Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

18.09.2011 16:41

Антикіно Ніколаса Віндінґа Рефна

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО 

Данському кінорежисерові Ніколасу Віндінґу Рефну – сорок років, і за його плечима шість повнометражних картин, призи на фестивалях (зокрема, за найкращу режисуру – фільм «Драйв» – цього року в Канні) та слава одного з найцікавіших європейських кінематографістів. Водночас кіно Рефна криє певну загадку, бо його фільми не піддаються однозначному трактуванню, і до них доволі важко підібрати ключі.

Ніколас Рефн дебютував 1996 року стрічкою «Пушер», котру найчастіше перекладають, як «Продавець наркотиків», хоча картині більше личить її ориґінальна англійська сленґова назва. Головний герой цієї історії, якого звати Френк, аж ніяк не наркобарон чи хоча б якийсь впливовий представник кримінального світу. Він – дрібнота в системі поширення наркотиків, проте вперто намагається вийти на перші ролі. І Френкові одного разу трапляється нагода, як то кажуть, зірвати шмат. Отримавши замовлення на велику партію наркотиків, Френк бере їх у борг у свого давнього партнера, прибуває на зустріч, проте втрапляє до поліцейської пастки. Відтак він має великі неприємності і з поліцією, і зі своїми кримінальними партнерами, перед якими заборгував солідну грошову суму.

Окрім напруженого сюжету, в «Пушері» велике значення має сама  кінематографічна форма, в яку обгорнуто цю загалом класичну історію. Стрічка цілком зафільмована  ручною камерою на середніх та близьких планах – таким чином, що ми жодного разу не бачимо широких панорам, які  б давали певну об’єктивну картину. Всі події взоруються з погляду одного персонажа, власне, Френка. І режисер цілеспрямовано звужує екранний світ, зводить його до життєвого простору однієї людини, аби зробити історію ще драматичнішою.

Власне, така естетика робить фільми Рефна своєрідним антикінематографом, у якому на перший план виходить фізична, майже фізіологічна реальність у її сконденсованому, згущеному вигляді. Герої його кіна не мають часу ні на рефлексії, ні на особливі маневри, усе їхнє життя підпорядковане простому виживанню.

Другою повнометражною картиною Рефна стала експериментальна стрічка «Стікаючи кров’ю», у якій режисер ніби полемізує із самою природою кінематографа, зокрема, з умовним показом насилля в ньому. У фільмі йдеться про кількох приятелів, шанувальників кіна, які щотижня збираються разом, аби переглянути котрусь із картин. І кожен із них живе цілком звичайним, далеким від екстремальних пригод, сьогоденням – воно відмінне від того, що вони бачать на екрані.

Врешті-решт, у центрі оповіді опиняється такий собі Лео, сердитий молодий чоловік, невдоволений власним життям. Одного разу він стає свідком бійки та стрілянини біля нічного клубу, які справляють на нього виняткове враження. Лео купує пістолета, а вже далі зброя дає йому сміливість вивільнити власну аґресію.

Та його аґресивна поведінка наражається на спротив, і все закінчується, як в американських вестернах – на порожньому майдані, де суперники з’ясовують свої стосунки. Тільки цього разу дійство відбувається не так велично й епічно, як у кіні, а доволі потворно та криваво, як це буває у реальності.

Першою англомовною стрічкою Рефна стала картина «Страх Ікс», у якій він розгорнув майже містичну історію помсти. Тут ідеться про охоронця із супермаркету Гаррі, в якого за нез’ясованих обставин убили дружину. Чоловік одержимий пошуком убивці, проте його непокоїть не стільки помста, скільки відповідь на питання: «Чому все так сталося?».

Ніколас Віндінґ Рефн

Розслідуванню він віддає увесь свій вільний час, цілковито ізолюючи себе від людей. І котрогось дня йому здається, ніби він натрапив на слід убивці. Тому Гаррі бере відпустку і рушає до маленького містечка, де сподівається отримати відповіді на всі свої питання. Зрештою бажана зустріч відбувається і навіть має свій кривавий розв’язок, проте згодом з’ясовується, що ніякого вбивці немає, а вся відплата – тільки уява головного героя.

Власне, «Страх Ікс», що його ритм істотно відрізняє стрічку від попередніх картин Рефна, виявив у режисерові уміння не тільки демонструвати нестерпну соціальну реальність та аґресивну реакцію на неї, а ще й формувати своєрідну паралельну дійсність, цілком достовірну та переконливу. Відтоді Рефн продовжуватиме фільмувати історії про мандри головного героя, що будуть водночас фізичними, реальними та метафізичними, уявними.

Саме такою є мандрівка головного героя картини «Бронсон», яка була зафільмована режисером у Британії. Стрічка оповідає про деякі епізоди із життя «найвідомішого британського в’язня» Майкла Петерсена на прізвисько Чарлз Бронсон. Від шкільних років Бронсон відзначався скаженим темпераментом і некерованою поведінкою з одвертим кримінальним ухилом. Відтак він відсидів у в’язниці тридцять чотири роки, з яких тридцять – в одиночній камері. Куди б не потрапляв Бронсон, він усюди зчиняв бійки та заворушення.

Рефн оповідає історію Бронсона, як серію цілком бурлескних епізодів, підкреслено кабареткових, наповнених дивакуватою хореографією та виразною музикою. Персонаж фільму здійснює свою мандрівку як певне сходження до тільки йому відомих вершин. Бронсон – по-справжньому загадковий герой, і мотиви його поведінки не розкриваються у фільмі. Бронсон сам розповідає свою історію перед ледь видимими глядачами у якомусь театрі, і ця химерна оповідь дуже скидається на містифікацію. Правда, як завше, камуфлюється словами.

А "Вальгалла" ("Сходження до Вальгалли"), що вона в АРҐУМЕНТІ-КІНО 18 вересня о 01:00 – стрічка водночас типова і не зовсім звична для режисера Ніколаса Віндінґа Рефна. Вона типова власне героєм – Однооким, який так само не розкриває своїх таємниць, як і герої всіх інших картин режисера. І він так само брутальний, лютий і безкомпромісний. І він так само здійснює своєрідну мандрівку, яка нібито позбавлена жодного маршруту.

Нетиповим цей фільм робить, власне, саме місце дії. Себто вирішальною тут є географія, певне місце у просторі, яке важко розпізнати персонажам картини. І складається враження, що перед нами не стільки подорож фізична, скільки мандрівка у внутрішній світ людини, яка ще не пізнала цивілізації у сучасному значенні цього слова. А головний герой є ніби унікальною та водночас універсальною людською істотою, що вона рухається назустріч новому досвіду і приймає цей новий досвід, як щось цілком належне. Тут немає рефлексій та пізнання окрім того, яким глядач, сказати б, сам наповнить картину. «Вальгалла» – не просто антикіно, це приклад метафізичного досвіду, з яким кожна людина, так чи так, але стрінеться. Якщо хочете, «Вальгалла» – непогана репетиція неминучого.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com