Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

14.05.2012 17:48

«Дядечко Бунмі, який пам‘ятає свої минулі життя», Апхічатпхонґ Вірасетакун

Володимир Войтенко, АК

У програмі з 20 на 21 травня рівно опівночі демонструватиметься фільм таїландського кінорежисера Апхічатпхонґа Вірасетакуна «Дядечко Бунмі, який пам‘ятає свої минулі життя», що був нагороджений два роки тому «Золотою пальмою» Каннського кінофестивалю.

У центрі сюжету – дядечко Бунмі, що помирає від хвороби нирок і доживає останні дні свого життя, намагаючись прийти до злагоди з таємницями світобудови. І Бунмі, у процесі розгортання історії, допомагають це зробити привид його мертвої дружини й син, що той колись зник, а тепер з’явився у нелюдській подобі. Дядечко Бунмі розмірковує про причини своєї хвороби, котрі пов’язані з поганою кармою. А наприкінці фільму знаходить печеру, де народився уперше. І там він хоче завершити своє нинішнє життя.

У цій кінострічці, як, утім, і в решті картин Вірасетакуна, відсутня традиційна оповідна лінія, так званий наратив. І це дозволяє критикам інтерпретувати його кіно, як «текуче, безплотне скупчення дивовижних знаків, котрі позбавлені сенсу, що піддавався б розшифруванню». Цього режисера, що він безперечно іде в аванґарді світового кінопроцесу, багато в чому навіть випереджаючи його, причисляють до нової ґенерації кінотворців, що прихильні до «розслаблених оповідних структур», і які «заперечують саму ідею кіна як історії і кіна як атракціону».

Коли ж спробувати сформулювати, про що ж кінокартина Вірасетакуна «Дядечко Бунмі, який пам’ятає свої минулі життя», то, за чиєюсь версією, – це «фільм про рух часу, про те, як минуле перетворюється на теперішнє, але не зникає, а просто ховається, набираючи невидимих форм, а режисер робить його зримим». А хтось бо вважає, що цей майстер знімає не образ-рух і не образ-час, а образ-магію. І тому про його фільми важко писати чи говорити, бо магія одразу ж розчиняється, зникає. Тому й ми не будемо…

Принагідно ж варто розповісти про Таїланд кінематографічний. Фільми там почали знімати з двадцятих років минулого століття, а перша національна стрічка (без участи іноземців) була створена 1927 року. І протягом наступних сімдесяти років таїландське кіно, базовим жанром у якому була мелодрама, лишалося, сказти б, винятково для внутрішнього вжитку. Унікальною ж рисою тайського кіна 40-60 років був так званий «регресивний аванґардизм» – власне, повернення до практики дозвукового кіна. Фільми знімалися на шістнадцятиміліметрову плівку, без звукової доріжки, й озвучувалися уже в кінотеатрі трьома дикторами – чоловічий та жіночий голоси, плюс відповідальний за масовку, він же, так би мовити, ді-джей.

А від початку 90-х років глядацька авдиторія, до речі, як і в Україні, різко омолодилася і перестала дивитися національне кіно, не сприймаючи його як рутинне і старомодне. А переламним став 1997-й, коли заявило про себе нове режисерське покоління, що прийшло зі світу телебачення та комерційної реклами. У їхніх стрічках відчувався вплив нової ґлянсової естетики, надмірної візуальности кліпів телеканалу MTV та голлівудських блокбастерів. Усе це збіглося, наклалося на нове розуміння тайського культурно-філософського принципу «суей», себто відданості красі.

У результаті, глядацька авдиторія повернулася до кінотеатрів дивитися ось таке національне кіно. Пішла мова про тайську «нову хвилю», фільми якої почали запрошувати на західні фестивалі й придбавати для арт-гаузного прокату в європейських країнах. Парадоксально, що «фільмами не для всіх», часто-густо в Європі ставали тайські стрічки, розраховані на домашній комерційний успіх. Специфічною ж рисою тайських комерційних фільмів поставали моралізаторські, в дусі буддистського катехизису, фінали. І неймовірним глядацьким успіхом почали користуватися картини про людей, що змінюють свою стать, про трансвеститів і транссексуалів.

Автор фільму «Дядечко Бунмі, який пам‘ятає свої минулі життя» Апхічатпхонґ Вірасетакун прийшов до кіна майже одночасно з режисерами згаданої «нової хвилі», себто наприкінці 1990-х. Але він рухався власним неторованим шляхом, про що в програмі окремо йтиметься у спеціальному сюжеті.

Насамкінець процитую Апхічатпхонґа Вірасетакуна: «В кінематографі важлива недосказаність. Так, у моїх фільмах багато неясного, абстрактного – вважайте, що це данина поваги вашій уяві. Окремі ситуації є універсальними, ви можете зрозуміти їх, виходячи із власного життєвого досвіду. Інші ж – туманні, зрозуміліші тайському глядачеві, тому вам доведеться вдатися до самостійної інтерпретації».

Ну що ж, запрошую дивитися тайське кіно, сказати б, на хвилях власної уяви…




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com