Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

02.11.2010 19:41

Викрадачі тіл у просторі та часі

more.jpg

Сюжет заміни людського тіла спеціально вирощеним тілом прибульця з далеких зірок – один з найпоширеніших у західному масовому кінематографі. В картині Роберта Родріґеса «Факультет» про цей сюжет, як про щось загальновідоме, ведуть мову підлітки.

Загалом, «Факультет» по-своєму трактує історію чужопланетного вторгнення, залишаючи незмінною її основу, осердя, яке апелює до базових страхів сучасної людини.

І впродовж останніх шістдесяти років у цьому сюжеті незмінним лишається одне – заміна тіл веде до повної втрати індивідом набору властивостей, які роблять його власне людиною. Себто в основу всіх цих картин покладено міркування про природу людини, яка в кожний історичний період трактується по-своєму.

А почалося все з роману Джека Фінні «Викрадачі тіл», який був опублікований 1955 року. Роман мав успіх і незабаром був екранізований. Режисером картини став леґендарний сьогодні Дон Сіґел, майбутній постановник резонансних фільмів за участи Клінта Іствуда, зокрема, і «Брудного Гаррі».

Саме Дон Сіґел перетворив історію про чужопланетне вторгнення на досить прозору політичну метафору. Фільмована за часів маккартизму, стрічка розповідала про втрату людської подоби, яка мислиться тут не стільки в політичному сенсі, скільки, як загроза людській емоційності, здатності людини до любови та співчуття. Наприкінці п’ятдесятих, коли навіть у демократичних державах з’явилися повсякчасні загрози свободі, картина «Вторгнення викрадачів тіл» виявилася і політично актуальною, і водночас надзичайно виразною з кінематографічного боку.

Саме в цьому фільмі були зреалізовані кілька класичних прийомів, які згодом перейдуть і до інших екранізацій роману Джека Фінні. Це, насамперед, наглядна сцена заміни людського тіла тілом прибульця. Також – це атмосфера суцільної параної, яка охоплює провідних персонажів. І, зрештою, фінальна самотність головного героя, який відчайдушно намагається попередити інших людей.

1993 року американський режисер Абель Феррара запропонував свою версію цього літературного сюжету. Але в нього заміна людських тіл на тіла прибульців відбувається на американській військовій базі, де служать, зокрема, ветерани недавньої війни у Перській затоці. Військова структура виявилася найбільш підходящою для поширення чужопланетної загорози. Зрештою, картина Феррари аж ніяк не сатира на армію, радше – це історія про втрату людиною індивідуальности. Армія ж фігурує саме тому, що мислить однаковість як певне благо для себе, зрештою, екстраполюючи його на всіх людей.

Головними героями «Викрадачів тіл» Феррари стала цивільна родина фахівця з довколишнього середовища, який прибуває на базу, аби перевірити дотримання військовиками правил зберіганння хімічної та бактеріологічної зброї. Порушень він начебто не виявляє, проте на базі відбуваються речі набагато страшніші. Власне, стрічка дотримується звичного для таких історій перебігу подій, щоправда, вона натуралістичніша та безжальніша стосовно людської раси.

Останню на сьогодні екранізацію роману Джека Фінні здійснив німецький постановник Олівер Гіршбіґель, відомий у себе на батьківщині доволі жорткими стосовно людської природи картинами. І саме він запропонував найрадикальніше бачення того, ким є людина за своєю суттю. У фільмі «Вторгення» він показує людей істотами безнадійно агресивними, схильними до безконечних воєн та руйнувань.

Власне, уся ця картина переповнена політичним насильством. І чужопланетяни, замінюючи людей їхніми копіями, таку заміну представляють як благо, як єдиний спосіб покласти край людській агресії, зробити суспільство стабільнішим і передбачуванішим. Парадокс тільки в тому, що для реалізації свого плану прибульці чинять іще більше насильство.

Олівер Гіршбіґель намагався уникати сучасних спеціальних ефектів, він прагнув реалізму, який бачив насамперед у відтворенні подробиць сучасного світу, неласкавого до людської свободи. Також у центрі його оповіді опинилася практика насильства, яку чинить держава проти окремого індивіда.

А 7 листопада о 00:55 в АРҐУМЕНТІ-КІНО друга за часом екранізація роману Джека Фінні. Власне, йдеться про римейк картини Сіґела «Вторгнення викрадачів тіл». До речі, в епізодах ми побачимо і виконавця головної ролі у картині 1956 року Кевіна Маккарті, і навіть самого режисера цього фільму Дона Сіґела у ролі підступного таксиста, який здає героїв чужопланетним завойовникам.

Зрештою, картина «Вторгнення викрадачів тіл» Філіпа Каумана теж належить своєму часові. І тут також присутня політична кон’юнктура, характерна для кінця сімдесятих років, коли наступали неоконсерватори. І тут також описані ознаки, які роблять людину власне людиною. Та про них вже краще дізнатися самостійно – переглянувши фільм. Лишень зауважу, що до сьогодні стрічка Філіпа Кауфмана, як і ориґінальна картина Дона Сіґела, багатьма кіноісториками вважається взірцевою екранізацією роману Джека Фінні. Обидва фільми цілком пережили свій час.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com