Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

16.05.2012 20:23

Апхічатпхонґ Вірасетакун : «Я чудовий спостерігач»

Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО

Першою повнометражною картиною Апхічатпхонґа Вірасетакуна стала стрічка  «Непевний полуденний об’єкт» – вільна за формою оповідь про учня-інваліда і його домашню вчительку, яка спочатку таємничим чином зникає, а потім з’являється знову. І вся ця історія подається не у формі прямої оповіді, а, сказати б, через треті руки – зі слів простих тайців, які, переказуючи історію із вуст у вуста, відповідним чином трансформують її.

І сама ця трансформація виглядає у фільмі не стільки свідомим викривленням реальних подій, скільки стихійною творчістю, ніби окремою формою життя, яка весь час розвивається та набуває нових обрисів.

Кіно без звичних кінематографічних форм – саме  так можна охарактеризувати усі фільми Вірасетакуна. Як уже було сказано, тут немає традиційної лінійної оповіді, а фабула максимально ослаблена. Стрічки цього режисера живуть самі по собі, як певні природні явища, виростають стихійно, як рослина виростає із насіння. 

Подібним чином розгортається і картина «Тропічна хвороба», яка складається із двох рівноцінних частин, що вони розвивають одну і ту саму тему, проте роблять це на двох різних рівнях. У першій частині стрічки йдеться про стосунки двох чоловіків, військового та цивільного, які спільно проводять свій час і стають свідками та учасниками різних подій, котрі не виходять за межі побутового досвіду.

Згодом один із них, військовий, бере на себе місію вполювати лісового перевертня, який тероризує село. Він озброюється та занурюється до джунґлів, сподіваючись на удачу, проте згодом виявляється, що мисливець пов'язаний зі своєю жертвою особливим зв’язком.

 Цей зв'язок ніяким чином не стосується звичного людського досвіду, він набагато глибший і має стосунок до фундаментальних основ буття, власне, до постійного переродження живої матерії, яка весь час трансформується, змінює форму, залишаючись при цьому живою. У «Тропічній хворобі» Вірасетакун творить одночасно досконале кінематографічне видовище і робить зримими певні духовні практики, які можуть бути універсальними для людей різних вірувань та культур.

Ще одна картина Вірасетакуна із назвою «Синдроми та століття» ніби поєднує дві техніки оповіді. З одного боку, у фільмі розгортаються кілька традиційних історій, які весь час повторюються на новий лад, а з іншого, присутні певні чужорідні стилістичні вкраплення, які не мають стосунку до історій, проте надають фільмові своєрідної метафізичности. Складається враження, ніби потойбічне увесь час розриває фізичний, матеріальний світ, аби не просто заявити про себе, а стати єдиною версією буття.

Річ ще й у тім, що тайський кінорежисер не тільки не сповідує кінематографічні жанри, але й не хоче проводити межі поміж різними видами кінематографа, сміливо поєднуючи документальне кіно з ігровим та оповідне із одверто естетським.

І стрічка ніби ілюструє відому самохарактеристику кінорежисера: «Я поганий оповідач історій, проте чудовий спостерігач». Власне, спостереження у цьому фільмі виявляється набагато важливішим за дію, бо приносить не тільки естетичну втіху, а ще й додатковий екзистенційний вимір, який здатен повернути людині втрачену цілісність.

Бере Вірасетакун участь і в кінематографічних альманахах, один із яких має промовисту назву «Стан нашого світу». Його новела під назвою «Люди світла» розповідає про жалобну подорож гурту людей річкою. Проте важливими тут є не обставини справи чи кінцевий пункт призначення, а сама мандрівка, усі її ненавмисні подробиці, які мають водночас символічне та побутове значення. Тут максимально збережені автентичне зображення та звук, а вчинки людей фактично ніяк не режисовані.

Власне, це саме той випадок, коли цілісність буття неможливо розділити на складові. Відтак сама подія цілком тотожна її показові. Цілком імовірно, що саме така особливість кінематографа Вірасетакуна робить його картини по-справжньому унікальними у сучасному кінематографі, який давно вже сповідує конвеєрне виробництво і дуже детальний естетичний та комерційний поділ своєї продукції.

З 20 на 21 травня рівно опівночі в АРҐУМЕНТІ-КІНО – найтитулованіша картина Апхічатпхонґа Вірасетакуна – «Дядечко Бунмі, який пам’ятає свої минулі життя». Стрічка, власне, є частиною ширшого проекту цього кінематографіста під назвою «Примітив», що той включає в себе книгу, інший, короткометражний, фільм, а також світлини та відеоінсталяцію. І таке широке охоплення теми потрібне кінорежисерові, аби максимально повно показати і самого дядечка Бунмі і всі його минулі перевтілення, і взагалі, за словами Вірасетакуна, повернутися назад «до коріння, до часів юности, до джунґлів, до стану первісного хаосу».

 Стрічка цілком відповідає духові проекту. Тут заявлена не просто естетична, а ще й світоглядна позиція, яка здатна підняти окреме людське життя до існування цілого Всесвіту і зробити його фактично безсмертним.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com