Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

02.09.2011 18:42

Джозеф Манкевіч у пошуках «іншої жінки»

 Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

Американський кінорежисер Джезеф Манкевіч свою кар’єру у Голлівуді розпочав як сценарист та продюсер і, варто зазначити, досяг на цій ниві чималих успіхів. Проте він завжди шукав нагоди ставити картини самостійно.

Джозеф Манкевіч та Елізабет Тейлор

У другій половині сорокових років ХХ століття його мрія збулася. Знаменитою стала  рання стрічка Манкевіча «Привид та місіс М’юр», що була історією молодої вдови Люсі М’юр, яка вирішує пожити для себе подалі від родини покійного чоловіка. Вона винаймає будинок на узбережжі, і першого ж дня їй з’являється привид колишнього власника дому капітана Деніела Ґреґґа.

Капітан спочатку намагається налякати вдову, проте згодом між ними встановлюються дружні стосунки і капітан навіть надиктовує Люсі свій роман про морські пригоди. Розпочавшись як комедія, картина зрештою набирає драматичних обрисів, а у фіналі досягає навіть метафізичних висот. Вже у цьому фільмі видно, що для Манкевіча найбільше значення має власне драматургія з добре прописаним конфліктом, чіткою мотивацією персонажів та відточеними репліками. І головне дійство у його картинах завше точиться в інтер’єрах, ніби на театральній сцені.

Перший великий успіх Джозефа Манкевіча пов'язаний з картиною «Листи до трьох дружин», до якої він також писав сценарій. Фільм базується на історії із жіночого журналу «Космополітен» і тримається на простій та ефектній інтризі. Троє дружин перед відплиттям річкового катера отримують листа від своєї подруги Едді Росс, у якому вона повідомляє, що втекла з міста із чоловіком однієї з них. Оскільки часу, аби з’ясувати правду ні в кого з жінок нема, то кожна з них опиняється наодинці зі своїми страхами та надіями. Стрічка має складну структуру, вона наповнений ретроспекціями та перехресним сюжетними ходами, у ній багато діалогів та саспенсу.

У картини був глядацький успіх, а Манкевіч отримав два «Оскари» – за сценарій та режисуру. Окрім того, з погляду кіноісториків, «Лист до трьох дружин» влучно характеризує свій час – дає певний зріз життя американського передмістя кінця сорокових років ХХ століття. Продуктивний він і з погляду психоаналізу, деякі теоретики якого називають цей фільм ідеальною розповіддю про так звану «іншу жінку», образ якої завше присутній у несвідомому кожної людини.

Наступний тріумф Манкевіча як сценариста і режисера також пов'язаний з образом «іншої жінки», котру цього разу звуть Єва, і всю правду про яку знає небагато людей. Йдеться про славетну картина «Все про Єву», яка до сьогодні залишається взірцевою стрічкою повоєнного Голлівуду. У центрі оповіді – історія такої собі Єви Гаррінґтон,  авантюристки та інтриґанки, яка вміло маніпулює довколишніми із власною метою. Їй вдається подружитися зі знаменитою бродвейською акторкою Марґо Ченнінґ, згодом стати її дублеркою, а потім і взагалі відібрати у неї роль у новій виставі.

Манкевіч оповідає історію з театрального життя, проте прийнято вважати, що у фільмі йдеться про матерії вагоміші, бо режисер по-своєму відбив на екрані атмосферу повоєнної Америки з її суспільною параноєю. Та попри все своє суспільне значення, картина більше скидається на психологічний трилер, ніж на соціальне дослідження, бо в центрі оповіді – детальна демонстрація психології аморальної, зіпсутої жінки, готової на будь що заради слави. І Джозеф Манкевіч став одним з майстрів подібного кінематографа, який був дуже популярний п’ятдесятих-шістдесятих років минулого століття у цілому світі.

Подальші стрічки режисера, так чи так, але були варіаціями його раніших успішних проектів. Так, 1959 року він переносить на кіноекран п’єсу Теннесі Вільямса «Раптово, минулого літа», де оповідає історію, густо змішану на індивідуальній патології, грошах та каральній психіатрії.

І знову йдеться про жінку. Цього разу – молоду племінницю багатої та впливової аристократки, яка звинувачує свою родичку у смерті її єдиного сина та докладає чималих зусиль, аби психіатри визнали племінницю божевільною і як лікування призначили їй лоботомію.

Картина прикметна своїм акторським складом, головні ролі тут виконують Кетрін Гепберн, Елізабет Тейлор та Монтґомері Кліфт – кінозірки першої величини. Акторам справді є що грати, бо кожен характер тут непростий, суперечливий, кожен з персонажів проходить певну еволюцію, відкриваючись по-новому. Загалом, фільм цілковито занурюється у пітьму – і суспільних упереджень, і особистої патології.

Характерною є також режисура Манкевіча, який прагне максимально наблизити свою картину до театральної вистави, зробити її якомога камернішою, інтимнішою і водночас по-театральному умовною.

Останню ж свою стрічку Манкевіч зафільмував 1972 року, і це була екранізація п’єси Ентоні Шеффера «Гра на виліт». У картині лишень двійко акторів  – Лоуренс Олів’є та Майкл Кейн, проте вони знаходять переконливі засоби утримувати глядацьку увагу впродовж двох годин.

Картина побудована як своєрідна, не позбавлена садизму, гра між двома чоловіками, що сперечаються за одну жінку. Перший з них – аристократ та автор детективів Ендрю Вайк – пропонує своєму супернику, небагатому власникові перукарні Майло Тіндлу, викрасти у нього застраховані коштовності, аби Майло зміг утримувати його колишню дружину, яка звикла до розкошів.  Майло, зрештою, погоджується, проте події незабаром набувають неочікуваного розвитку.

У цьому фільмі Манкевіч не тільки продемонстрував любов до театральних ефектів та уміння працювати з акторами, він ще й підтвердив славу художника, який свої творіння обертає навколо постаті «іншої жінки», жінки-загадки, жінки-загрози, жінки-сфінкса, у якій втілилися усі мрії та страхи сучасної людини.

Зрештою, вікопомна, 1963 року, «Клеопатра» Манкевіча, що демонструється 4 вересня о 01:10 у програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі "1+1", – історія про прекрасну та дуже амбітну царівну, яка настільки прагне влади, що не зупиняється ні перед чим задля її досягнення. Загалом, перед нами доволі типова для постановника історія про «іншу жінку», яка хоче успіху за будь-яку ціну. Важливо також, що сам режисер є співавтором сценарію, тож фільм сповнений характерних діалогів та театральної пишноти у дусі Джозефа Манкевіча.

І якщо вже цілком абстрагуватися, то «Клеопатра» – правдиве голлівудське кіно, неймовірно дороге, надзвичайно ефектне та безконечно далеке від історичної реальности. Воно занурює глядача у солодку мрію, в якій є місце величному життю та величній смерті. І в ній є все, що відділяє кінематограф від життя, та водночас – щось дуже важливе для людини. Те, що важко сформулювати по-іншому – не використовуючи гучних кінематографічних ефектів. Власне тих ефектів, майстром яких і був сценарист і режисер Джозеф Манкевіч.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com