Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

10.01.2013 15:55

Сильвія Крістель як еротичний символ

Ігор Грабович, АК   

Французька акторка бельгійського походження Сильвія Крістель стала всесвітньовідомою 1974 року, коли на кіноекрани вийшла картина «Емманюель», де вона зіграла головну роль. Стрічка мала феноменальний глядацький успіх, породила численні продовження та наслідування, а також стала доленосною для акторки. Так чи так, але впродовж наступних двадцяти років Крістель неодноразово поверталася до цієї ролі на кіно- й телевізійному екрані.

 «Емманюель» не просто зрезонувала з епохою емансипації та лібералізації суспільного й сексуального життя у Західному світі, вона показала приклад успішної експлуатації людської сексуальности в кіні. Цьому сприяло все: місце дії картини, атмосфера, режисура, сам сюжет, проте найбільше – психофізичні дані молодої акторки, її невимушеність, граційність і розкутість на кіноекрані.

Екранний образ Емманюелі – ідеальної жінки, яка вчиться мистецтва чуттєвих насолод – має у своєму складі певний елемент пасивности та водночас еластичности, яким скористалися й інші кінематографісти. Зокрема, Клод Шаброль, який запросив Крістель у свою картину «Аліса, або Остання втеча». Тут акторка грає молоду дружину, яка покидає свого неврівноваженого чоловіка та вирушає у звичайну, як вона міркує, мандрівку, проте потрапляє до світу задзеркалля.

Частково цей фільм є своєрідною варіацією «Емманюелі», проте дуже похмурою і навіть фаталістичною. Аліса, яка прагне почати нове життя, натомість потрапляє до своєрідного темного світу, викривленого й небезпечного, виходу з якого не існує. Тут вона стрічає таких самих менторів, як колись в «Емманюелі», проте вони запрошують її вирушити у зовсім іншу мандрівку.

Почасти фільм Шаброля став варіацією класичної французької історії про пригоди невинної дівчини колами пекла, почасти – пророчим як для подальшої кінематографічної кар’єри Сильвії Крістель, що загалом склалася не вельми вдало.

Насамперед, це пов’язано із суспільними змінами, які сталися у Сполучених Штатах, де сексуальність, під впливом неоконсервативних тенденцій у політиці та суспільному житті, почала щезати з великого кіна. Секс знову репресувався і дедалі частіше ставав складовою частиною молодіжних комедій та фільмів жахів.

1981 року Крістель фільмується в американській картині «Приватні уроки», де грає француженку-гувернантку Ніколь, яку наймають доглядати за сексуально стурбованим п’ятнадцятилітнім американським підлітком.

Сюжет фільму показовий і для тодішньої епохи, і для сприйняття американцями відкритої сексуальности, яка була для них водночас суто експортним продуктом і джерелом кримінального злочину. Крістель грає тут ідеальний об’єкт підліткової фантазії, фактично живу ляльку, яка не має власної волі, проте здатна на віддане кохання та нічим не обмежену чуттєвість.


Показовим також є сюжет картини, який обертається не тільки навколо сексуального посвячення американського підлітка, а ще й навколо певного злочину, котрий вдало розплутує той самий підліток, поставши перед усім світом правдивим героєм.

Ця комедія стала початком цілої низки американських малобюджетних картин, де експлуатувалися насамперед зовнішні дані та дещо скандальний екранний образ Сильвії Крістель.

Так, 1985 року виходить стрічка «Мата Гарі», де акторка грає леґендарну танцівницю й шпигунку, яку французи стратили у жовтні 1917 року.   

По суті, Крістель утілює на екрані вже звичну чуттєву й доступну героїню, тільки в нових декораціях за інших історичних обставин. Уся її діяльність – це водночас фатальний збіг обставин і самопожертва в ім’я кохання.

Фільм не став хоч якимось помітним кінематографічним явищем, але виявився зручним форматом для постійного, сказати б, перезавантаження інших відомих історичних та псевдоісторичних постатей на кіноекрані, які могла б зіграти Сильвія Крістель. Її сексуальна харизма прикривала собою і недолугий сценарій, і не надто переконливу режисуру.

Гарним прикладом цьому є фільм жахів «Вдова Дракули», який вийшов на екрани 1988 року. Йдеться про тіло вдови знаменитого графа, родоначальника вампірів, яке з невідомих причин привозять до американського музею воскових фігур. Там графиня оживає і чинить свої криваві злочини, водночас претендуючи на тіло й душу молодого музейного науковця.

Знята в жанрі вампірської драми, ця стрічка є своєрідним поєднанням малобюджетного горора з традиційною мелодрамою про силу американського кохання, яке здатне здолати собою будь-яке зло, тим паче експортоване зі Східної Європи.

Цікавим у цій картині є також ґрим, за допомогою якого головну героїню з привабливої жінки середніх років перетворюють на зловісну кровопивцю, що має бути ліквідована за будь-яку ціну. Ідеться, по суті, про цілковиту анігіляцію, розчинення, спотворення колись привабливого екранного образу, який виродився у неймовірно відразливе чудовисько.

Подібні стрічки практично зруйнували кінокар’єру Сильвії Крістель, яка вже наступних років брала участь здебільшого у французьких телевізійних проектах, граючи постарілу Емманюель.

Наступного ж тисячоліття вона зрідка з’являлася на кіноекрані, виконуючи ролі якихось незначних персонажів. Прикладом може бути епізодична роль матері школярки у французькому фільмі «Сексуальні хлопці». Тут акторка ніби передає своєрідну сексуальну естафету молодому поколінню, цілковито усуваючись від нової епохи та нових звичаїв.

У програмі АРҐУМЕНТІ-КІНО на телеканалі «1+1» 13 січня о 00:20 – «Коханець леді Чаттерлі» Жюста Жакена – екранізація роману Дейвіда Лоуренса та, водночас, іще одна кіноваріація знаменитої «Емманюелі». Фільм, як уже було сказано, послідовно дистанціюється від доволі важливої історичної та соціальної складової роману, зосереджуючись на почуттях героїв та сексуальних уроках у гущавині лісу.

Водночас, ця стрічка є документованим свідченням розквіту акторського і чуттєвого таланту Сильвії Крістель. Фільм вдало передав епоху своєрідного переходу від невинности сімдесятих років ХХ століття до епохи реакції вісімдесятих, з її епідемією СНІДу й консервативними упередженнями стовно вільного кохання. Цим фільмом Сильвія Крістель, свідомо чи ні, утвердила своє право на свободу лишатися собою та вільно кохати, і бути при цьому цілковито щасливою.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com