Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

05.01.2011 15:05

П’єр Паоло Пазоліні: «Мій ідол – сама реальність»

more.jpg

Біографія і творчість П’єра Паоло Пазоліні є по своєму унікальними у світовому кіні. Унікальність, власне, у повній невіддільності його кінематографа від обставин його власного життя, а згодом і обставин його смерти.

Пазоліні трагічно загинув (був убитий) 2 листопада 1975 року. До сьогодні обставини його смерти залишаються до кінця нез’ясованими. Багатьом ця смерть, нагла та дуже брутальна, видається якщо не символічною, то вже напевне закономірною, бо ім’я Пазоліні з кінця п’ятдесятих років ХХ століття неодмінно асоціювалося з естетичним та супільним викликом. Він був порушником спокою, критиком капіталістичної системи, відчайдушним бунтівником та дослідником людських пристрастей у найрадикальніших формах.

Його режисерським дебютом стала драма в неореалістичному ключі «Аккаттоне», а слово, яке дало назву картині, на одному з римських діалектів позначає собою злидаря. Головним героєм стрічки є такий собі молодик Аккаттоне, якого ми бачимо у різні періоди його життя. Спочатку він – цілком успішний сутенер, що опікується повією Маддаленою, за рахунок якої він і живе. Згодом, коли Маддалена потрапляє до тюрми, Аккаттоне перебивається перепродажем особистих речей, проте згодом знаходить нову дівчину.

Історія, зрештою, закінчується доволі трагічно для Аккаттоне. Народжений невдахою, невдахою він і помирає. Стрічка визначила здебільшого трагічну тональність подальшої творчости самого Пазоліні. Він фільмуватиме розмаїті картини, проте спільним для них завше будуть трагічні фінали.

Наступна його режисерська робота – «Мама Рома», історія про повію на пенсії, яка цілком присвятила своє життя власному синові. Дія розгортається на околицях Рима, серед новобудов та водночас руїн Вічного міста, що робить історію по-своєму універсальною. Універсальною, власне, тут є материнська любов, яка не знає меж. Мама Рома мріє про нормальне життя для себе та сина, проте обставини складаються інакше… more.jpg

І в цій картині Пазоліні робить перший крок від підкресленого реалізму до сюжетів, які мають одвертий міфологічний потенціал. У фіналі смерть сина в тюремній лікарні – фактично розп’яття – підніме історію до рівня євангельської притчі.

Ще одним, доволі своєрідним, містком між міфологією та сучасністю стане новела «Овечий сир» у колективній стрічці «РоҐоПॻ. Короткий фільм Пазоліні розповідає загалом іронійну історію про вічно голодного актора, який свій обід віддає родині, а сам шукає способу якось попоїсти у перерві між фільмуванням. Важливо також, що актор грає злодія, одного з двох розіпятих на хрестах разом з Ісусом. Пазоліні демонструє два пласти цього сюжету – один про знімання картини, інший – про пошук актором їжі. І ці два шари оповіді кардинально не схожі між собою. Знятий у кольорі, підкреслено пишний та статичний епізод страстей Христових контрастує з чорно-білим, підкреслено аскетичним та динамічним, шматком про муки голодного статиста.

Обидві лінії перетинаються в цілком очікуваному місці – на хресті, де актор зрештою і помирає, проте не від хресних мук, а від того, що переївся овечого сиру. Пазоліні не стільки занижує євангельську притчу, скільки надає їй актуальности. І ця актуальність – і в підкресленні страждань сучасного бідняка, і в критичному показі сучасного кінематографа, з його фальшивим естетством та презирством до маленьких людей і маленьких сюжетів.

Наступний фільм Пазоліні «Євангєліє від Матвія» став цілком логічним переходом до історії Христа. Режисер обрав версію Матвія тому, що вона йому видалась найреалістичнішою. Зрештою, Христос усе одно вийшов не від Матвія, а від Пазоліні. І цей Христос одверто войовничий, непримиренний. Він несе не мир, а меч.

Пазоліні наповнив свою картину гнівними проповідями Христа, які скидаються на промови мітингових аґітаторів. Знятий переважно ручною камерою в італійській провінції, фільм справляє враження репортажу з місця події. Тут Пазоліні вперше вводить масові сцени, власне самі маси, найбідніший люд, якому насампред і була адресована Ісусова проповідь. Таким чином він іще раз позначає свої симпатії.

1966 року майстер фільмує картину «Птахи великі та малі» – одну з найпарадоксальніших, найдотепніших та найвеселіших своїх кіноробіт. Сюжет важко звести до якоїсь однієї лінії, можна сказати, що йдеться про двох чоловіків, старого та молодого, батька й сина, а також про крука, який супроводжує героїв та розповідає їм різні історії. Одна з таких байок – оповідка про монахів, яким Франциск Азіський доручив навернути до Бога птахів, спочатку соколів, а потім горобців. more.jpg

Проте картина аж ніяк не зводиться до цієї історії. Структура фільму – цілком вільна, герої весь час потрапляють до різних халеп. Пазоліні вводить до картини навіть похорон керівника італійських комуністів Тольятті. Згодом деякими біографами Пазоліні ця сцена читатиметься, як сворідне передчуття Пазоліні власного похорону, який бачився йому, як остання шана пролетарів одному з найбільших їхніх захисників.

І все ж «Птахи великі та малі» залишаються найсвітлішою картиною Майстра, навіть попри те, що у фіналі подорожні таки з’їли крука, не витримавши його комуністичної пропаґанди.

9 січня о 00:55 в АРҐУМЕНТІ-КІНО – друга частина «Трилогії життя» – «Кентерберійські оповідання». Цього разу дія точиться в Британії, і це цілком міська історія. Сам Пазоліні у картині грає Чосера, і ми бачимо письменника під час написання ним творів. І на відміну від Джотто, зіграного режисером у «Декамероні», – це цілком земна людина, зайнята своїми земними справами. Власне, «Кентерберійські оповідання» і вирізняються з усієї трилогї своїм підкреслено заниженим звучанням. Тут практично нема історій піднесених, чи навіть зворушливих. Проте тут нема і трагізму, нема рефлексії, відсутня найменша ідеологія. По суті, це людська комедія, що вона обертається навколо людської невинности, яка вперто не хоче знати гріха.






RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com