Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

10.02.2011 19:24

«Хороший, поганий, злий», Серджо Леоне

more.jpg

У програмі 13 лютого о 01:55 – третій фільм із міні-ретроспективи стрічок геніального італійського кінорежисера Серджо Леоне – епічний, трагікомічний спаґеті-вестерн «Хороший, Поганий, Злий». Інший, адекватніший, варіант назви – «Хороший, Поганий, Брутальний»/ Il buono, il brutto, il cattivo (1966, Італія – Іспанія – ФРН).

Розпал громадянської війни у Сполучених Штатах. Таємничий стрілець-самітник блукає просторами Дикого Заходу. В нього немає ні дому, ні друзів, ні компаньйонів, аж доки доля його не зводить із двома незнайомцями, такими само безжальними та цинічними. І їм, хочеться того, чи ні, доводиться об’єднати свої зусилля в пошуках украденого золота. Та кожен із них знає і розуміє – тут не можна довіряти нікому і потрібно тримати револьвера напоготові. Якщо хочеш лишитися живим.

Фільм вийшов на екрани 1966 року і був сприйнятий неоднозначно через велику кількість епізодів насильства, а також аморальність і цинічність головних дійових осіб. Але з часом картина стала сприйматися як безумовний еталон жанру. До речі, Квентін Тарантіно назвав «Хорошого, Поганого, Злого» найкращим за режисурою фільмом в усій історії світового кінематографа… Також, вочевидь, це найдовершеніша стрічка з так званої «доларової трилогії» Серджо Леоне, яку ми сьогодні, власне, завершуємо демонструвати в АРҐУМЕНТІ-КІНО – услід за фільмами «За жменю доларів» та «На кілька доларів більше».

Серджо Леоне згадував, що в цьому фільмі він ставив перед собою завдання показати абсолютну абсурдність війни та принципову у ній відсутність «добрих намірів». А в одному з інтерв’ю він визнав, що всі три головні герої стрічки втілюють різні сторони його особистости. Ось такий він – хороший, поганий, брутальний Леоне…

І тут принагідно варто згадати виконавців, сказати б, розтроєного альтер-еґо режисера. Лі Ван Кліфа, що втілив образ Поганого, вже немає. Він помер 64-річним 1989-го. Ну а вісімдесятилітній Клінт Іствуд (Хороший) продовжує активне кінематографічне життя: у нього за плечима 66 ролей, він останніх сезонів щороку як режисер знімає по фільму, а нині в цій якості працює над своєю тридцять п’ятою картиною – про Джона Едґара Гувера, що той створив та очолював американське Федеральне бюро розслідувань протягом майже півстоліття (Гувера втілює Леонардо Ді Капріо).

Ну а для сьогоднішньої програми підготовано спеціальний сюжет про творчість виконавця ролі Злого (або ж Брутального), власне, про Ілая Воллока (або ж Воллаха). Це воістину унікальний актор, передусім – своїм активним творчим довголіттям. 7 грудня йому виповнилося 95 років, а він досі фільмується. Дві останні картини за його участи вийшли у прокат минулого року – «Привид» Романа Полянського та «Волл-стріт: Гроші не сплять» Олівера Стоуна. Загалом – 161 кінороль – феноменально! До речі, Воллок восени отримав «Почесного «Оскара» за всю свою творчість. Це актор, який ніколи не був «зіркою», що йому, однак, не завадило стати леґендою!

І лишається наголосити на вже не раз сказаному – головним героєм у кіносвіті, створеному Леоне, зокрема, у фільмі «Хороший, Поганий, Злий» є авторська іронія стосовно людських пристрастей і вад, стосовно суєтності людських спроб і намагань переграти долю, переграти смерть у споконвічному нерівному двобої… Наведу також кілька фраз про стрічку з популярного американського видання Video Movie Guide: «Прихильники Леоне знайдуть тут усе, що зробило його фільми такими пам’ятними. Іншим картина видасться дещо затягнутою. Але ніхто не зможе не віддати належного її відточеному стилю»... Саме так, кожен зауважить ефектність композицій, виразність деталей і близьких планів, епічний ритм оповіді і, безумовно, фантастичну музику Енніо Морріконе, яка сплавлена в єдине й неподільне із зображенням та дією.

АРҐУМЕНТ-КІНО


**

more.jpg
Елай Воллок –  простаки усіх переживуть

Сьогодні Елай Воллок у свідомості багатьох постає не просто як актор старшого покоління, який продовжує фільмуватися, а йому, нагадаю, уже дев’яносто п’ять років, але як жива леґенда Голлівуду, як представник правдивої акторської гвардії, яка не завжди опинялася у центрі уваги преси, зате завше високо тримала планку свого мистецтва.

У картині 2006 року «Відпустка за обміном» Воллок зіграв голлівудського сценариста-ветерана Артура Ебботта, який відкриває для молодої британки Айріс скарбницю старих американських фільмів, що вони пережили свій час. Натомість Айріс повертає старому життєвий тонус, і разом вони прибувають на церемонію вшанування, на якому Ебботт поділиться спогадами і скаже кілька слів на користь старої школи.

Сьогодні кадри з картини «Відпустка за обміном» виглядають своєрідною репетицією  майбутнього, яке втілилося минулого року, коли Американська кіноакадемія нагородила Воллока почесним «Окаром». Нагорода водночас неочікувана та закономірна, бо Голлівуд ще ніколи не знав такої довгої та плідної кінокар’єри.

У кіні Елай Воллок дебютував 1956 року, у фільмі Еліа Казана «Лялечка». Це був щасливий збіг обставин – картину ставив знаменитий театральний режисер і педагог, у її основі була сповнена правдивого драматизму та непересічних характерів п’єса знаменитого американського драматурга Теннесі Вільямса. 

Воллок зіграв у фільмі сицілійця Сільву Вакаро, чужинця, який прибуває на американський Південь, аби заробити грошей. Його недолюблюють місцеві, бо сицілієць успішно з ними конкурує. Один із них, під впливом фінансової скрути та особистих проблем, підпалює фабрику з переробки бавовни, яка належить Сільвіо. Наступного дня сицілієць приїжджає до нього додому, аби з’ясувати обставини справи. Принагідно він знайомиться з молодою дружиною господаря, яку усі називають Лялечкою.

Вже у цій першій кінороботі помітно міцний акторський гарт Воллока. Видно, що він сповідує Метод, американський різновид системи Станіславського, згідно з яким, актор цілком розчиняється у персонажі. Воллок не використовує ніяких зовнішніх театральних ефектів, його гра природна та невимушена. І актор майстерно показує розвиток свого героя, динаміку його змін. Опинившись у ворожому оточенні, сицілієць Сільвіо все ж знаходить спосіб повернути ситуацію на свою користь.

Не менш складним, на межі з підступністю, буде й інший відомий персонаж Воллока – колишній військовий пілот Ґвідо з картини Джона Г’юстона «Неприкаяні».
Сценарій стрічки спеціально для своєї тодішньої дружини Мерилін Монро написав американський драматург Артур Міллер. Власне, сюжет картини обертається довкола трьох чоловіків та однієї жінки, за яку ці чоловіки конкурують. І слід додати, що усі вони, так чи так, але невдахи, неприкаяні, які весь час прагнуть реваншу.

І герой Волока – особливий серед них. Ветеран Другої світової, вдівець, він увесь час розповідає про свої провини – і за сліпі бомбардування під час війни, і за смерть дружини. Він жаліється на долю та прагне співчуття, особливо у героїні Мерилін Монро. Водночас його слова розходяться з його справами – Ґвідо усіх шкодує, проте ні на мить не вагається перед тим, як здійснити нове зло.

У наступні десятиліття кар’єра Елая Воллока розвивалася повільно, без особливих злетів, але і без провалів. Він так і не став касовою кінозіркою, яка притягує у кінозали широку авдиторію, проте усі його ролі мають особливу тяглість, яка буває тільки у по-справжньому видатних акторів. Найчастіше Воллок грав простаків, які свято вірять у певні принципи і дуже дивуються, коли стають жертвами своїх переконань.

Саме таким є бандитський ватажок Калвера з картини «Чудова сімка». Калвера – не просто грабіжник з великої дороги, він майже філософ, який міряє людей певною універсальною міркою. І він зовсім не злий за своєю природою, бо його поведінка визначається, як він сам вважає, об’єктивними законами буття, які не він створив. Калвера помітно вирізняється на тлі інших бандитів і своїми судженнями, і своїм зовнішнім виглядом.

За переказами, саме Елай Воллок наполіг, аби його герой вдягався у дорогий одяг. У такий спосіб він постає гідним супротивником найманих стрільців, американських самураїв, які сповідують свій власний кодекс честі. У фіналі картини Калвера дивується, чому стрільці повернулися до села, чому підняли зброю проти нього, чому стали на захист селян, які, за фактом  свого народження, були приречені залишатися жертвами. Він так і помирає, не отримавши відповіді на свої запитання. Що там казати, перед нами майже трагічний герой.

1966 року Воллок фільмується у картині Вільяма Вайлера «Як украсти мільйон» - ґламурній комедії про фальшиві та справжні цінності. В актора тут другорядна роль американського мільярдера Дейвіса Ліланда, одержимого колекціонуванням творів мистецтва. Його герой по-американському простий та по-європейському пристрасний. Він готовий на все, аби заволодіти фальшивою Венерою, зрештою, він нехтує живим ориґіналом на користь ремісницької підробки.

І знову Елай Воллок стає правдивим адвокатом свого героя-простака. Він цілком розчиняється у ролі, не намагаючись жодним чином відсторонитися, якось прокоментувати дії персонажа. І в ці відданості актора своєму герою криється харизма Воллока, його здатність йти власною дорогою, незважаючи ні на що.
 
Як уже було сказано, у доробку Елая Воллока більше ста шістдесяти ролей. Його амплуа не відзначалося розмаїттям. Найчастіше серед його героїв були кримінальні злочинці або бізнесмени. Одну з останніх ролей такого штибу він зіграв у картині Олівера Стоуна «Волл-стріт. Гроші не сплять». У Воллока тут роль патріарха американського фінансового бізнесу Джулі Стенґардта. Джулі пам’ятає Велику депресію і Джулі завжди знайде потрібні слова, аби описати розміри майбутньої фінансової катастрофи.

Воллок втілив на кіноекрані зловісний дух Волл-стріту, як би сказали колись, велику білу акулу американського бізнесу, яка здатна пережити усіх і вся. З ціпком у руках, його герой впевнено крокує у світле майбутнє.

А 13 лютого о 01:55 в АРҐУМЕНТІ-КІНО – Туко Бенедіто Пасіфіко Хуан Марія Рамірес – доленосна роль Елая Воллока у не менш доленосній картині Серджо Леоне «Хороший, Поганий, Злий». Для багатьох людей саме герой Воллока Туко – найсимпатичніший серед усіх персонажів цієї картини. Актор наділив його непересічним життєлюбством та оптимізмом. Він так само барочний, як його довге та виразне ім’я. Водночас перед нами, як це не парадоксально, один з найлюдяніших персонажів цієї стрічки і взагалі кінематографа Серджо Леоне.

 І ще – Туко Бенедіто Пасіфіко Хуан Марія Рамірес – правдивий творець, здатний перетворити хаос на космос, як от у сцені в крамниці зброї, де герой Воллока збирає з трьох револьверів один. У цьому весь його герой – правдивий господар свого слова та свого діла, відкритий та довірливий і водночас гордий та мстивий. І  ці слова, зрештою, у більшій чи меншій мірі, стосуються усіх героїв Елая Воллока, які ніколи не поміщалися у прокрустове ложе готових кіносхем. І сам актор у них не поміщається. Він давно вже постать міфологічна, нереальна і завдяки власним ролям, і просто через факт свого довголіття, яке ніби засвідчує, що простаки знають більше за інших, просто вони краще прикидаються позбавленими мудрости.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com