Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

13.04.2013 17:11

Тоб Гупер – класик горора

Ігор Грабович, АК  

Понад два місяці тому американському кінорежисерові, сценаристу і продюсеру Тобу  Гуперу виповнилося сімдесят років.  


За плечима цього ветерана кінематографа кілька десятків кінофільмів і телесеріалів, а також звання безумовного класика американського горора, іншими словами – фільму жахів. Власне, класиком його зробила вже перша повнометражна стрічка  «Техаська різанина бензопилкою», зафільмована режисером 1974 року.

Картина стала одним із перших слешерів – особливого піджанру фільмів жахів, під жанру, який відзначається не тільки виразним та особливим насильством, а ще й схильністю до соціальних і політичних метафор. Стрічка була створена у кризовий та непевний період американської історії, що він пов'язаний із політичними зловживаннями, війною у В’єтнамі та всезагальною розгубленістю американського суспільства. Гупер казав, що на «Техаську різанину бензопилкою» його надихнули телевізійні та газетні новини.

З того часу історія про гурт молодих людей дещо анархічних поглядів і поведінки, які потрапляють до рук божевільної родини з американської глибинки, стала у фільмах жахів канонічною.

Подібний сюжет лежить в основі іншої стрічки Гупера – «Атракціон жаху»,  яка розповідає про чотирьох молодих людей, що ті прийшли розважитися до парку атракціонів, а згодом лишилися у ньому після закриття і стали свідками досить неприємних родинних таємниць.  

Фільм багато в чому слідує формулі «Техаської різанини», проте більше уваги надає її символічному виміру, а також вкоріненості не тільки в американську історію чи географію, а також і в американську культуру, яка подається у фільмі дещо ґротескно.

Власне, схильність до таких історій, плюс відповідний політичний контекст, зробили Гупера наприкінці сімдесятих – на початку вісімдесятих років ХХ століття правдиво актуальним і навіть політично викличним кінематографістом.

Цим скористався кінорежисер Стівен Спілберґ, який після успіху своїх кінострічок почав практикувати як продюсер. Саме він запросив Гупера фільмувати картину «Полтерґейст», яка виявилася подвійним дебютом – Спілберґа як продюсера, а  Гупера як режисера-постановника на великій голлівудській студії.

Стрічка розгортає історію про пересічну американську родину Фрілінґів, яка була несподівано атакована духами із потойбіччя.  Проте, перед нами не просто традиційна і для Гупера, і для Спілберґа історія про родину, яка переживає кризу. Це також фільм, який має на меті максимально осяжно описати суспільну атмосферу Америки того часу. Ідеться, власне, про рейґанівську політику сильної руки та реставрацію консервативних ідей, які панували в тодішньому суспільстві. І родина Фрілінґів тут постає як своєрідна лабораторна зразково-показова американська сім’я, що вона близька до республіканських та консервативних цінностей. Проте увесь її добробут, уся показна доброчесність тримаються на трупах у прямому значенні цього слова, адже дім Фрілінґів стоїть на старому цвинтарі, з якого нечесні забудовники перенесли тільки надгробки.

Ця доволі макабрична і виразна історія виявилася дуже влучною та комерційною успішною, вона породила власний культ і наслідування.

Проте, вона не допомогла Гуперові закріпитися в Голлівуді.  Схоже, що його естетика, не зважаючи навіть на опіку Спілберґа,  виявилася занадто радикальною для великих студій.

Відтак, у подальшому Гупер фільмує на незалежних невеликих студіях, а також на телебаченні й навіть поза межами Сполучених Штатів. У середині вісімдесятих він підписує контракт зі студією Cannon, для якої фільмує три картини.

Одна з них — продовження «Техаської різанини бензопилкою» – вже не таке новаторське, проте доволі спекулятивне кіно з явним сексуальним підтекстом і знаменитістю в головній ролі.

У цій картині зіграв Денніс Гоппер, голлівудська кінозірка, актор контраверсійний, як і сам режисер цієї екранної історії. Фільм став своєрідним атракціоном жаху, на якому натуралізм поєднався з особливим і доволі виразним гумором.

Водночас, ця стрічка засвідчила своєрідну чутливість кінорежисера до певних феміністичних ідей, бо якщо у попередніх його фільмах жінки здебільшого були пасивними жертвами, то в цьому головна героїня не тільки чинить правосуддя, а ще й виходить переможцем чи навіть тріумфатором із доволі непевної та загрозливої ситуації.

У новому тисячолітті Гупер продовжує фільмувати й частково повертається до естетики кінця сімдесятих, початку вісімдесятих років минулого століття, коли кінематограф міг дозволити собі вийти за межі численних умовностей. 2004 року він знімає римейк контраверсійної та дуже жорстокої стрічки 1978 року «Жахіття дому на пагорбі», яка розповідає про серію убивств у Лос-Анджелесі.

Гуперові вдається не тільки відтворити колорит ориґіналу, але й перевершити його у плані концепції та виражальних засобів. Його фільм також нестерпно жорстокий, проте ця жорстокість, як уже традиційно у цього режисера, закликана відтворити суто американські реалії, цього разу звичаї Голлівуду, котрий так само безжально шматує людей, як і серійний убивця у фільмі.

 Через два роки Гупер візьме участь у телесеріалі «Майстри жаху», в рамцях якого зафільмує дві непересічні стрічки. Одна з них – «Проклята істота» – знову торкнеться американської історії, цього разу пов’язаної з видобутком нафти. Героєм цієї картини є шериф невеликого американського містечка, який у дитинстві пережив трагедію, що вона його переслідує усе життя. 

 Ця трагедія сталася під час святкування дня народження його батька, який у нього на очах спочатку вбив матір героя, а згодом намагався вбити його самого. Через двадцять років уже дорослий одружений чоловік, він усе ще не розуміє причини цих жахливих подій. І ось на черговий день – тепер вже його – народження, невідома істота, яка колись вселилася у його батька, повертається за ним самим.

Вночі ж із 14 на 15 квітня о 00:30 в АРГУМЕНТІ-КІНО – «Життєва сила» – друга кінострічка з пакету проектів Гупера, створених на кіностудії Cannon. За первинним продюсерським задумом, це мав бути водночас блокбастер та авторське кіно — доволі радикальне поєднання, яке мало примирити комерцію та шанувальників кінорежисера. У результаті, розчаровані були і перші, й другі. Як для блокбастера фільм надто архаїчний, у порівнянні з продукцією великих голлівудських студій. Водночас, він не настільки радикальний, як на це сподівалися шанувальники «Техаської різанини бензопилкою».

Проте, фільм дивитися все ж варто. Річ у тім, що перед нами історія, котра не просто не відповідає якимось кіноманським чи касовим очікуванням. Перед нами кіно, яке відкриває нові теми, що ті згодом стануть сюжетами найпопулярніших фантастичних фільмів. Гупер фактично першим повернув до кіна тему чужопланетного вторгнення, яка на той час втратила актуальність через надто ідеалістичні очікування людства. І повернув він цю тему доволі ориґінально – через історію кохання.

Режисер Гупер завжди назирці – хто-хто, а він знає, звідкіля чекати чергового чудовиська. 




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com