Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

14.04.2010 19:01

Гідео Наката: Модерний оповідач традиційних історій

more.jpg

Режисер та сценарист Гідео Наката є одним з найвідоміших та найвпливовіших японських кінематографістів поза межами своєї батьківщини. Міжнародну славу йому принесли тільки дві картини, проте саме вони стали визначальними для фільму жахів нового тисячоліття. Насамперед ідеться про стрічку «Дзвінок», яку Наката зафільмував 1998 року.

Про феномен «Дзвінка» написано доволі багато досліджень, і всі вони так чи так, але ведуть мову про різницю природи страшного на Заході та Сході. І якщо «західний страх» підживлюється радше почуттями персональної вини, а його пересилення відбувається за допомоги психотерапевтичних засобів, то «азійський жах» має колективне коріння і позбавитися його можна тільки за допомоги давніх ритуалів. Саме такою є приблизна схема протистояння духам у традиційому японському кайдані. Зрештою, традиційний кайдан вимагає і традиційного суспільства, у якому  більшість людей сповідує визначені цінності.

Проте дія «Дзвінка» Гідео Накати перенесена на кінець двадцятого століття, у міську цивілізацію, яка втратила зв’язок із давніми традиціями. Ідеться, власне, про забування нацональної культури, яка, серед іншого, також включала у себе і способи контактування зі злими духами. Не знаючи як себе вести у тому чи тому випадку, герої фільму Накати приречені потерпати від давнього прокляття знову і знову, творячи своєрідне замкнуте коло зла.

Слід сказати і про художні засоби, до яких вдається режисер у своїх ранніх фільмах. Попри доволі ексцентричний зміст, за формою ці кінострічки підкреслено реалістичні. Тут практично немає спеціальних ефектів у традиційному для західного глядача розумінні. Основної уваги надається почуттям персонажів, а сам жах виникає через контраст між підкреслено побутовим, земним існуванням героїв фільму та несподіваним вторгненням у їхнє життя потойбічного, духів.

Іншою впливовою картиною Гідео Накати є стрічка «Темні води», яка може бути засадничою для розуміння міфології японського горора. У фільмі йдеться про розлучену жінку, яка разом із донькою через життєві обставини змушена перебратися у квартиру, що та не зовсім пристосована до комфортного життя. Згодом виявляється, що на даху будинку пару років тому втопилася маленька дівчинка Міміко, яку мати вчасно не забрала з дитсадка. І ось мертва маленька дівчинка тепер шукає собі нову маму.

«Темні води» показові з багатьох точок зору, але насампред вони важливі своїм зверненням до так званих жіночих стихій, насамперед до води, яка є одним із найдавніших символів несвідомого. І ось ці темні води виявляються своєрідним вмістилищем усього живого, вони здатні водночас забрати та подарувати життя. У фіналі картини мати,  аби відвернути небезпеку від рідної доньки, приймає мертву Міміко, замиряючись із власною долею. У цій капітуляції перед могутньою анонімною силою і виявилася радикальна різниця між східною та західною цивілізаціями, які оперують принципово різним баченням людської долі.

Подальша режисерська кар’єра Гідео Накати розгорталася між Америкою та Японією. Зокрема, 2005 року режисер фільмує у Голлівуді другу частину римейка свого ж «Дзвінка», де об’єднує кілька важливих для його фільмів тем – тему фатального прокляття і тему маленької дівчинки, яка відчайдушно шукає собі нову матір. Американський «Дзвінок-2» прикметний насамперед  використанням доволі незвичних візуальних ефектів, які роблять цю стрічку по-справжньому сучасним видовищем. Але загалом «Дзвінок-2» Гідео Накати так і не зміг дорівнятися до його японських ориґіналів.
Він ніби застиг на півдорозі між Заходом і Сходом та став іще одним свідченням нездоланности маркетингових зусиль голлівудських компаній, які прагнуть посередності у всьому.

18 квітня о 02:05 в АРҐУМЕНТІ-КІНО японсько-американська стрічка Накати – «Кайдан. Історія про примар». У ній режисер не просто розповідає питомо японський сюжет, він, як уже було сказано, повертається до першооснов жанру кайдан. Дія стрічки точиться у японському середньовіччі, герої живуть у традиційному суспільстві і знають більше за сучасих людей про злих примар. Але ці знання, схоже, ніяк не здатні скоригувати їхню поведінку.

З іншого боку, Гідео Наката завше стверджував, що йому більше до вподоби мелодрами та романтичні комедії, ніж фільми жахів. Можливо, саме тому картину «Кайдан. Історія про примар» важко віднести до якогось певного жанру. Тут усе переплетено та збалансовано. Проте одне не заважає іншому. Любовна історія зрештою обретається жахом. Чому б і ні? Для японського кінематографа – цілком природне поєднання. 






RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com