Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

15.10.2012 19:09

Пітер Боґдановіч, класик Нового Голлівуду

Ігор Грабович, АК   

Американський кінорежисер, продюсер, актор та кінокритик Пітер Боґдановіч прийшов до кіна випадково і закономірно водночас. Випадково, бо зміг опинитися у потрібному місці та в потрібний час, а закономірно, бо з дитинства був кіноманом, який мріяв фільмувати. Розпочинав він на студії незалежного американського продюсера Роджера Кормена, який творив недороге жанрове кіно, здебільшого – для демонстрації в кінотеатрах просто неба, призначених для автомобілістів.

Тематика фільмів Кормена не відзначалася ориґінальністю і завжди слідувала кон’юнктурі. Боґдановічу спочатку доводилося перемонтовувати і дофільмовувати чужі картини, а згодом працювати режисером другої групи на кількох поточних кінопроектах Кормена.

Самостійну режисерську роботу – стрічку «Мішені» – Боґдановіч утілює 1968 року. І прикметно, що це своєрідний синтез двох картин, існування фільму у фільмі. Ідеться про вживлення до «Мішеней» розлогих фраґментів зі стрічки за участи Боріса Карлоффа і Джека Ніколсона, поставленої кілька років до того самим Корменом. Її назва «Терор», і вона представляє стару голлівудську школу. Інша, власне знята Боґдановічем, історія сучасного стрільця-одинака є прикладом на той час новітнього актуального кінематографа.

 Таким чином, Боґдановіч переносить на екран і протиставляє два види страху – кінематографічний і реальний, архаїчний та сучасний. І це протиставлення важливе передусім у кінематографічному контексті, бо йдеться про суперництво двох Голлівудів – старого та Нового.

Під час фільмування "Мішеней"

Боґдановіч став одним із найяскравіших представників саме Нового Голлівуду, феномен якого постав наприкінці шістдесятих років ХХ століття внаслідок занепаду старої студійної системи, що не встигала за викликами часу і переживала гостру кризу. Відтак владу на короткий термін у кіноіндустрії захопили режисери, які у своїй творчості орієнтувалися радше на самореалізацію, ніж на комерційний успіх, і любили новітнє європейське авторське кіно значно більше за традиційне голлівудське.

А Боґдановіч, який також вважав себе самодостатнім та незалежним художником, у середовищі своїх колеґ відзначався двома яскравими рисами – по-перше, він любив насамперед американську класику, відтак, був традиціоналістом і, по-друге, у нього була неймовірно завищена самооцінка, яка доходила до самозамилування. В одному зі своїх інтерв’ю він навіть заявив: «Я не порівнюю себе із сучасниками. Я можу порівняти свої досягнення із витворами своїх кумирів – Говкса, Любіча, Бастера Кітона, Веллса, Форда, Ренуара, Гічкока».

Боґдановіч бере інтерв'ю у Гічкока, 1969

Звісно, така виклична поведінка згодом обернеться проти самого Боґдановіча, проте в сімдесятих роках, коли було сказано ці слова, режисер перебував на верхів’ї своєї могутности. Він фільмував одну за одною успішні у критики та глядачів картини. Після «Останнього кіносеансу» – стрічку «В чому річ, док?» за мотивами класичних голлівудських комедій, зокрема, стрічки Говарда Говкса «Виховання крихітки». Головні ролі тут зіграли найпопулярніші актори сімдесятих Раян О’Ніл та Барбра Стрейзанд.

Картина є поєднанням доволі легковажного класичного сюжету про одурених шахраїв та всепереможну силу кохання із цілком сучасним вуличним фільмуванням, без якого не обходився жоден фільм Нового Голлівуду.

Під час фільмування стрічки "У чому річ, док?"

Важливо також зазначити, що, починаючи із цієї стрічки, Боґдановіч наділятиме головних героїв-чоловіків власними рисами характеру і зовнішности. Зокрема, в картині «У чому річ, док?» головний персонаж носить характерні окуляри того самого типу, що й режисер. Згодом життя та фільми Боґдановіча становитимуть неподільну єдність, яка матиме свої особливі та непрості наслідки і для життя, і для кар’єри цього кінематографіста.

Наступного 1973 року виходить не менш успішна стрічка Боґдановіча «Паперовий Місяць» – варіація на тему модного у сімдесяті ретро-стилю, в якому відчуватиметься своєрідна ностальгія за втраченою Америкою, що постає у картині коли не золотою добою, то епохою більшої відкритости і людяности.

У фільмі йдеться про пригоди дрібного шахрая Мозеса і його гаданої доньки Едді, які мандрують країною, продаючи Біблії та видурюючи гроші у довірливих продавчинь у крамницях.

Власне, це історія про дві споріднені душі, які починають із ворожнечі, а закінчують тим, що не можуть жити одне без одного. Фільм сподобався усім і став перепусткою Боґдановічу до амбітніших проектів. Проте після «Паперового Місяця» режисерові перестало щастити. Один за одним його фільми зазнають фіаска у глядачів і критиків. Боґдановіч переживає творчу та особисту кризу, яку намагається подолати на початку вісімдесятих, коли стрічає нове кохання та фільмує картину «Вони всі сміялися».

Ця стрічка по-своєму промовиста, бо поєднала кілька важливих кінематографічних ознак. Насамперед, у ній після довгої перерви зафільмувалася Одрі Гепберн, з іменем якої пов’язана невеличка революція в американському кіні п’ятдесятих років. Саме Гепберн привнесла легкість і щирість у звичні голлівудські картини і ніби відкрила дорогу для сміливіших експериментів Нового Голлівуду. У фільмі «Вони всі сміялися» одну із ролей також зіграла нова подруга Боґдановіча Дороті Страттен, яка стала відкриттям режисера і з якою він пов’язував сподівання на друге дихання у житті та кар’єрі. Нарешті сама тематика стрічки та її виражальні засоби, у яких поєдналась імпровізаційна виконавська легкість із щирістю людських почуттів, мала би стати продовженням кіноновацій сімдесятих.

Проте все відбулося з точністю до навпаки. Ще під час монтажу картини за дуже скандальних обставин була жорстоко вбита Дороті Страттен. Згодом стрічку не захотіла брати жодна прокатна компанія, і Боґдановічу довелося вкласти у просування фільму особисті гроші, власне, усе, що він мав на той час. Проте дива не сталося й цього разу – одна з останніх картин Нового Голлівуду нікому не сподобалась і цілком провалилася у прокаті. Провал обернувся для режисера першим у його житті банкрутством, відтак він був змушений відступити і кілька років не фільмував.

Одна з останніх успішних картин Боґдановіча «Маска» вийшла за чотири роки і була історією матері-одиначки та її невиліковно хворого сина, які намагаються жити усупереч усім лихим передбаченням. Ця стрічка мала кілька престижних кінонагород, зокрема, було відзначено виконавицю головної ролі акторку Шер. Проте фільм не став тріумфом власне режисера, що на той час програв конкуренцію своїм колеґам, які фільмували дорогі та успішні блокбастери. Зрештою, Боґдановіч повернувся до кінокритики та прийшов на телебачення, де до сьогодні веде телепрограми, фільмується як актор і знімає документальні стрічки про кінокласиків. Як і герой його «Маски», він не хоче здаватися під тиском обставин.

У програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО вночі з 21 на 22 жовтня о 00:15 – «Останній кіносеанс», фільм, який приніс Боґдановічу славу і став у чомусь пророчим і для самого режисера, і для Нового Голлівуду в цілому. Звісно, це не стільки історія про кіно, скільки історія про дорослішання та про спокусу, яка мислиться тут цілком по-юнацьки через образ привабливої дівчини, водночас вимогливої та цілком доступної.

Боґдановіч творить універсальну історію про життя і смерть у маленькому провінційному містечку, яка переростає у притчу про надії та подальшу втрату ілюзій, про віру у кохання і про певну силу інерції та рутини, яка здатна зруйнувати усе на світі. І фільм залишиться у пам’яті як історія про боротьбу із долею, яку, врешті-решт, можна подолати, нехай і тимчасово. Принаймні, Пітеру Боґдановічу колись це вдалося зробити.

 




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com