Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

01.03.2012 20:08

Антизахідні мотиви в сучасному російському кіні

Ігор Грабович , АРҐУМЕНТ-КІНО 

Росія завше сприймала Захід вороже, вбачаючи у ньому свою протилежність. У кінематографі ця тема яскраво проявилася в картині Сєрґєя Ейзенштейна «Алєксандр Нєвський», що вийшла на радянські екрани 1938 року, напередодні Другої світової війни. У цьому фільмі головні вороги Росії – німці, новочасні варвари, які хочуть поневолити росіян. Ці німці, пси-лицарі, як їх називають у картині, виведені на екран пихатими панами, жорстокими нелюдами, котрі планомірно винищують мирних жителів, мріючи перетворити решту на своїх рабів.


«Алєксандр Нєвський» заклав основи антизахідної риторики у радянському, а згодом і в російському кінематографі. Ключовим тут був і вибір головного героя. Це православний святий, що він, за версією багатьох російських істориків, свого часу зробив доленосний геополітичний вибір, одвернувши Росію від Заходу на користь Золотої орди. Відтак Захід у свідомості росіян постав як першочергова загроза для їхньої віри, способу життя і територіальної цілісности.

Взагалі, у радянські часи антизахідні фільми були невід’ємною складовою державної пропаганди і практично ніколи не відображали особистих поглядів кінематографістів. Більшість радянських фільмарів були лояльними до Заходу і радо переймали звідтіля ідеї свободи. І щойно піднялася залізна завіса, з’явилося безліч фільмів про співпрацю між Росією та західними країнами. Особливо ж це стосувалося Америки. Кінорежисер Лєонід Гайдай у своєму останньому фільмі із довгою назвою «На Дерибасівській гарна погода, або На Брайтон-біч знову йдуть дощі» в іронійному ключі показав приклад подібної співпраці, цього разу між КДБ та ЦРУ. Прикметно, що у фільмі лунає знакова пісня під назвою «Гелло, Америко!», яка незабаром зміниться на славетну «Ґудбай, Америко!».

 За інерцією, подібне ставлення тривало аж до середини дев’яностих років ХХ століття, доки росіяни ще зберігали надію якось безболісно інтеґруватися до західного світу. Із крахом таких ілюзій у Росії з’являються картини з одвертою антизахідною риторикою.

Одним із перших і найвиразніших фільмів став «Брат» кінорежисера Алєксєя Балабанова, який, між іншим, розпочинав свою кар’єру з екранізації західних авторів Беккета і Кафки. У «Браті» відбувся радикальний поворот режисера до російської тематики з усім її неповторним ароматом побутової та офіційної ксенофобії.

Така позиція стала відображенням не стільки державної політики, скільки світогляду самого Балабанова, який ніколи не проявляв особливої національної толерантности. Саме він став чи не найпершим правдивим російським кінематографістом, який одверто задекларував свій зв'язок із питомо російською культурою, котра свято дотримується заповідей Алєксандра Нєвського.

  Своєрідного апогею подібна філософія досягає у фільмі «Брат 2». Тут головний герой Даніла Баґров не тільки висловлює свою незгоду із західними цінностями, але й бере до рук автомат, аби здійснити відплату у самій Америці. Картина Балабанова ніби розкрила потаємні фантазії російської людини про реванш на ворожій території, куди росіянин нарешті приходить, аби покарати своїх одвічних кривдників. І тут таки звучать перефразовані слова Алєксандра Нєвського про силу та правду.

Протиставлення росіян та західних людей, насамперед американців, у російському кіні відбувається на рівні зіткнення глибоко чужих одне одному менталітетів. Згідно із поширеними у Росії переконаннями, росіяни – це завше безкорисливі, неагресивні, душевні та мирно налаштовані люди, які лише хочуть бути посередниками між ворогуючими таборами.

Подібне можемо бачити у фільмі Юрія Ґримова «Чужі», що вийшов на екрани 2008 року. В ньому йдеться про американських лікарів, які опинилися в одній з ісламських північноафриканських країн, виконуючи цілком мирну місію – вакцинацію місцевих дітей. Окрім них там іще перебуває континґент російських військовиків, які нібито забезпечують мир у цій країні. Між американцями та росіянам виникає конфлікт, бо росіяни не хочуть пропустити американців через блок-пост, мотивуючи свою відмову тим, що за межами їхнього контролю дуже небезпечна територія.

Подальші події – це розповідь про стосунки американців із місцевими жителями та поміж собою, бо група медиків складається з доволі різних людей. І режисер Ґримов демонструє ледь стримувану непрязнь місцевих до прибульців. Абориґени приймають допомогу, проте не поділяють цінностей  чужинців. Конфлікт загострюється, коли одна із місіонерок, яка відчайдушно прагне завагітніти, фактично на очах у чоловіка кохається із місцевим жителем. До ситуації додається колізія із полоненим лікарем-росіянином, якого місцеві тримають у заручниках. Саме він стає жертвою агресивности американця, який зганяє свою злість на мирному і добродушному росіянинові…

Ну а підсумок цієї сумної історії колись вербально сформулював сам режисер Ґримов, який сказав, що в цьому світі існують тільки американці, араби та росіяни. Араби та американці ворогують між собою, а росіяни мирять усіх. У цьому, мовляв, місія новочасної Росії.

За останні роки у російське кіно повернулася практика сталінських часів, бо антизахідні мотиви знову стали частиною російської державної політики. Особливо ж це простежується у фільмах на історичну тематику.

Показовий приклад – картина «1612» режисера Владіміра Хотиненка, де він розповідає про події Смутних часів у Росії, коли перервалося панування династії Рюриковичів, і Росія втратила царя – головне своє національне надбання.

Таким чином, стрічка присвячена пошукові нового царя, а також демонстрації того, у що перетвориться Росія, якщо вона царя не знайде. Її заполонять юрби іноземців, серед яких верховодитимуть поляки та католицькі священики, одвічні ненависники Росії. Фільм буквально на фізичному, біологічному рівні демонструє неприязнь росіян до людей із Заходу, усі вони порівнюються зі змією, яка хоче пролізти у саме серце Росії.

Врешті-решт, до своєї антизахідної політики росіяни прагнуть залучити також і сусідні народи, зокрема, українців, як це зробив у своїй картині «Тарас Бульба» російський кінорежисер українського ж походження Володимир Бортко.

Фільм спирається на повість Гоголя, проте  використовує її художні особливості задля досягнення актуальної політичної мети. Кінокартина не стільки розповідає про самого Тараса Бульбу, його надії та прагнення, скільки про антагонізм поміж його синами, один із яких утілює проросійську філософію, а інший – прозахідну. Вікопомним є діалог двох братів про законність, у якому Андрій апелює до римського права, а Остап зосереджує свою увагу на місцевих традиціях судочинства. Після цього не важко здогадатися, хто із синів стане зрадником, піддавшись спокусі польської панянки та відповідної цивілізаційної моделі, а хто до самої смерти дотримуватиметься душевних російських традицій свавілля і беззаконности.

У фінальній сцені спалення, яка мала би стати апогеєм трагедії зрадженого батька, безстрашний уманський полковник Тарас Бульба думає не про синів і не про власну долю, а проводить політінформацію для ворогів, мовляв, буде вам відплата, кляті ляхи, бійтеся нового російського царя.

Вночі ж із 4 на 5 березня о 00:40 в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» демонструється картина «Нова земля» Олександра Мельника, яка розповідає не стільки про Захід, скільки про Росію. Захід, точніше американці, присутні тут як певне пекельне тло, від якого слід дистанціюватися усіма можливими засобами. Американці у фільмі утілюють ненависну російській душі бездуховність та автономну соціальну механіку, що вона байдужа до глибинних російських духовних метань.

Такж важливо, що цей фільм дає рецепт порятунку від духовного занепаду. От тільки сам контекст історії, де одні люди одразу проголошуються канібалами та вбивцями, інші ж – святими і праведниками, аж ніяк не сприяє порозумінню та співчуттю. «Нова земля» – це ще одна російська утопія про порятунок душі, який відбудеться деінде, проте не тепер і не тут. Це ще одна історія, яка, на жаль, більше вчить ненавидіти та зневажати ближнього, аніж любити його та прощати. Це ще одна суто російська історія, у якій добрими намірами неодмінно встеляють дорогу до пекла.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com