Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

25.11.2012 15:24

Стенлі Креймер, серйозний та незалежний

Ігор Грабович, АК  

Стенлі Креймер вочевидь був одним із найперших незалежних продюсерів та режисерів Голлівуду. У системі, створеній винятково для розваг, йому вдавалося робити фільми, які виносили на екран злободенні політичні та соціальні проблеми американського суспільства. Загалом, його картини отримали 85 номінацій на „Оскара” та багато разів нагороджувалися ним.

Креймер спродюсував безліч уславлених картин, а в режисурі спробував себе 1955 року, коли зафільмував стрічку «Не як чужинець». Це історія молодого лікаря  Лукаса Марша, який проходить доволі непростий шлях професійного та особистого становлення.

Ми бачимо Лукаса ще на студентській лаві, на молодших курсах, де він істотно відрізняється від своїх ровесників серйозністю у ставленні до професії лікаря та безкомпромісністю щодо помилок своїх колеґ. Лукас прагне  допомагати людям, незалежно від їхнього соціального та майнового стану. Щоправда, на навчання йому самому не вистачає грошей, тому він іде на компроміс – одружується із забезпеченою медсестрою, яка закохана в нього. Згодом, коли він уже повноправний лікар, Лукасова безкомпромісність стає на заваді і його особистому щастю, і професійній діяльності.

У цій доволі розміреній та міцно скроєній картині ми бачимо не тільки близького Креймерові героя-ідеаліста, героя-аналітика, а й можемо зауважити класичну фабулу його картин, яка не змінюватиметься упродовж усієї режисерської кар’єри. Ідеться про лінійну оповідь, яка тримається на добре продуманій драматургії та певних соціальних характерах, які відбивають ту чи ту ідеологічну позицію.

„Ті, що не схилили голови”

У п’ятдесятих-шістдесятих роках фільми Креймера стали втіленням правдивої серйозности у ставленні до пекучих проблем свого часу. Одна з таких стрічок – „Ті, що не схилили голови” – розповідає про втечу з тюремного автобуса двох в’язнів: чорношкірого та білого, що скуті одним ланцюгом. Між ними не раз спалахує суперечка, проте герої знаходять спільну мову.

У цій картині велике значення має діалог та акторська гра – два найголовніші складники кінематографа Креймера; проте не менша увага надається дії. Режисер досягає максимальної достовірности в показі і психологічного стану в’язнів-утікачів, і їхнього тілесного існування. Його фільм – водночас реалістична драма і сповнена символічности притча. 

Це було перше, проте не єдине висловлювання Креймера на тему американського расизму, згодом цій темі режисер присвятить полемічну картину «Вгадай, хто прийде на обід?», де дасть слово фактично усім, хто прагне ґрунтовно розгорнути власні тези із цього приводу. Проте фільм «Ті, що не схилили голови» яскраво залишиться в історії кіна через свою дуже наочну деталь, власне, через ланцюг, який сковує героїв. У чомусь позірно плакатна, ця деталь може і сьогодні символізувати взаємозалежність усіх людей, попри колір шкіри, віросповідання чи навіть географію проживання. Епоха змінюється епохою, проте ланцюг залишається.

«На березі»

Іншою важливою картиною Креймера стала стрічка «На березі» – одна із перших постапокаліптичних драм у кінематографі. Дія картини точиться в Австралії 1964 року, у  єдиному поки що безпечному місці, яке вціліло після глобальної ядерної війни. І хоча Австралія, відділена від інших материків океаном, зуміла вберегтися від прямого знищення, проте вона також приречена, бо за кілька місяців сюди долетить смертоносна радіоактивна хмара.

У фільмі кілька  героїв та сюжетних ліній, що переплітаються. У центрі уваги – капітан підводного човна Двайт Таверс, який втратив родину, а тепер у Сіднеї стрічає жінку на ім’я Мойра, з котрою в нього розпочинається непростий роман.

У картині є також постапокаліптична Америка, зокрема, Сан-Франциско та Сан-Дієґо, куди прибуває човен, аби відшукати джерело незрозумілого електричного сигналу.  І епізоди у мертвому Сан-Дієґо, ймовірно, найсильніші у фільмі, бо є своєрідним прологом до подальших кінематографічних висловлювань на цю тему. Креймер зумів створити світ без людей, місце вцілілої матеріальної культури, яка вже нікому не знадобиться.

„Цей шалений, шалений, шалений, шалений світ”

«На березі» є розміреною і навіть холодною картиною, у якій стриманість діагноста поєднується із обережним оптимізмом терапевта, що той, не пом’якшуючи діагнозу, дає маленьку надію на видужання смертельно хворому пацієнту, водночас уважно роздивляючись та фіксуючи усі симптоми його недуги.

Стенлі Креймер був досить амбітним кінематографістом – кожну свою стрічку він знімав із максимальним творчим напруженням. Режисер намагався робити фільми, які б стали еталонними для своїх жанрів. Так відбулося і з комедією „Цей шалений, шалений, шалений, шалений світ”, що вийшла на екрани 1963 року. „Це мала б бути найсмішніша комедія у світі,” – казав постановник. Збулися слова Креймера чи ні, але фільм, у результаті, пам’ятає не одне покоління глядачів. Навіть сьогодні ця картина вражає уяву ґрандіозністю задуму і виконання.

„Шалений світ” став одним з найвпливовіших та комерційно успішних фільмів Креймера – стрічку копіювали по обидва боки океану. Втім, режисер і в комедійному жанрі не зрадив собі – він зафільмував історію з „посланням”, створивши модель американського суспільства, одержимого наживою.

«Благослови тварин та дітей»

Одну із останніх своїх знаменитих стрічок Стенлі Креймер зняв 1971 року, коли в Америці відбулися відомі соціальні та політичні зрушення. Фільм називається «Благослови тварин та дітей», і в ньому режисер пішов на своєрідний та незвичний для себе кіноексперимент. Цього разу його картина розвивається не лінійно, як попередні роботи, а вся будується на постійних флешбеках, себто зверненнях у минуле, а також  на своєрідному рваному монтажі, який  створює полемічний ефект.

Фільм розповідає про гурт підлітків із літнього табору, які одного дня стали свідками страхітливої бійні, розстрілу бізонів, що тих спеціально вирощують з подібною метою. Побачене настільки вразило дітей, що однієї ночі вони вирушають у дорогу – на порятунок бізонів. І знову Креймер використовує плакатні прийоми, прямо обожнюючи своїх героїв та бізонів. Зрештою, ідеться про купку марґіналів, диваків, які не хочуть і не можуть вписатися у панівну систему суспільних стосунків, відтак вони нібито заслуговують на знищення.

„Корабель дурнів”

Фінал стрічки також показовий, бізони не хочуть полишати місця свого постійного перебування, вони лишень тварини, що позбавлені людської свідомости і страху. У цій картині Креймер створив, можливо, не зовсім вишукану, проте ще одну виразну та глобальну метафору, яка, зрештою, стане також прологом, тільки цього разу до ймовірного майбутнього усього людства, сліпого та глухого стада бізонів, яке не реагує на очевидну небезпеку.

Застереженням є також одна з найбільш виразних і переконливих картин Креймера – продюсера та режисера – „Корабель дурнів”, яка демонструється вночі з 25 на 26 листопада о 00:20 в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТІ-КІНО. Створена після Другої світової війни, ця стрічка є спробою розібратися в причинах катастрофи, яка надзвичайно вплинула на людство. Стенлі Креймер не наводить якихось політичних арґументів, він просто створює цілу ґалерею персонажів, які не відчувають наближення важких випробувань, більше того – не хочуть у них повірити. „Корабель дурнів” – це історія на всі часи. Вона веде про віру людини в те, що зло особисто її не зачепить. У такім разі, все людство – правдивий корабель дурнів...




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com