Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

19.06.2010 21:32

«Повернення в Брайдсгед», Джуліан Джаррольд

more.jpg

У програмі 20 червня о 01:35 – екранізація епохального роману знаменитого британського письменника Івліна Во –  «Повернення в Брайдсгед»/ Brideshead Revisited (2008, Велика Британія – Італія – Марокко).

Ця історія розпочалася того дня, коли молодого і скандального лорда Себастьяна Флайта несподівано знудило прямо у вікно спальні скромного студента Чарлза Райдера. На ранок тверезий Себастьян вибачиться і запросить Чарлза на обід. Їхнє знайомство переросте у дуже близькі і ніжні стосунки, в яких любов і дружба не зможуть існувати мирно…

«Повернення в Брайдсгед» вважається найкращим і програмовим твором Івліна Во. Роман неоднозначний і ціннісно багатогранний. За словами самого класика, книжка стала некрологом вищого класу старої Англії. Це історія занепаду старовинного католицького роду Марчмейнів, котра оповідається від імени їхнього випадкового подорожнього, що раптом трапився на печальнім життєвім шляху. Інакше кажучи, це історія Великої Британії початків ХХ століття, представлена через приватну історію непростих стосунків художника-початківця і юних аристократів, закручених вихорем богемних розваг.

У критиці творчости Івліна Во його прижиттєві супротивники відштовхувалися від такого арґумента: як може щось стверджувати людина, яка не здатна привести до єдиного знаменника свої власні погляди. «Повернення в Брайдсгед» дуже гарно ілюструє саме цю претензію, виголошуючи під однією обкладинкою абсолютно суперчливі одна одній цінності. Адже роман написаний католиком, але від імени, сказати б, войовничого атеїста. А сатира на гулящий клас перемішана із сентиментальним жалем за становим суспільством старої Англії, що воно зникає на очах у автора.

До речі, «Повернення в Брайдсгед» Івліна Во вже мало успішну екранізацію 1981 року. Щоправда, то була одинадцятисерійна телеекранізація, в якій зіграло ґроно видатних акторів. Зокрема, це Джеремі Айронс, а також незабутні Джон Ґілґуд та Лоуренс Олів’є. У кіноваріанті 2008 року теж вистачає видатних і знакових виконавців. Скажімо, це Бен Вішоу, знайомий за головною роллю в екранізації Томом Тиквером Зюскіндового «Парфумера». А ще потужний Майкл Ґембон, якого ви могли бачити у фільмі «Ґосфорд-парк», який ми демонстрували в АРҐУМЕНТІ-КІНО, і що він цілком суголосний сьогоднішній картині. Ну й Ґембона, який зіграв понад 120 екранних ролей, не можна було не помітити у «Гаррі Поттері», де він утілив образ Дамблдора, або ж у знаменитому фільмі Пітера Ґріневея «Кухар, злодій, його дружина і її коханець». Але Ігор Грабович підготував для прогами спеціальний сюжет про творчість Емми Томпсон, господині Брайдсгеда…

«Повернення в Брайдсгед» британського режисера Джуліана Джаррольда – фільм про зникому красу, чи радше про красу, яка вмирає. Картину про те, що час тече невмолимо. І що в кожного бажання є своя ціна. І що часом, а чи й частенько, прагнення батьків влаштувати щасливе майбутнє дітей здатне зіпсувати їм життя назавжди. Так…

**
Емма Томпсон, актриса й сценаристка

Британська акторка, сценаристка та продюсерка Емма Томпсон прийшла до кінематографа з театру. Власне, навіть із театрального гуртка  Кембриджського університету, де вона вивчала англійську літературу. З тих пір її творча кар’єра є довільним поєднанням лицедійства та літературної діяльности.
 
Вже з перших ролей Емма Томпсон заявила про себе як комедійна акторка та автор естрадних скетчів. У кіні вона дебютувала наприкінці вісімдесятих у картинах тодішнього свого чоловіка Кеннета Брани – амбітного кінорежисера та актора. Вони часто були партнерами на екрані, граючи закохану пару. І найчастіше це був шекспірівський репертуар, у якому вирували розмаїті пристрасті.

На початку дев’яностих років минулого століття у свої фільми Емму Томпсон запросив Джеймс Ейворі – американський кінорежисер, автор вишуканих картин про занепад британської аристократії. Майже всі його фільми є екранізаціями класичних англійських романів. Томпсон двічі зіграла у його фільмах і двічі була партнеркою актора Ентоні Гопкінса. 1993 року за роль у картині Ейворі  «Говардс енд» вона отримала  «Оскара».

А у фільмі «Наприкінці дня» того ж Ейворі зіграла економку міс Кентон, у яку потайки закоханий дворецький Джеймс Стівенс. Сюжет картини обертається навколо почуттів двох людей, які за жодних обставин не можуть бути разом.

Дворецький Стівенс тут утілює традиційну британську стриманість, яка здатна витворити дивовижну культуру служіння, проте не здатна поділити з ближнім суто приватні, людські переживання. Емма Томпсон, навпаки, грає людину відкриту, спостережливу, здатну до емпатії (іншим словом – до співпереживання); грає особу, що та може олюднити світ високих ідеалів та майже висушених почуттів. Власне, стосунки цих двох людей і складають сюжет картини. 

1995 року Емма Топмсон пише сценарій до стрічки «Розум та почуття», за однойменним романом Джейн Остін, де також фільмується як акторка. На відміну від робіт Джеймса Ейворі, тут більшої уваги надано людським почуттям, а не давнім традиціям та вишуканим інтер’єрам. Сценарій Томпсон перетворює історію любовних переживань двох незаможних сестер фактично на психологічний трилер, де суспільні упередження вироджуються у чисте зло, яке слід подолати закоханим серцям. Власне, за вдалу адаптацію роману Остін Емма Томпсон і отримала свого другого «Оскара».

Фільмується акторка і в цілком комерційних, із присмаком скандалу, кінокартинах. Один із прикладів – стрічка Майка Ніколса «Основні кольори», яка  розповідає про перебіг виборчої кампанії кандидата у президенти США від Демократичної партії. В Емми Томпсон тут роль Сюзан Стентон, дружини того самого кандидата, губернатора Стентона, життєлюба та популіста, який прагне поєднати політичні амбіції з життєвими утіхами.

На час виходу картини на екрани було очевидно, що прототипом головного героя є Білл Клінтон, тодішній американський президент, який саме перебував в епіцентрі сексуального скандалу. У такому разі Ема Томпсон зіграла його дружину Гіларі. І  мимовільне порівняння прототипа та копії заочно демонструє і акторську майстерність, і власне масштаб самої особистости Томпсон. Це саме той випадок, коли життя – тільки бліда копія мистецтва.

Одна з останніх ролей актриси – також в екранізації популярної книжки. 2005 року вона зіграла знамениту няню Макфі у картині «Моя жахлива няня». Томпсон сама написала сценарій, а у продовженні стрічки взялася навіть за продюсування. Сутність няні Макфі у тому, аби приходити до людей тоді, коли вона їм потрібна, нехай вони і не прагнуть її бачити, а йти тоді, коли місія виконана, не зважаючи на бажання клієнтів.

Написавши сценарій цього дитячого фільму та зігравши там роль доброї чарівниці, Емма Томпсон ніби поєднала дві свої іпостасі – акторську та літературну – у суто міфологічному персонажі, якому не притаманні людські слабкості та людська роздвоєність. Саме цього акторка прагнула увесь час і парадоксальним чином досягла у героїні, чия зовнішність змінюється на краще від того, що покращуються моральні якості людей. Чим не утілена мрія про силу мистецтва?

А 20 червня в АРҐУМЕНТІ-КІНО одна з останніх ролей Томпсон. Щоправда, цього разу до екранізації вона не докладала свого літературного таланту. У фільмі за романом Івліна Во Томпсон грає досить незвичну для себе роль – суворої, навіть авторитарної матері, яка прагне цілком контролювати життя власних дітей.

І така зміна екранного іміджу почасти пішла на користь картині загалом, а почасти дала нагоду побачити, якою могла стати Емма Томпсон, якби залишалася акторкою винятково класичного шекспірівського репертуару.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com