Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

21.01.2010 14:57

Аль Пачіно – герой на всі часи

more.jpg

Його прославив «Хрещений батько», який перетворив молодого актора на міжнародну кінозірку. Майкл Корлеоне потребував від Аль Пачіно надзвичайної концентрації волі та віртуозної акторської техніки. Слід було переконливо показати трансформацію героя, який проходить шлях від деякої легковажности й безпечности до стану одержимости – спочатку помстою, а згодом і владою.
 
Аль Пачіно будує роль на тому, що повільно ніби заморожує власну міміку,  перетворюючи обличчя свого героя на незворушну маску. Виразними лишаються тільки очі, які ближче до фіналу також стають нерухомими. І наприкінці картини застиглий погляд Майкла Корлеоне, який  втратив здатність розрізняти добро та зло,  стає правдивим утіленням душевного спустошення.

Проте, як не парадоксально, але Майкл Корлеоне – радше винятковий, аніж типовий герой у фільмографії Аль Пачіно. Свою кінокар’єру актор розпочав зі стендап-комедій та в театрі, і перші роботи в кіні цілком відображають розкутість його творчої манери. Скажімо, у картині «Опудало» Пачіно зіграв колишнього моряка Френсіса, який разом зі своїм приятелем мандрує Америкою у пошуках кращої долі. Френсіс щиро вірить, що у світі можна обійтися без конфліктів, треба просто смішити людей.

Френсіс порівнює себе з опудалом на городі, яке оминають пташки не зі страху, а тому, що опудало здатне їх розвеселити. Врешті-решт, життєва філософія Френсіса обертається проти нього самого, але зіграний актором персонаж запам’ятовується надовго і залишається одним із найпереконливіших у кар’єрі Пачіно. У цій ролі багато щирости та людяности, яку так важко знайти у Майклові Корлеоне.

Зрештою, успіх «Хрещеного батька» не змінив підходу актора до вибору ролей. У сімдесятих та вісімдесятих роках він і далі продовжував грати аутсайдерів та бунтарів, які через свою несхожість із оточенням часто опиняються поза межею суспільства. Знаковою із цього погляду роллю став грабіжник банку Сонні зі стрічки Сіднея Люмета «Спекотного дня пополудні».

Пачіно зіграв абсолютно нетипового злочинця, власне, грабіжника-невдаху. Зрештою, парадокс ситуації в тому, що ніхто, крім поліції, не сприймає Сонні як злочинця. Перед нами звичайна людина, яку відчай штовхає на злочини. І герой Аль Пачіно цілком виявляє власну природу, яку важко звести до якоїсь однієї функції, суспільної ролі чи навіть сексуальної орієнтації. Він, сказати б, людина якою вона є, певний екстракт універсальних властивостей, що ті можуть по-різному себе проявити. 

Ще одного не зовсім типового героя Аль Пачіно зіграв у картині Вільяма Фрідкіна «У пошуках партнера». Його персонаж, поліціянт Стів Барнс, намагається піймати жорстокого вбивцю ґеїв, для чого старанно перевтілюється у його потенційну жертву.

Роль потребувала від виконавця не просто досконалої акторської техніки, але й мужности, бо режисер картини дотримувався реалістичности у всьому. І Аль Пачіно досяг апогею перевтілення. Зрештою, ідеться про подвійне перевтілення, бо він грає людину, яка волею випадку вживається у чужу іпостась і під час цього експерименту відкриває для себе багато несподіваного, насамперед у самому собі. Фільм «У пошуках партнера» сьогодні читається як метафора людського життя взагалі – з його повсякчасними ілюзіями стосовно суспільних норм та уявленнями людини про саму себе.

Новий період у творчості актора розпочинається наприкінці вісімдесятих з еротичного трилера «Море кохання», де у Пачіно роль поліцейського детектива Френка Келлера, який страждає на алкоголізм та приступи неконтрольованої агресії. Тут варто зауважити, що саме Аль Пачіно відкрив цілу галерею подібних персонажів, які стали надзвичайно поширеними у голлівудському кіні дев’яностих. Його герой, здається, посварений з усім світом. Більше того, він повсякчас і невиправдано ризикує своїм життям, ніби шукаючи смерти.

І в цій картині Аль Пачіно отримує немовби нове обличчя – худі, майже запалі щоки, темні кола під очима, хрипкий голос – усе це стане фірмовою ознакою актора останніх двадцяти років його кінокар’єри. Тепер він не відмовлятиметься і від блокбастерів, працюючи у високобюдетному голлівудському кіні.

Серед тих фільмів траплятимуться і правдиві шедеври, як ось стрічка Майкла Манна «Сутичка», у якій Пачіно знову зіграв з Робертом Де Ніро, своїм давнім партнером з часів «Хрещеного батька». Пачіно виконав роль полісмена Вінсента Ганни, який весь час перебуває на межі нервового зриву. І він відрізняється від злочинця, якого переслідує лише тим, що випадково опинився з іншого боку протистояння. Саме в цій картині остаточно був відшліфований екранний образ Аль Пачіно – одержимого своєю справою одинака, що той не визнає компромісів.
 
А 24 січня о 23:15 в АРҐУМЕНТІ-КІНО дещо незвична для пізнього Аль Пачіно стрічка. «Четвертак», з одного боку, позбавлений сенсаційного кримінального сюжету, а з іншого, у ньому немає катастрофічних перевтілень персонажа, з якими ми звично асоціюємо героїв цього актора. Пачіно грає  непоказну, на перший погляд, роль дідуся, який помирає. Проте саме навколо нього обертається дія у фільмі, саме дідусь тримає разом усю родину і стає своєрідним поводарем для головного героя. І навіть якби цією картиною і завершилося екранне життя актора Аль Пачіно, це був би гідний фінал, бо в кожному жесті цього актора, кожному його слові ніби схована таємниця кінематографа, яка є нічим іншим, як таємницею самого життя.






RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com