Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

17.10.2011 18:05

Форест Вітакер – гармонія тіла й духу

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО 

Форест Вітакер належить до тих акторів, яких знаний сценарист і режисер Біллі Вайлдер називав „кіноплоттю”. Цей артист є надзвичайним згустком енергії, насамперед тілесної, яка, зрештою, переплавляється у енергію духовну. Саме таким, від тілесного – до духовного, і був розвиток його кар’єри.


Вітакер дебютував 1982 року в картині „Веселі шкільні роки” й одразу привернув до себе увагу. В актора тут цілком типажна роль старшого, але грізного брата, зірки бейсбольної команди та затятого автомобіліста. Частково це була автобіографічна роль, бо сам Форест у школі відзначався спортивними здобутками. Згодом, в університеті Південної Каліфорнії, він навчатиметься театральному мистецтву і виявить не тільки драматичний, але й музичний талант.

Впродовж дев’яностих актор фільмується у стрічках видатних режисерів, серед яких Мартін Скорсезі, Олівер Стоун і Баррі Левінсон. Вітакер грає здебільшого другорядні ролі, проте його персонажі завше виділяються на тлі інших. Саме таким є його професійний більярдист Амос із картини Скорсезі «Колір грошей». Амос видає себе за любителя, наївного шукача пригод, якому просто щастить у грі. У парі з Полом Нюменом Вітакер аж ніяк не губиться на тлі свого знаменитого колеги, він у прямому та переносному значенні обіграє Ньюмена, бо за кілька хвилин перебування на екрані йому вдається і створити колоритний характер, і навіть передати певну філософію свого героя.

Слава ж прийшла до Вітакера після стрічки Клінта Іствуда „Птах”, у якій він зіграв роль знаменитого джазового саксофоніста й композитора Чарлі Паркера на прізвисько Птах. За цю роль актор отримав приз на Каннському фестивалі.

Картина Клінта Іствуда – це історія про свободу, яка не вимагає виправдань, про творчість, яка не знає перешкод, і про людину, яка залишається вірною сама собі, не зважаючи ні на що. Форест Вітакер став ідеальним виконавцем ролі  Чарлі Паркера. Іствуд казав, що в середині вісімдесятих років саме цей актор був чи не єдиним  чорношкірим виконавцем, що на екрані міг стати Вселюдиною, персонажем, із яким зможуть себе співвіднести усі люди, незалежно від кольору шкіри.

Саме в цій ролі Вітакер уперше зумів показати цілісну особистість, котра не бажає розмінювати своє життя на компроміси, людину, яка хоче жити, а не виживати, дотримуючись загальних правил. І саме в цьому актор і його персонаж ідеально поєдналися.

Власне, внутрішня суть героя стане головною і в картині Джіма Джармуша „Пес-Привид: Шлях самурая”, яка вийшла на екрани 1999 року. Стрічка Джармуша й дотепер є однією із найзагадковіших історій про найманого вбивцю, який убиває не за гроші, а через вірність своєму господарю. Як завше у цього майстра, перед нами не стільки побутова, реалістична історія, скільки певна розгорнута метафора, яка дозволяє перетворити на поезію те, що інші перетворюють на банальні зразки кінематографічних жанрів.

Пес-Привид, чорношкірий найманий убивця, колишній дрібний вуличний злочинець, у виконанні Вітакера постає перед нами архаїчним воїном, правдивим самураєм, до якого не чіпляється життєвий бруд. Відданий кодексу, він не боїться смерти, бо прагне інших, духовних вершин.

Однією з останніх яскравих ролей Фореста Вітакера став такий собі Барріс із фільму «Експеримент». Баррісу – сорок два роки й він проживає з матір’ю. Від самого початку перед нами богобоязний, не дуже впевнений у собі чоловік, що погодився на незвичний експеримент, бо йому були потрібні гроші на лікування матері.

Сама ж картина розповідає про психологічний експеримент, суть якого у відтворенні типових тюремних умов. Частина піддослідних стає в’язнями, а частина – охоронцями. І разом вони повинні співіснувати два тижні. Проте ситуація виходить з-під контролю вже на другий день. В’язні бунтують, і охоронці прагнуть дати симетричну відповідь.

Найцікавіше в цій історії – власне метаморфоза, яка стається з піддослідними людьми. Найвиразніша відбувається із героєм Форестера Вітакера Баррісом. Ставши охоронцем,  Барріс, несподівано для всіх, виявляє ініціативу. Він знаходить спосіб приструнити в’язнів, і влада стає для нього правдивим афродизіяком. Отримавши насолоду, Барріс прагне все більших і більших доз і незабаром стає непідробним диктатором, чия поведінка відзначається садизмом.

Вітакер буквально розчинається у своєму героєві. Акторська техніка підпорядковується внутрішнім змінам персонажа. Цьому слугує і його пластика, і вираз обличчя, і словесні інтонації – усе це піддається трансформації і засвідчує кардинальні зміни, які відбуваються з людиною. В історії кіна загалом небагато акторів, здатних до подібного перевтілення.

В АРҐУМЕНТІ-КІНО 23 жовтня о 01:25 – найтитулованіша роль Фореста Вітакера, втілений на екрані знаменитий диктатор, президент Уґанди Іді Амін. Схожої ролі, мабуть, прагнуть усі актори. Бо грати доводиться людину, яка не має жодних запобіжників. Себто може собі дозволити усе на світі, у людських, звісно, межах. Проте, як це зіграти, аби не перетворити живу людину на ходячий ґротеск? Вітакеру роль вдається, бо він не робить зі свого героя чогось нечуваного. Його Іді Амін – людина від початку й до кінця, і водночас у ньому повільно визріває щось явно більше за людину. Він начебто не прагне зла, проте зло саме  зароджується в ньому.

Вітакер віддав створенню цього образу два роки свого життя. Він детально вивчив біографію диктатора, навіть зустрічався з його рідними. Він настільки вжився у роль, що міг сказати: „Амін – це я”. А після перегляду картини «Останній король Шотландії» про це саме може сказати і кожен глядач. 




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com