

І попри всі страхіття, у фільмі не показано жодної краплі крови, водночас збережено канонічні складники історії, включаючи падіння люстри та зривання маски з Привида.

Зате крови вистачає в екранізації 1989 року, яку здійснив режисер Двайт Літтл. Привида тут зіграв Роберт Інґлунд, виконавець ролі Фредді Крюґера. Фільм цілком коріниться у горорах вісімдесятих з їх бароковою пишнотою та плотською виразністю. Сюжет, однак,  зазнав кардинальних змін: Привидом опери тепер є композитор, який продав душу Дияволу, а сама  історія відбувається у Нью-Йорку та Лондоні. Водночас збережено кілька епізодів з роману Леру, як от сцена на цвинтарі, куди Крістіна приходить на могилу батька, а привид грає їй на скрипці. У всьому іншому «Привид опери» 1989 року – це парад кривавих атракціонів, який остаточно позбавляє головного героя його романтичного ореолу, обертаючи на божевільного різника.

Ще одну екранізацію здійснив 1998 року Даріо Ардженто – один з найзнаніших майстрів італійського горору «джало». До слова, саме його у дитинстві перелякала сцена зривання маски з Привида в екранізації 1943 року. Ймовірно, саме тому, свого Привида опери Ардженто маски позбавляє і взагалі доволі радикально трансформує. Тепер привид – звичайний хлопець, від якого немовлям відреклася мати і якого від смерти врятували та виростили пацюки. У Привида звичайне, навіть приязне обличчя, проте його душа розривається між добром та злом. Він кохає молоду оперну співачку і водночас карає людей, які намагаються порушити його спокій.

У картині Ардженто достатньо виразних і навіть ексцентричних персонажів, тут цілком романтична атмосфера, проте фільму не вистачає духу роману Леру, не вистачає трагедійности, бо всі нещастя молодого героя радше скидаються на прикрий збіг обставин, аніж на сумну приреченість, яку він намагається подолати.

Картина Джоела Шумахера, що демонструється в АРҐУМЕНТІ-КІНО 8 листопада о 23:05, досить істотно відрізняється від усіх попередніх екранізацій роману Леру насамперед тим, що є перенесенням на екран мюзиклу Ендю Ллойда Веббера. Сам же музичний твір доволі близький духові роману завдяки надзвичайно виразній музиці Веббера, якому поталанило передати історію з найменшим втратами. Шумахер навіть не намагається подолати театральність мюзиклу, навпаки, він усіляко її підкреслює, таким чином повертаючись до першоджерела – романтичної історії про Чудовисько з Паризької опери, яке прагнуло простого земного щастя, проте ішло до нього доволі дивними шляхами, паралельно творячи правдиве мистецтво.






RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com