Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

28.11.2012 20:57

Дейвід Лін, автор кіноканону

Ігор Грабович, АК   

Британський кінорежисер Дейвід Лін свою кінокар’єру розпочав як монтажер, досягши на цій ниві неабияких висот. Першу самостійну постанову режисер здійснив 1945 року, екранізувавши п’єсу британського драматурга Ноеля Коварда, який також став автором сценарію. Фільм розповідає про короткочасний, проте безперспективний роман між двома дорослими та одруженими людьми, які стрічаються щочетверга спочатку у вокзальному ресторанчику, а згодом і в інших місцях, аби поспілкуватися, поділитися спостереженнями та міркуваннями про навколишній світ.

І, попри взаємні почуття, вони не можуть бути разом через низку суб’єктивних та об’єктивних причин. У цій камерній історії Лін вводить важливу для себе тему фатальної роз’єднаности людей між собою, яку важко пояснити якимись одними обставинами – внутрішніми чи зовнішніми. Своєрідний британський варіант «Анна Карєніної», хоча фільм закінчується не на трагічній, проте на дуже драматичній ноті.

Наприкінці сорокових років ХХ століття Лін екранізує два романи Чарлза Діккенса – «Великі очікування» і «Пригоди Олівера Твіста», які здобувають славу еталонних екранізацій. І саме в цих стрічках остаточно формується режисерський стиль Дейвіда Ліна, який у подальшому навіть локальні любовні історії мірятиме епічними масштабами.

В «Олівері Твісті» від самого початку режисер уміло співвідносить зовнішні обставини з окремою людською долею. Картина розпочинається із природного катаклізму, який водночас – ілюстрація внутрішнього стану героїні, проте важливий і сам по собі як прояв абсолютної стихії, певного нездоланного чинника, на який людина вплинути навряд чи зможе, проте весь час намагатиметься.

І в цьому фільмі, окрім природної, він ще вводить і соціальну стихію, власне, кілька масових сцен, які існують за особливими, нікому не підвладними законами. І головний герой, маленький Олівер Твіст, стає тільки заручником такого плану стихій, іграшкою у їхніх руках. Відтак щасливий фінал із його порятунком читається як випадковість, як неймовірний збіг обставин.

Першим правдиво леґендарним фільмом Дейвід Ліна стала екранізація роману Пітера Буля «Міст через річку Квай», дія якого відбувається 1943 року в японському таборі для військовополонених.

У центрі оповіді – конфлікт британського полковника Ніколсона та японського коменданта табору полковник Сайто, який намагається змусити до фізичної праці британських офіцерів, тим самим порушуючи певні пункти Женевської угоди. Полковник Ніколсон відмовляється виконати вимоги Сайто, і на певний час опиняється у карцері, із якого, врешті-решт, виходить переможцем.

Далі починається інша, не менш важлива частина історії, у якій полковник Ніколсон пропонує комендантові побудувати якісніший міст – за власним проектом, і у новому місці. І він пояснює своє рішення підлеглим тим, що міст насправді важливіший для британців, аніж для японців, мовляв, це тільки зміцнить військову дисципліну і дасть іще один привід пишатися своїми вчинками.

Засліплений власним ентузіазмом, полковник Ніколсон забуває, що війна триває, і по інший бік лінії фронту його колеґи планують вчинити диверсію та підірвати міст через річку Квай у день його відкриття. Відтак запитання: «На чий бік стане полковник Ніколсон?» виявляється аж ніяк не риторичним у цій картині.

Фільм отримав безліч кінематографічних нагород та встановив певний канон видовища, що воно тримається на зіткненні сильних характерів під час воєнних дій. Це також глибоко національне кіно, яке спирається на певний кодекс честі британського офіцера, який у картині протистоїть не тільки японському, але й американському уявленню про армію та поведінку військових власне на війні.

Ще однією знаменитою картиною Ліна стала екранізація роману Боріса Пастернака «Доктор Живаґо», яка вийшла на екрани 1965 року. Перед нами знову епічна історія, проте цього разу – поневірянь російського поета та лікаря Юрія Живаґо, який пропускає через себе найдраматичніші події, що сталися у Росії першої третини ХХ століття. 

І тепер на перший план вийшли винятково зовнішні обставини, які повсякчас вирішують долю доктора Живаґо та його близьких. І окрім суто природних катаклізмів, на кшталт довгої холодної зими, важливу роль у цій історії відіграють катаклізми соціальні –  Перша світова війна, згодом революція, а потім ще й громадянське протистояння. І бідному поетові Живаґо нічого не лишається, як тільки сподіватися, що його мине лиха доля. Лін знову зосереджує свою увагу на принципово цивільній, позбавленій героїзму поведінці, яка, хоч і на короткий час, проте здатна зберегти найкращі людські прояви.

Свою останню стрічку Дейвід Лін зафільмував 1984 року, і  це була ще одна екранізація, цього разу однойменного роману британського письменника  Едварда Форстера «Поїздка в Індію». Дія картини точиться у двадцятих роках ХХ століття в Індії, де ще панують британці, проте невпинно росте протест проти їхнього перебування у країні.

Сюди прибувають дві британки – місіс Мур та Адела Квестід, – аби подивитися на країну та влаштувати особисте життя однієї з них. Ідеться, власне, про Аделу, молоду жінку, яка переживає певну кризу, ймовірно, пов’язану із власною сексуальністю. Вона потрапляє до країни, де на перший плани виходить нічим не прихована та незвична для неї чуттєвість, яку вона сприймає вкрай агресивно.

Після однієї із прогулянок до печер, Адела звинувачує місцевого лікаря Азіза у спробі її зґвалтувати. У цій картині людське непорозуміння доведене до міжкультурного та міжцивілізаційного конфлікту, який вбачається неподоланним. Режисер також оперує стихіями, цього разу поєднуючи природне із соціальним у неподільний клубок переживань молодої героїні.

Рівно опівночі з 2 на 3 грудня у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО демонструватиметься «Лоуренс Аравійський» – зразково-показовий фільмі Дейвіда Ліна. Тут сфокусовані найголовніші його теми, що вони пов’язані, з одного боку, з історією ХХ століття, яка змінила долю багатьох країн та народів, а з іншого, з долею окремої людини, що намагалася якось розвернути цю історію в інший бік.

Мабуть, «Лоуренс Аравійський» є одним із найпереконливіших художніх арґументів на користь популярної сьогодні тези про втрату людиною індивідуальної долі у ХХ столітті. Згідно з нею, після двох світових воєн, після соціальних та інших революцій окрема людина остаточно втратила хоч якесь значення, перетворившись тільки на паливо для історичних процесів. Життя полковника Лоуренса у зображені Дейвіда Ліна скидається на леґенду про останнього титана, який зумів обіграти Історію, проте не зумів надурити Фатум, який складається зі звичайної буденности, що та роз’їє буття повільно, проте невпинно, як іржа.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com