Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

14.10.2010 14:50

Бернардо Бертолуччі – буддистський спокій після революції

more.jpg

Італійський кінорежисер та сценарист Бернардо Бертолуччі до кіна прийшов рано і майже одразу отримав усезагальне визнання.

Свою першу самостійну повнометражну картину він зафільмував у віці двадцяти одного року. Це була стрічка «Кістлява смерть», що вона створена за сюжетом іншого видатного італійського кінорежисера П’єра-Паоло Пазоліні. «Кістлява смерть» розповідає про поліцейське розслідування убивства повії. Слідчі по черзі допитують кількох чоловіків, і кожен з них розповідає, яким саме чином опинився на місці злочину.

Фільм цілком належить своєму часові – і за стилістичними, і, найголовніше, тематичними ознаками, бо створений у річищі популярного у шістдесятих роках сюжету, який будується на різних версіях однієї і тієї ж події. Саме з цієї картини у наступні роботи Бертолуччі перейшло його зацікавлення кінематографічною реконструкцією минулого, а також схильність до фраґментування композиції фільму, яка, власне, і зробить його стрічки новаторськими.

Міжнародна слава прийшла до Бертолуччі у двадцять дев’ять років із фільмом «Конформіст». Картина стала правдивою леґендою світового кіна, бо в ній був запропонований абсолютно свіжий підхід до недавньої італійської історії. У центрі фільму – розповідь про кілька років із життя аристократа Марчелло Клерічі, який перебуває на службі таємної поліції фашистського режиму Муссоліні. Одного дня Марчелло отримує завдання ліквідувати опозиційно налаштованого до режиму професора Квадрі. Аби це здійснити, молодий аристократ зі своєю дружиною вирушає до Парижа.

Проте на цю просту фабульну канву Бертолуччі нанизує безліч побічних ліній, які проливають світло на минуле головного героя. Саме там режисер шукає причину неймовірного конформізму Клерічі. Власне, така нелінійна композиція, плюс цілковита амбівалентність головних та другорядних героїв, плюс неймовірно винахідливий зображальний стиль і принесли славу «Конформістові». Картину зняв постійний оператор Бетолуччі Вітторіо Сторраро, і ця його робота визнана однією з найвидатніших у кольоровому фільмуванні.

«Конформіст» став важливим для Бертолуччі і з політичних міркувань. Кількарічний член комуністичної партії Італії, режисер у цьому фільмі торкнувся феномену соціального пристосуванства, яке завше обертається і суспільним, і особистим крахом.

1976 року Бертолуччі фільмує одну з найґрандіозніших картин другої половини минулого століття, яка відома під двома назвами «1900» та «Двадцяте століття». Повна версія стрічки триває понад п’ять годин, і обіймає період у півстоліття, аби завершитися цілком відритим та навіть міфологічним фіналом.

У центрі історії – долі двох чоловіків, які народилися в один день на початку нового століття. Один із них – Альфредо – син поміщика, інший – Ольмо – позашлюбний син селянки. Від самого початку між ними встановилося суперництво, яке згодом переросло у класове протистояння. Через дружбу-ворожнечу Альфредо й Ольмо Бертолуччі переповідає новітню історію Італії, у якій було чимало цікавого.

І як в попередніх фільмах майстра, соціальне зло у «Двадцятому столітті» супроводжують розмаїті людські перверсії, здебільше сексуального плану. Власне, Бертолучі не був першим, хто пов’язав фашизм із зіпсутістю людської природи, проте він зумів показати, як цей процес став масовим і цілком визначив історичний  час.

Від кінця сімдесятих років Бертолуччі починає фільмувати картини поза межами Італії. Зокрема, у Сполучених Штатах він створює одну з найконтраверсійніших своїх стрічок – «Місяць». Саме тут уперше прозвучить тема повернення до власного коріння, яка стане однією з визначальних для кінорежисера у дев’яності роки.

«Місяць» розповідає про оперну співачку, яка по смерті чоловіка повертається до Італії разом зі своїм неповнолітнім сином. У центрі історії – стосунки сина й матері, а також пошук сином свого справжнього батька. Картина до граничного відверта, місцями навіть шокуюча, режисер не відводить камери у найінтимншіі моменти. З художнього боку це цілком виправдано, бо Бертолуччі вважає, що лікування травм  і не буває безболісним, що людський біль важко пригасити звичайними методами.

1987 року майстер фільмує найтитулованішу свою картину, що виборола дев’ять «Оскарів», серед яких статуетка за найкращий фільм року та режисуру. Ідеться про «Останнього імператора», котрий започатковує так звану східну трилогію, яка включає в себе ще фільми «Маленький Будда» й «Під захистом небес», що його ми свого часу демонстрували в АРҐУМЕНТІ-КІНО.

Своєю чергою, «Останній імператор» розповідає власне про долю останнього китайського імператора Пу Ї – від його народження аж до мерти. Стрічка вибудувана за звичним для Бертолуччі каноном, який, окрім головної сюжетної лінії, включає в себе численні ретроспекції. Фільм можна вважати своєрідною квінтессенцією творчости режисера, бо тут ізнову йдеться про долю людини на тлі великої історії. Як і раніше, ми бачимо спроби цю історію змінити, як і раніше, ми розуміємо усю марноту таких спроб. Можливо, саме тому у фільмі більшої уваги надається не ідеології, а побуту останнього китайського імператора, його звичкам, його дозвіллю, врешті-решт, особистому життю.

Проте «Останній імператор» демонструє і своєрідну еволюцію поглядів самого Бертолуччі. Його герой, якого називали сином небес, могутній імператор Китаю, зрештою, втрачає усе. У фіналі фільму він приходить до свого палацу, в якому його колись коронували, і стрічає там китайського піонера, схожого на нього у дитинстві. Він віддає хлопцеві коробку з цвіркуном, а сам просто щезає. Цей фінал можна читати і як своєрідне примирення з реальністю, і як проявлення самої Вічности, що вона лежить по той бік земного життя окремої людини і якій, зрештою, байдужі усі на світі людські пристрасті.

17 жовтня о 00:35 в АРҐУМЕНТІ-КІНО іще одна гучна картина Бернардо Бертолуччі – «Останнє танґо в Парижі». Її аж ніяк не назвеш, сказати б, типово бертолуччівською, бо тут не йдеться про важливі соціальні процеси, герої також не намагаються жодним чином змінити історію своєї країни чи навіть усього світу. Ця стрічка належить ніби «іншому Бертолуччі». Як і згадуваний «Місяць», це також суто приватна історія, яка розгортається без ретроспекцій. Герої в цьому фільмі живуть тільки теперішнім часом, вони відкидають, чи принаймні намагаються забути, своє минуле, і в них фактично нема майбутнього. Вони максимально імпульсивні й мінімально рефлексивні. Цей фільм – ніби пролог до пізньої творчости кінорежисера, де значення матимуть суто людські прояви, а реальність сприйматиметься майже винятково через фізичні відчуття. Це – шлях до звільнення людини від тягаря Історії, назустріч Вічності.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com