Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

02.05.2012 16:52

Зачароване місце й кінематограф

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

Сюжет про магічне, зачароване місце – один із «вічних» кіносюжетів. І в подібного штибу історіях проявилася не стільки специфічно кінематографічна, скільки загальнокультурна логіка. Тут завжди йдеться про зовнішню матеріалізацію певних внутрішніх потреб людини. У таких історіях стають наочними і знаходять своє конкретне географічне утілення різного роду страхи, надії та вірування, що вони незмінно були присутні у людській душі впродовж тисячоліть.

Подібні сюжети завжди співзвучні своєму часові, як, наприклад, картина американського кінорежисера Френка Капри «Втрачений горизонт», що була створена напередодні Другої світової війни та всіх можливих катаклізмів, які та викликала.

Головний герой стрічки британський дипломат Роберт Конвей, переконаний ідеаліст і гуманіст, опиняється у Китаї під час революційних заворушень та організовує порятунок своїх співвітчизників. На останньому літаку він та жменька інших британців намагаються втекти від своїх переслідувачів, проте потрапляють не до Британії, а до таємничої країни Шанґ-Ла, що відсутня на мапі.

Власне, це місце – утілена утопія, результат прагнень тогочасних людей, які жили з передчуттям неминучої війни, котра назавжди перекине їхнє життя догори дриґом.  Шанґрі-Ла – справді магічне місце, що сховане за високими Гімалайськими хребтами. Тут чудовий клімат, а люди живуть у злагоді із собою та довколишнім світом. Вони позбавлені звичайних людських пристрастей, відтак одвічного зла, яке поза межами магічної країни призводить до ненависти й воєн. Саме тут люди можуть безмежно довго лишатися молодими і щасливими.

Магічним і зачаклованим може стати і цілком звичайне, побутове місце, наприклад, приватна вілла, у якій опиняються герої фільму іспанського режисера Луїса Бунюеля «Янгол-винищувач». Одного вечора після концерту гурт людей приходить у гості до своїх друзів. Відбувається вечеря, згодом аматорське музикування, після якого гості планують розійтися, проте жоден із них не може переступити порогу вітальні.

Перед героями немає жодних видимих перешкод, проте вони незмінно залишаються у вітальні, вигадуючи щоразу нові мотивації, аби не виходити поза її межі. Незабаром звістка про аномалію доходить до жителів міста, які оточують віллу, проте також не наважуються ступити на її подвір’я.

Автори картини не дають жодних пояснень вчинкові усіх цих людей, тому важко збагнути, що тримає їх укупі – саме місце, емоційний або ж інтелектуальний стан героїв, якась невидима сила, гіпноз, чи, може, все одразу? Ймовірно, причиною все ж не місце, а певна механіка людської взаємодії, котра має свою непоборну логіку, що та цілковито блокує волю окремих людей, не дає здійснити найпростіші речі. «Янгол-винищувач» започаткував нову традицію в показі зачарованого місця. На відміну від стрічки «Втрачений горизонт», у ній  ідеться вже не про утопію, а радше про антиутопію, себто про місце, де збуваються не найкращі, проте найгірші сподівання людей.

Комерційний кінематограф здебільшого експлуатував оптимістичніший сценарій розвитку подій. Показовим прикладом може бути американська комедія «День байбака», режисера Гарольда Реміса. Фільм розповідає про телевідника новин погоди, пихатого й цинічного Філа Коннорса, який потрапляє до часової петлі в малоприкметному провінційному містечку Панксатоні, куди він прибув, аби зняти репортаж про місцевого байбака, який буцімто пророкує реальний прихід весни.

Знявши репортаж, Філ та його команда мають намір виїхати з міста, проте їх не випускають погані погодні умови. Головний герой щоранку впродовж багатьох днів (чи, ймовірно, навіть років) прокидається в один і той самий День байбака і щоразу робить відчайдушну, проте безрезультатну спробу вирватися із зачарованого міста.

Звісно, всі ці повтори потрібні тільки для того, аби перевиховати пихатого героя, навчити його правильній поведінці та прищепити правильні цінності. Філ навчається розуміти і допомагати довколишнім, дослухається до свого насправді доброго серця і, зрештою, отримує шанс розпочати нове життя у новій якості.

Ще один спосіб використання зачарованого місця ми знаходимо у фільмі російського кінорежисера Карена Шахназарова «Місто Зеро», у якому йдеться про московського інженера Варакіна, котрий прибуває до російського провінційного містечка з виробничою метою і не може вибратися з нього.

У місті Зеро Варакін стикається із водночас абсурдними та навіть містичними подіями, які дивовижним чином вписуються до загального плетива російської історії, а також до приватного життя самого героя.

 Ця картина є ніби радянською відповіддю стрічкам Бунюеля, зокрема, згадуваному «Янголу-винищувачу», тільки із злободеннішми та впізнаванішими для радянської і пострадянської людини реаліями. І тут ключовим чинником є саме зачароване місце, власне, сама Росія, яка ніби продукує невидиму, проте дуже дієву часову петлю, з якої вирватися нікому не вдається. Особливо показовими у фільмі постають епізоди у краєзнавчому музеї з їх моторошними й незмінно актуальними персонажами давньої та новітньої російської історії, котрі подаються тут як частина своєрідного танцю смерти, пекельної вистави, яка не тільки не припиниться ніколи, але і зробить кожного необережного мандрівника своїм учасником.

1979 року російський кінорежисер Андрєй Тарковський зафільмував одну із найзнаменитіших картин про магічне місце – стрічку «Сталкер». У ній ідеться про подорож до таємничої Зони трьох людей – Письменника, Вченого і самого Сталкера, себто провідника, який зобов’язався привести своїх супутників до загадкової кімнати, котра здійснює найпотаємніші людські бажання.

Фільм не дає детальних відомостей ні про саму Зону, ні про головних героїв, які постають перед глядачами насамперед людьми розчарованими і навіть спустошеними. І йдуть вони до Зони, аби знайти новий сенс для свого життя. Проте кожен із них переслідує власну мету.

У картині і сама мандрівка, як і сама Зона, покликані виявити у героях їхню внутрішню сутність і водночас змінити її. «Сталкер» став картиною багатозначною та водночас по-своєму вичерпною стосовно теми, бо із надзвичайною художньою силою явив порожнечу сучасної людини, яка давно втратила Віру з великої літери і ніяк не може її собі повернути.

У «Сталкері» остаточно руйнуються усі людські надії на магічне місце, яке здатне не просто здійснити найпотаємніші (звісно, цілком позитивні) мрії, але й дати людям сенс їхнього існування. Зона не може дати людині більше, ніж сама людина несе із собою.

Вночі з 6 на 7 травня о 01:00 у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО – фільм фінського кінорежисера Анті-Юссі Анніли «Сауна», що певним чином розвиває традицію «Сталкера» Андрєя Тарковського. Тут також ідеться про певну місію, котру беруть на себе головні герої, власне, символічну місію встановлення кордону між двома державами. Проте ця місія виявляється по-своєму нездійсненною, бо йдеться насамперед про встановлення певних кордонів усередині самої людини. 

На загадковому болоті герої цього фільму стикаються із таємничою Сауною, яка матеріалізує їхні гріхи, і в якій ці гріхи можна відмити, проте доволі дорогою ціною. Від Сауни нікуди не сховаєшся, її не подолаєш, як ворога на полі битви.

Як і «Сталкер», кінострічка «Сауна» також багато в чому песимістична, бо ставить людину перед фактом усвідомлення не тільки власної гріховности, але й неможливости до кінця очиститися і знайти чисте джерело хоч якоїсь віри. Проте це саме той випадок, коли близьке сусідство зримого пекла зможе якщо не врятувати, то хоча б застерегти людину від зла.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com