Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

19.05.2011 21:31

«Молоко скорботи», Клаудія Льоса

У програмі 22 травня рівно опівночі – фільм молодої перуанської режисерки Клаудії Льоси «Молоко скорботи» / La teta asustada (2009, Перу – Іспанія), що виборов «Золотого ведмедя» Берлінського міжнародного кінофестивалю 2009 року й був номінований на «Оскара» в якості іншомовної стрічки.

Події картини «Молоко скорботи» точаться нашого часу в столиці Перу Лімі. Дівчина Фауста страждає на дивовижне захворювання – у її вагіні… росте картопля, що заважає Фаусті вступати у сексуальні стосунки.

Режисерка фільму Клаудія Льоса є племінницею режисера Луїса Льоси та письменника Варґаса Льоси, який отримав Нобеля з літератури 2010 року. Йому ця найпочесніша світова премія присуджена з формулюванням: «За зображення структури влади і яскраві картини людського спротиву, повстання і поразки»… А фільм племінниці нобелівського лавреата створений чи не в тих само тематичних і відповідних світоглядних координатах.

Згадуючи екзотичну сюжетну диспозицію її фільму, варто одразу ж зауважити, що йдеться аж ніяк не про фізіологічні подробиці. Це – метафоричне позначення жіночого страху перед чоловічим єством, та й перед самим життям. І цей страх передався Фаусті у спадок від матері, яку, вагітну, зґвалтували терористи. То був страх, що це саме може статися і з донькою. Ну а материнська історія ґрунтується на нещодавньому минулому Перу: від 1980 до 2000 року там було зареєстровано майже сімдесят тисяч убивств і незчисленну кількість зґвалтувань, чиї жертви досі бояться говорити про те, що сталося. А «молоком скорботи» в народі називають психологічну травму, що викликана цією трагедією. Перуанці вважають, що ця травма передається через гірке молоко матері до дитини, від жертв до їхніх нащадків, котрі успадковують не тільки гріхи, але і страждання батьків, навіть коли ті ні в чому не завинили.

Клаудія Льоса під час Берлінського фестивалю сказала: «Що таке для мене війна? Я ловлю себе на тому, що ця думка невідв’язно мене мучить… Війна – ця дивна війна поміж бойовиками руху «Світлий шлях» і державою – зрештою перетворилася на громадянську бійню. І вона ніби й досі не закінчилася, а триває разом із моїм життям. Це минуле, що його не можеш поховати. Неможливо позбутися ні спогадів, ні горя, ні переживань. Тягнеш все це за собою, несеш на плечах, ніби мішок, який неможливо скинути долу. Війни нема, а тим часом вона ніби триває. Таке відчуття, що час зупинився. Він тягне в минуле, не відпускає, хоча рвешся у майбутнє і намагаєшся це майбутнє наблизити. Власне, про це – картина «Молоко скорботи»: про скерованість у майбутнє та гніт минулого»  


Клаудія Льоса сплела дивовижне мереживо свого фільму із найрізноманітнішого матеріалу. Скажімо, вона переплела магічний реалізм, сюрреалізм  із психоаналізом та документальними подіями, але не педалювала ні на чому, все гнучко й вивірено. Зрештою, вважається, що знаменитий латиноамериканський літературний магічний реалізм (а фільм позбавлений літературоцентризму! це правдиве кіно) виростає із самої плоті життя. Ну а класична кіномова, що оживає в «Молоці скорботи», безумовно, найближча до поезії. До кінопоезії – чогось невловимого, зникомого і водночас відчуваного…




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com