Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

26.12.2012 19:09

«Пригоди барона Мюнхгаузена», Террі Ґілліам

Володимир Войтенко, АК

Уночі з 30 на 31 грудня, о 01:30, у програмі АРҐУМЕНТ-КІНО на телеканалі «1+1»  – «Пригоди барона Мюнхгаузена»/ The Adventures Of Baron Munchausen (1988, Велика Британія – Італія) – кінострічка одного з найекстраваґантніших і найориґінальніших сучасних кінотворців про пригоди одного з найекстраваґантніших і найпопулярніших персонажів літератури і мистецтва останніх 230 років.

У цьому фільмі ми зможемо побачити майже всі найвідоміші пригоди славетного барона, що він, як відомо, ніколи не бреше. Практично всі, окрім історії з переполовиненим крупом коня, на фільмування якої, переказують, грошей не вистачило…

Первісний бюджет фільму «Пригоди Барона Мюнхгаузена» був перевищений удвічі – з 23 з половиною мільйонів доларів до майже сорока семи. І все одно, як бачимо, не вистачило. Художня, візуальна надмірність стилю Террі Ґілліама часом заважає втіленню задуманого, але й дає свої фантастичні результати. Не дарма стрічка отримала чотири оскарівські номінації саме за художнє оформлення, костюми, грим та візуальні ефекти. Все ґрандіозно!

Згадуючи ж фільмування, режисер вигукнув: «Це був справжній кошмар! Але в нас вийшов хороший фільм. Щоправда студія поховала його живцем. У мене розпочалася страшна депресія, я думав, що більше ніколи не фільмуватиму, не витримаю такого удару іще раз» (кінець цитати). Річ у тім, що на студії Columbia Pictures тоді змінилося керівництво, яке знехтувало «Мюнхгаузеном» і не влаштувало йому належного прокату.

Барон Мюнхгаузен у Ґілліама ще непересічніший персонаж, ніж у знаменитій літературній першооснові. Він справді ніколи не бреше, виконує всі обіцянки і його розповіді знаходять своє підтвердження. Але Барон ще й тим незвичайний, що він молодшає з кожною своєю пригодою, його оминають снаряди й кулі, він знається з багатьма казковими та міфічними персонажами, він єдиний, кому за сюжетом вдається змінити хід подій.

Тут цікаво, що фільм про пригоди Мюнхгаузена називають заключним в неофіційній трилогії Ґілліама, два перших – «Бандити часу» і «Бразилія»; мовляв, вони описують три етапи людського життя – юність, зрілість і старість. Виходячи з цього, персонаж Барона інтерпретують як алегорію, що та за своєю абстрактністю і концепційністю може змагатися навіть зі смертю.

За словами самого кінотворця, його «Пригоди Барона Мюнхгаузена» розгортають ідеї ескейпізму, втечі, а також протистояння раціональности та уяви. «Я також хотів розповісти про те, що обман може бути ближчий до істини, ніж факти», – насамкінець зізнався Ґілліам. Безумовно, тим паче, що частенько не добереш – де ті факти, а де той обман?

У програмі ж окремо йтиметься про мистецьку постать Террі Ґілліама, що він, власне, є британським кінорежисером американського походження, сценаристом, актором, мультиплікатором і художником. Ґілліам став підданим королеви 1968-го і 38 років мав подвійне громадянство. Але 2006 року він відмовився від американського і назвав серед мотивів незгоду з політикою Буша-молодшого, а також важкий податковий тягар, який із певних причин ліг би на родину по його смерті. В результаті, Ґілліам має право перебувати у Сполучених Штатах не більше 30 днів на рік. Тож фільмує переважно в Європі. І в жовтні 2012-го сімдесятиоднорічний Ґілліам на студії MediaPro в Румунії розпочав роботу над антиутопією «Нульова теорема».  

***

КІНОСВІТ ТЕРРІ ҐІЛЛІАМА

Ігор Грабович, АК  

Британський кінорежисер, сценарист і продюсер американського походження Террі Ґілліам відомий кількома речами. Насамперед, своєю участю в британському комічному ґурті «Монті Пайтон», де він спочатку робив анімаційні заставки до телесеріалу «Летючий цирк Монті Пайтон», згодом писав сценарії та грав епізодичні ролі, та, зрештою, став одним із режисерів-постановників повнометражних картин за участи ґурту.  

Власне, через «Монті Пайтон» Ґілліам навіть здійснив доленосний крок, прийнявши британське громадянство. За його словами, він потрапив до кола однодумців, з якими його єднало однакове почуття гумору та навіть дещо анархічні політичні погляди. Природжений карикатурист, Ґілліам часто наповнював свою анімацію актуальними політичними сюжетами, а до своїх малюнків нерідко вмонтовував портрети чинних на той момент державних діячів та відомих політиків.

Террі Ґілліам серед гурту "Монті Пайтон" - крайній праворуч

Першою самостійною режисерською роботою Ґілліама стала пригодницька комедія «Бандити часу», яка є водночас пробою пера та першим фільмом так званої трилогії про три етапи життя людини. У стрічці йдеться про одинадцятилітнього Кевіна, що той живе зі своїми пересічними та приземленими батьками, які переймаються лишень покращенням  власного побуту й вікториною по телевізору. Кевінові ж хочеться чогось незвичного та героїчного. І ось одного вечора до його спальні прямо із шафи виходять шестеро карликів, які мандрують різними історичними епохами, грабуючи можновладців. Мимоволі Кевін опиняється у їхній компанії і бере участь у кількох доволі дивних та насичених пригодах.

Вже у цьому фільмі проявилися кілька важливих особливостей кінематографа Террі Ґілліама, які незмінно супроводжуватимуть його у подальшій кар’єрі. Він часто розповідатиме про дитину або героя із підкреслено дитячим, чистим і наївним світовідчуттям. У його фільмах важливе місце відіграватиме мандрівка як основа розгортання оповіді. Незмінними будуть також ґротескові, фактично карикатурні образи соціального зла, яке дуже часто подається через постаті різного роду чиновників та бюрократів.

Усі ці ознаки кіносвіту Ґілліама яскраво про себе заявили у наступній картині режисера – антиутопії «Бразилія», яка вийшла на екрани 1985 року і тематично була пов’язана з відомим романом Джорджа Орвелла «1984». Ґілліам твердить, що до фільмування не читав цієї книги, проте надихався атмосферою часу, власне вісімдесятих років ХХ століття, які були просякнуті орвелівським духом.

У фільмі йдеться про дрібного клерка Сема Ловрі, який удень цілком відданий своїм бюрократичним обов’язкам, проте вночі йому сниться, ніби він літає і навіть стрічає жінку на ім’я Джил, яка просить його про порятунок. Незабаром Сем дізнається, що така жінка існує в реальності і що їй загрожує смертельна небезпека.

Попри цілком антитоталітарний пафос та сюжет, картина запам’ятовується насамперед приголомшливим візуальним боком. Ґілліам перетворює свою вигадану країну у моторошне видіння сантехніка-нациста, який отримав абсолютну владу над світом.

Наступним успіхом режисера став фільм «Король-рибалка». Екранізований сценарій був першим, у створенні якого Ґілліам не брав у частині на етапі написання, ні на етапі редагування тексту, проте ця стрічка цілком, сказати б, ґілліамівська за духом. 

Героями картини є радіовідник Джек Лукас, який переживає життєву кризу через спровоковане ним насильство, та власне потерпілий від цього насильства, колишній викладач коледжу Перрі. Вони стрічаються за доволі драматичних обставин і незабаром кожен із них розуміє, що потребує допомоги іншого.

Не вперше і не востаннє Ґілліам зіштовхує у своєму фільмі два види фантазії – максимально стандартну, дуже пересічну та приземлену фантазію із фантазією ідеалістичного поривання, які не просто творять конфлікт, але й стають джерелом духовного зростання для героїв. «Король-рибалка» у цьому сенсі особливо показовий, бо драма тут розгортається в реалістичних декораціях міста Нью-Йорка з його впізнаваною повсякденністю, яку здатна змінити тільки уява Перрі, що той живе у світі середньовічних лицарів та мріє здобути Священний Ґрааль.

Стрічка виявила іще один сильний бік режисури Ґілліама – його вміння працювати з акторами, яким у цій доволі вигадливій картині вдалося не сфальшивити і досягти тонкого балансу між достовірністю та форсованим драматизмом, між ексцентрикою та правдивим ліризмом. Актори Робін Вільямс і Джеф Бріджес втілюють на екрані один із найкращих дуетів у кінематографі останніх двадцяти років.

1995-го Ґілліам фільмує ще одну антиутопію – картину «Дванадцять мавп», у якій змальовує імовірне майбутнє людства після того, як п’ять мільярдів людей загинуло від штучно створеного вірусу 1996 року. Стрічка є доволі складною композиційно, бо в ній поєднуються кілька часово-просторових вимірів та розгортається низка розмаїтих сюжетних ліній.

 Головним героєм картини виступає кримінальний злочинець Джеймс Коул, якого відправляють у минуле, аби попередити розповсюдження вірусу. Вчені з тоталітарного майбутнього часто помиляються у своїх розрахунках і Коул опиняється у, сказати б, незапланованому часі, де на нього чекають самі тільки неприємності.

 Окрім мандрівок, ми бачимо також сон Коула, у якому на очах у хлопчика в аеропорту вбивають дорослого чоловіка. У фіналі всі сюжетні лінії сходяться в одну, і ми розуміємо, що герой потрапив у часову петлю і бачить власне убивство. Створена за мотивами знаменитого короткометражного фотофільму «Злітна смуга» французького режисера Кріса Маркера, ця картина Ґілліама не одразу отримала визнання через свою похмуру атмосферу та безкомпромісну образність, проте із часом стала культовою і фактично пророчою.

Після «Дванадцяти мавп» Ґілліаму не щастить – один за одним його фільми провалюються в прокаті, він не може знайти фінансування для своїх нових сценаріїв і тільки у новому тисячолітті, 2005 року, йому вдається зафільмувати іще один «безкомпромісний фільм Террі Ґілліама» – картину «Країна припливів».

 Створена за романом американського письменника Мітча Калліна, ця стрічка розповідає про маленьку дівчинку Джелізу-Розу, яка спочатку втрачає матір, а потім із батьком вирушає на далеку ферму до бабусі. Там, у перший день свого перебування, від передозування наркотиками помирає батько, і дівчинка залишається наодинці з невідомим їй світом, який вона – за допомоги власної фантазії та дивакуватих сусідів – трансформує у своєрідну країну див.

Після прем’єри, за словами самого режисера, фільм одразу зненавиділи критики. Річ у тім, що стрічка торкається доволі дражливих і навіть табуйованих тем на кшталт педофілії та некрофілії, які тут даються прямо, з деякими фізіологічними подробицями. Ґілліам казав, що хотів підважити міф про дитячу вразливість, бо, на його переконання, діти набагато міцніші, ніж це прийнято вважати, вони здані не тільки захистити себе від негативного досвіду, а й можуть просто не зважати на нього, не сприймати його так однозначно, як дорослі.

Вночі з 30 на 31 грудня о 01:30 у програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» демонструватиметься іще одна кіноісторія про маленьку дівчинку, яка віддає перевагу світові химерної фантазії перед світом приземлених уявлень пересічних обивателів та бюрократів. У «Пригодах барона Мюнхгаузена» ми бачимо центральний для картин Ґілліама конфлікт між невинністю, наївністю, фантазією, які тут утілюють, власне, саме життя та соціальною нормою, бюрократизмом, які прямо пов’язані зі смертю. І хоча стрічка оповідає про пригоди барона Мюнхгаузена, можна сказати, що істинним її героєм є донька власника театру Саллі, яка не дає баронові здатися під впливом зовнішніх обставин і певних внутрішніх сумнівів.

І це один із найоптимістичніших та візуально найвиразніших фільмів Ґілліама, які не тільки максимально унаочнюють світ  нестримної фантазії, але й роблять його чи не останнім прихистком соціальної норми, фактично добра, якому весь час загрожує врівноважене, доброзичливе, раціональне та безжальне у своєму нігілізмі зло.





RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com