Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

14.10.2010 14:34

«Останнє танґо в Парижі», Бернардо Бертолуччі

more.jpg

17 жовтня о 00:35 у програмі – епохальний фільм Бернардо Бертолуччі, невмируща класика – «Останнє танґо в Парижі»/ Ultimo tango a Parigi (1972, Франція – Італія).

Дія фільму точиться, власне, в Парижі наприкінці 60-х років ХХ століття. Сорокап’ятирічний американець (непроминальна роль Марлона Брандо) тяжко вражений смертю дружини, що наклала на себе руки. Він почувається винуватим і перебуває у стані глибокої депресії. Одчайдушно хапаючись за життя, він знайомиться з юною ексцентричною парижанкою у безпосередньому виконанні Марії Шнайдер. Їхній зв'язок переростає у пристрасть, межі якої важко уявити – як глядачам, так і самим героям…

Важко сперечатися з тим, що цей фільм Бернардо Бертолуччі можна зарахувати до рідкісного у ХХ та й у ХХІ столітті мистецького жанру класичної трагедії. Такий розхожий образ, як «померти від кохання» стає для режисера філософською максимою про кохання як життя, сенс якому надає лише смерть. Стосунки героїв у його фільмі – не просто любовний роман чоловіка й жінки, навіть не кохання-суперництво, кохання-боротьба поміж статями. Це, власне, трагедія про незбутність ідеалу, про недосяжність абсолютної гармонії, про безконечність пошуку сенсу людського існування… Та попри всю свою універсальність, картина сповнена ознак часу – розчарувань, що прийшли услід революційним шістдесятим. Її також можна розглядати, як алегорію взаємовідносин двох культур, двох цивілізацій, представниками яких є Він і Вона…

А ще фільм «Останнє танґо в Парижі» можна вважати своєрідною «кіноенциклопедією» свого часу – в ній маса актуальник кіновідсилів. Також ця картина, сказати б, відкрила нову епоху в екранному зображенні людських стосунків, посіяла нову відвертість у кіномистецтві. Від того фільмові і досі позірно шкодить хибна слава, що чіпляється за кілька епатажних сцен, які шокують армію святенників. Колись у Радянському Союзі «Останнє танґо…» кваліфікували як порнографічне, а за його приватний відеоперегляд засуджували до тюремного ув’язнення.

Зрештою, і на батьківщині режисера, в Італії, картина терпіла цензурні нагінки. Зате закордоннною критикою була поцінована надзвичайно. Американський авторитет цієї справи Паулін Кейл назвала «Останнє танґо…» «сучасною класикою, що змінила сутність мистецтва вцілому»!.. Безумовно, фільм надзвичайно вплинув на кінематографістів різних країн – йому наслідували, з ним сперечалися, зрештою, він формував нову сутність нового кіна.

Ну а зараз сюжет Ігора Грабовича про сутність кінематографа Бернардо Бертолуччі, чи, принаймні, про одну із ключових його сутностей. Якщо я зауважив на тому, що «Останнє танґо в Парижі» дарувало кінематографу нову відвертість людських стосунків, то далі йтиметься про те, що чи не кожен фільм цього великого майстра дарував світові нову відвертість…

«Останнє танґо в Парижі» – пронизливо одвертий, а значить – чесний, фільм про людське життя, людські стосунки. І я би приєднався до думки про те, що рація цього фільму, його сенс, його зміст, його значення, зрештою, залежить від глядача, від його душі, його культури, його досвіду. Утім, як значення, зміст, сенс і рація будь-якого мистецького твору, що по-справжньому оживає лиш коли ми до нього з вами доторкаємось.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com