Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

17.01.2012 17:51

Алжир і французьке кіно

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

 Країни Маґрибу, зрештою, як і всі заморські території Франції, були для цієї країни і сировинним придатком, і місцем утілення амбітних проектів білої людини, яка протиставлялась місцевим жителям за всіма параметрами. Ілюстрацією такого підходу може бути картина режисера Філіпа Де Брока «Африканець», де йдеться про французьке подружжя середніх років, яким Африка була потрібна, аби примиритися одне з одним.


Звісно, за жанром ця стрічка – романтична комедія, проте комічні та ліричні епізоди у фільмі призначені тільки відтіняти поблажливий показ африканських реалій, зокрема, напівдикунських звичаїв аборигенів, які, ніби діти, не знають ні цінності природи, серед якої живуть, ні методів боротьби за свої права. Усе це їм приносять європейці, власне, французи, без яких Африка, як ті міркують, давно вже перестала б існувати.

Серед країн Маґрибу найважливіше значення для Франції мав Алжир. Вона отримала протекторат над цією країною 1830 року і до початку ХХ століття метрополія вважала Алжир своєю невід’ємною територією. Відтак, правдивим шоком для французів стала війна за незалежність Алжиру, яка розпочалася одразу по Другій світовій війні і тривала до початку шістдесятих років минулого століття. І саме ця, виснажлива і жорстока війна, знайшла непростий, проте доволі характерний відгук у французькому кіні.

Одну з найцікавіших картин на цю тему зафільмував кінорежисер Жан-Люк Ґодар, для якого кінематограф завше був полем політичної боротьби. У картині «Маленький солдат» він зосереджує свою увагу  не на бойових діях в Алжирі, а на внутрішній боротьбі, яка точиться в душі французького інтелектуала.

Стрічка розповідає про журналіста Бруно Форестьє, який опиняється між двома вогнями – алжирськими підпільниками та французькими спеціальними службами. Кожна зі сторін має свій інтерес і намагається переконати журналіста у власній правоті. Алжирські повстанці доручають Форестьє убити радіопубліциста Поліводу, який закликає воювати проти арабів, проте Форестьє постійно відкладає замах і тому стає відступником для своїх. Алжирці викрадають журналіста і піддають його тортурам.

 Стрічка свого часу була заборонена у Франції саме через натуралістичний показ тортур, які були моторошною, проте цілком поширеною практикою в Алжирській війні. І все ж «Маленький солдат» цінний насамперед атмосферою суспільної непевности, яка панувала тоді у Франції, темою етичного вибору, який максимально загострився під час цього конфлікту і зламав не одне людське життя.

Щось подібне ми можемо бачити у фільмі «Нескорений», що його присвячено пам’яті капітана Томаса Влассенрута, який, не бажаючи брати подальшу участь в Алжирській війні, стає дизертиром із французької армії, проте війна не залишає його у спокої до останнього подиху.

Томас не має коштів перебратися до Франції, тому залишається в Алжирі та стає найманцем, який виконує сумнівні доручення. Якось капітанові доручають викрасти і тримати під вартою відомого французького адвоката-жінку, яка захищає алжирців. Томас сумлінно виконує свою роботу, проте одного вечора переходить на інший бік.

«Нескорений» зафільмовано у дусі популярного у Франції екзистенціалізму, по-суті, філософії етичного вибору, за який людина неодмінно платить високу ціну. Неприкаяний Томас, що він не змирився з одвертим політичним і соціальним злом, відчайдушно прагне побороти обставини, які не дають йому прорватися до чистого та чесного життя. Наприкінці картини, поранений і знесилений, він помирає на порозі власної домівки, досягши імовірної свободи в останні хвилини життя.

Після отримання незалежности між Алжиром та Францією продовжується співпраця, у тому числі і кінематографічна. У французькому кіні працює безліч вихідців з Алжиру, які фільмують різноманітні картини. Одна з популярних тем – франко-алжирська співпраця та пізніше протистояння, яке до сьогодні залишається предметом для полеміки з обох боків.

2006 року французький режисер алжирського походження Рашид Бушареб зафільмував картину «Дні слави» (або ж "Тубільці"), яка присвячена участі алжирців у Другій світовій війні.

Фільм розповідає історію кількох односельців, які пішли воювати за Францію в надії отримати такі самі права, як і французи. Проте вони не отримали бажаного. Ажирців здебільшого використовували як гарматне м'ясо, не просуваючи по службі і всіляко обмежуючи їхні права. Стрічка демонструє також велику культурну та цивілізаційну різницю, що існує між французами та жителями колоній, і яка, зрештою, веде спочатку до непорозумінь, а згодом  і до відвертого конфлікту.

Ще одна картина Рашида Бушераба – «Поза законом» – викликала бурхливу полеміку під час її прем’єри на Каннському фестивалі 2010 року. Перед сеансом до місцевого кінотеатру навіть були стягнені додаткові поліцейські підрозділи, які охороняли громадський спокій.

Фільм розповідає про трьох братів-алжирців, яких на початку ХХ століття зганяють з рідної землі французи. Згодом кожен із них обирає власну дорогу в житті, яка, так чи так, але пов’язана із боротьбою Алжиру за незалежність.

 До певної міри, стрічка «Поза законом» творить новітню алжирську  версію національного міфу про незламних борців за волю своєї батьківщини, використовуючи для цього усі надбання сучасного кінематографа. Прикметно, що діяльність алжирців у фільмі аж ніяк не романтизується, герої нічим не кращі за своїх противників, і їхня  моральна перевага тільки в тому, що вони воюють за свою землю.

Стрічка «Поза законом» у Франції сприймається багатьма місцевими консерваторами, як відверто антифранцузький фільм, який ще більше розпалює неприязнь між жителями метрополії та колишніх колоній, проте для алжирців, у тому числі з кінематографічного світу, він є незайвим свідченням їхньої перемоги у війні за свободу.

А 22 січня о 00:40 АРҐУМЕНТІ-КІНО іще один приклад франко-алжирської співпраці – картина «Маскарад» кінорежисера Льє Салема.

У ній не йдеться про боротьбу за незалежність Алжиру, військові злочини чи французькі докори сумління. Більше того, тут навіть немає французів. Мова цього разу винятково про місцевих жителів, їхні переживання, почуття та проблеми. Така історія могла трапитися у будь-якій із постколоніальних країн. Місцеві звичаї тут переплелися із цілком європейським усвідомленням довколишнього світу, а сама Європа присутня як далекий та екзотичний континент, без якого можна жити.

Тому на перший план цієї історії виходять давні алжирські весільні та побутові традиції, а також кохання, яке мало переймається чимось, окрім самого себе.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com