Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

16.12.2011 19:29

Алєксєй Учітель – російська душа на екрані

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО 

Російський кінорежисер, сценарист і продюсер Алєксєй Учітель заявив про себе ще у вісімдесятих роках минулого століття як вправний документаліст. Саме він 1988 року зафільмував леґендарну сьогодні картину «Рок», яка розповідає про кількох російських рок-музикантів, їхнє життя і творчість. Власне, цей фільм – серія монологів, прямі репортажі з місць роботи героїв, а також відео з концертних виступів.


Неформальна музика у неформальній атмосфері на тлі тодішнього радянського офіціозу справила (і справляє досі) неабияке враження. У картині яскраво проявилися найкращі риси Учітєля-режисера, що той прагне, з одного боку, максимально приземлювати героїв, а з іншого, знаходити яскраві візуальні та стилістичні рішення своїх кінострічок.

І все це уповні проявилося у його першому ігровому повнометражному фільмі «Манія Жизелі», що є вільною екранізацією життя і творчости видатної російської балерини ХХ століття Ольґи Спєсивцевої. Картина складається з двох частин: у першій бачимо певні біографічні подробиці танцівниці, у другій – трактування її долі сучасними мистцями. В обох випадках перед нами – доволі вишукана історія молодої жінки, яка поволі втрачає розум, плутаючи власні страхи з реальним життям. І «Манія Жизелі» на роки наперед дала тематичну поживу для творчости Учітєля, який часто оповідатиме про невловиму, примхливу та навіть дещо істеричну жіночу долю, за якою весь час прозиратимуть російські архетипи.

На цій картині Учітєль уперше працював зі сценаристкою Дунею Смірновою, а також зафільмував її батька – режисера Андрєя Смірнова – в одній із ролей. І саме Смірнов зіграє титульну роль у наступному фільмі Учітєля «Щоденник його дружини». І знов це оповідь про видатного художника, цього разу письменника Івана Буніна – про часи його еміґрантського життя у Франці. На перший план в історії виходить побут Буніна, його стосунки із жінками, давніми та новими знайомим. З екрана Бунін постане правдивим росіянином із широкою душею, повною пристрастей, великодушности, а також суперечливих імпульсів.

І російськість, як щось вкрай неоформлене, хаотичне, нав’язливе та водночас піднесене стане темою наступного фільму Учітєля «Космос як передчуття», що створений за сценарієм видатного російського кінодраматурга Алєксандра Міндадзе.  В картині йдеться про двох чоловіків, які одного дня стрілися на боксерському ринґу в портовому північному російському місті. Один із них – Ґєрман – вольовий, сильний, цілеспрямований; інший, Коньок, – навпаки: слабкий, залежний, довірливий. І слабший воліє наслідувати сильнішого, не знаючи при цьому ні справжніх прагнень свого кумира, ні якихось подробиць його біографії.

Уся ця історія сповнена своєрідної радянської бісівщини, яка була вплетена у тодішнє життя на онтологічному рівні. І ця бісівщина підкреслюється не тільки літературними, власне, сценарними, але й у суто візуальними засобами. Фільм знято у напівтонах, у сутінках, часто в тумані. Тут усе непевне, невизначене, позбавлене чітких обрисів, тут герої можуть мінятися місцями, бо кожен із них носить не власне обличчя, а своєрідну машкару, за якою ховається неназвана безодня.

У творчості Учітєля певним розвитком цієї теми стала воєнна драма «Полонений», зафільмована 2008 року. Дія картини точиться в Чечні під час однієї з недавніх чеченських кампаній. У центрі оповіді двоє російських солдатів, які вижили після нападу місцевих партизанів на російську колону. І командування колони скеровує їх по допомогу до найближчої військової частини. Там у допомозі солдатам відмовляють, проте радять узяти полоненого, аби найкоротшим шляхом пройти до колони та вивести уцілілих бійців.

І ось полоненого взято, попереду – довга дорога через ворожу територію.

Тут варто зауважити, що фільм Учітєля мало стосується якоїсь реальної воєнної операції чи загального перебігу Чеченської кампанії. Він оповідає про стосунки між трьома чоловіками, які від ворожих переростають у майже ніжні. Учітєль за фільмував одну з найамбівалентніших російських картин про Чеченську війну. «Полоненого» дехто з критиків навіть порівнював з американською «Горбатою горою». Мовляв, режисерові просто не вистачило сміливости, аби від натяків перейти до справи. Проте це тільки одне  з прочитань картини. Інше пов’язане з непевністю, мінливістю, навіть бісексуальністю самої російської душі, яка неймовірно швидко може змінити гнів на милість, а милість на нечувану жорстокість.

Остання ж за часом кінострічка Алєксєя Учітєля «Край» зажила помітного міжнародного розголосу – і завдяки художнім якостям, і через тему, і завдяки тому, що висувалася від Росії на «Оскара».

Фільм розповідає доволі химерну історію про російський Сибір 1945 року. Після демобілізації на залізничну станцію Край прибуває такий собі Іґнат, контужений танкіст, який прагне повернутися до своєї довоєнної професії машиніста. Його новими сусідами стають спецпоселенці, люди з окупованих територій, які під час війни співпрацювали з німцями. Незабаром Іґнат опиняється у центрі всіляких різних пристрастей.

Для Учітєля станція Край – це така собі символічна Росія, напівтюрма, напівволя, із важкою фізичною працею та нелюдськими умовами життя. Тут практично нема закону у його цивілізаційному вимірі, а всі права має найсильніший та найвправніший. І, зроблена на експорт, картина «Край» таки справила сильне  враження на іноземців, які вгледіли у цій дикій, брутальній історії вічну правду про таємничу російську душу, яку годі розгадати, тому краще залишити наодинці із собою.

В АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» о 01:05 – фільм Алєксєя Учітєля «Прогулянка», знятий 2003 року. По-своєму, ця стрічка є показовою для режисера, проте радше у тематичному плані. Перед нами знову історія про хаотичність жіночої натури, за якою, як уже було сказано, вгадується сама Росія.

Водночас, картина незвично зафільмована, більша її частина зафіксована ручною камерою, яка, окрім героїв, вихоплює ще й фраґменти міського пейзажу. І тло тут не менш важливе за головних героїв. Санкт-Петербурґ постає перед нами не тільки як сукупність архітектурних пам’яток, а ще й як своєрідна величезна містифікація, місто, яке не має власного обличчя, а складається з безлічі розмаїтих копій.

І головні герої цієї історії мимоволі зачаровуються цим парадом симуляцій, включаються у гру, проте, так чи так, будуть змушені зустрітися з гірким розчаруванням. Власне, картина цінна насамперед своєю фінальною частиною, коли поволі вщухає парад масок, і на авансцену виходить  гола правда, малоприємна і навіть відразлива.

Напевне, це один із найкращих фіналів новітнього російського кінематографа, одним із чільних режисерів якого є Алєксєй Учітєль.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com