Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

07.12.2009 20:55

«Акули», Роб Стюарт

more.jpg

У програмі 13 грудня о 23:25 ітиметься про ще одну небезпечну загрозу гармонійному (а чи й взагалі) існуванню земної екологічної системи.

До виникнення цієї проблеми, принаймні, на соціально-психологічному рівні, до створення однієї із загрозливих культурних леґенд безпосередньо причетний кінематограф.

Утім, про все по порядку. 13 грудня в АРҐУМЕНТІ-КІНО ви побачите унікальний документальний фільм канадського підводного фотографа Роба Стюарта, який називається «Акули»/ Sharkwater (2006, Канада).

Цей пронизливий публіцистичний фільм, що вийшов на світові кінотеатральні екрани 2007 року й на сьогодні удостоєний кількох десятків кінонагород, є одним-однісіньким у біографії Роба Стюарта. І з повним правом стрічку можна назвати суто авторською. Не тільки тому, що Стюарт виступає тут чи не у всіх основних фахових, творчих та організаційних, кіноякостях – як продюсер, сценарист, режисер, оператор і монтажер картини. Авторським цей фільм є передусім через те, що Роб Стюарт висловлює ним свою власну, вистраждану життям, громадянську позицію. Він сміливо йде проти усталених уявлень і виступає на захист акул, яким, зважаючи на ситуацію останніх десятиліть, загрожує тотальне винищення.

Аж до останнього часу до винищення акул людство ставилося цілком поблажливо, адже за цим океанським хижаком з певного часу міцно закріпилася слава кривавого жеруна людей. Власне, своїм фільмом Роб Стюарт прагне змінити таку думку. Він каже: «Це факт, що акули не живляться людськими істотами. Якби вони це робили, вони б мене давно зжерли. Люди мають це знати: я знімаю своїх головних героїв протягом чотирьох років. Моя мета: увесь світ має дізнатися про те, що акули не наші вороги, а красиві, розумні і лякливі істоти».

Як доказ, Роб показує у своїй картині ефектні сцени, що перетворюються на промовисті образи: чи то свого тривалого снування в акулячій зграї, а чи ту, де він обіймає двометрову акулу, котра лащиться до нього. Також Стюарт наводить статистику: акули на всій планеті вбивають всього-навсього п’ятеро людей на рік, слони й тигри у сто разів більше, а в дорожніх пригодах помирають 1 мільйон 200 тисяч чоловік… Та, попри все, страх перед акулами пронизує людство, не оминаючи найозброєніші його загони…

В одного з варіантів фільму Роба Стюарта є підзаголовок – «Коли акули помирають»… За чотири роки автор побував у 15 країнах, і йому вдалося зафіксувати понад 400 годин матеріалу для стрічки, щоб довести громадськості, як популяція акул знищується у всьому світі, і яка гігантська промисловість ховається за брудними оборудками мафії з продажу акулячих пливців. Річ у тім, що акуляче м’ясо практично не цінується, а пливці вигідно продаються на південному сході Азії як дорога кулінарна насолода. Передусім, у водах Коста-Рики щороку виловлюють мільйони акул за допомогою довжелезних вірьовок, споряджених гаками. Через цей промисел прокручують сотні мільйонів долярів. Тому рибалки відрізають пливці й кидають акул назад у море, де вони, якщо не вбиті, то помирають протягом довгих годин.

Взагалі ж, за твердженням експертів, число популяції акул скоротилося на 90 відсотків у всьому світі. Такою є справа людських рук. Акули переважно гинуть через наживу. Також – на популярних, зокрема у Сполучених Штатах, акулячих турнірах. І все це освячується, виправдовується міфом про повсякчасну смертельну загрозу акул для людей.

Зважаючи на фільм Роба Стюарта, та й просто на людську природу, на історію людських цивілізацій, на сучасне суспільство, варто зауважити, що людині ніби обов’язково потрібно когось чи чогось боятися. І цими страхами – задля влади над людьми ж – вправно користаються очільники окремих громад і цілих держав. Навіщо далеко іти – маємо свіжий приклад з епідемією грипу, що стала приводом для сіяння паніки в цілій країні.

Своєю чергою, повертаючись до всесвітньої паніки перед уявною «акулячою загрозою», звісно ж, не можна обійти згадкою один із найзнаменитіших фільмів усіх часів – «Щелепи» Стівена Спілберґа. Якщо американська інструктажна стрічка, уривок з якої наводиться у фільмі Стюарта, призначалася для внутрішнього користування у війську, то саме Спілберґові «Щелепи», без перебільшення, вживили страх перед акулою у масову свідомість людства.

Таким чином, документальна картина Роба Стюарта «Акули» стала на борню, ув’язалася в нерівний бій з поголосом потужних “Щелеп», які сприяли демонізації цих риб, котрі є одним із ключових елементів у підтримці належного життя океану – найбільшої у світі екосистеми, від якої залежить і наше існування.

Це зараз українці мають більше можливостей подорожувати світами – а чи на відпочинок, а чи з метою заробітку. То й нашому братові ось такі «акулячі жахіття» стали, сказати б, ріднішими. Здавна ж тут, у нас, страхалися вовка. І вовча доля, на жаль, – в озброєному ХХ столітті, та й нині – в українських лісах стала дуже схожою на акулячу в далеких океанах. Нагадаю (в політкоректній формі), як дотепно той страх, що в нього, як відомо, очі великі, ще 150 років тому висміяв Степан Руданський у вірші «Вовки»:

«Чого, брате, так збілів?
Що з тобою сталось?»
«Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»
«Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…»
«Та воно пак і не сто,
А п’ятдесят було».
«Та й п’ятдесят диво в нас…
Де б їх стільки взялось?»
«Ну Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось».
«Та і десять не було!
Знать, один усього?»
«А як один? Аби вовк!
Страшно і одного…»
«А може, то і не вовк!»
«А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило».




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com