Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

21.06.2013 15:19

«У джазі самі дівчата», Біллі Вайлдер

Володимир ВойтенкоАК 

Вночі з 23 на 24 червня о 00:30 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм режисера Біллі Вайлдера «У джазі самі дівчата»/ Some Like It Hot (1959, США).

Авантюрно-ексцентричну музичну ретро-комедію американського кінорежисера Біллі Вайлдера з Джеком Леммоном, Тоні Кертісом та Мерилін Монро в головних ролях увесь світ знає під назвою «Дехто любить погарячіше». У нас бо – як він свого часу виходив до радянського кінопрокату – «У джазі самі дівчата».

1929 рік. Двоє невдатливих чиказьких музик, Джо і Джеррі, стають випадковими й небажаними свідками знаменитої ґанґстерської «різанини на день святого Валентина». Аби лишитися живими, їм доводиться перевдягтися у жіноче вбрання. І тепер – це Джозефіна і Дафна. І вони – у жіночому джаз-бенді, на гастролях. Все ніби добре. Якби не кохання…

Ще кілька слів про ориґінальну назву стрічки. Вона зникла з колишньої радянської прокатної версії не випадково, адже та остання була скороченим на 23 хвилини варіантом фільму. І змінена назва – «У джазі самі дівчата» – створює суто ексцентричний контекст.

А «Дехто любить погарячіше» – у всіх розуміннях влучно, як для сюжету з очевидними мотивами трансвестизму, і в якому вочевидь ідеться про те, що декому справді хочеться чогось нетрадиційнішого. І не тільки в сексі. Тут може йтися, сказати б, і про певний внутрішній трансвестизм.

І, не забуваймо, що стрічка вийшла на екрани 1959-го, так чи так, – у передчутті великих суспільних, зокрема – моральних, збурень наступного десятиліття. Ну а сама назва є цитатою з безневинної дитячої пісеньки «Гаряча вівсянка з горохом»: «Дехто любить погарячіше, хтось – холодну, а хтось – дев’ятиденну в горошок».

Існує кінознавча версія, що цей фільм є подвійним римейком, бо знімався за мотивами німецької стрічки 1951 року під назвою «Фанфари кохання», що та, своєю чергою, заснована на сюжеті однойменної французької картини ще 1935 року виробництва.

Утім, як воно не є, а саме фільм Біллі Вайлдера зазнав надзвичайної глядацької та, водночас, що трапляється нечасто, «критичної» слави. Окрім усіх інших, безумовно, очевидною складовою успіху цієї картини є акторське виконання, зокрема, чудово розіграна історія з перевдяганням.

Цікаво, що Кертіса й Леммона намагався навчати жіночности, зокрема – ходити на підборах, професійний танцюрист, який зображав на сцені жінок. Та після тижня занять Леммон відмовився від допомоги – він сказав, що не хоче рухатися, як жінка, а буде ходити, як чоловік, що намагається ходити, як жінка. Безумовно, дуже правильне рішення, адже зрештою гумор цієї комедії полягає в тому, що актори-чоловіки в жіночих образах постають по-дурному недоладними та карикатурними.

Між іншим, може виникнути законне запитання: чому 1959 року комедія великої американської студії Metro-Goldwyn-Mayer з першорядними зірками, у виконанні першорядного режисера була зафільмована у чорно-білому варіанті? Так от, фільм природно планувалося знімати в кольорі, але після кількох екранних тестів від цієї ідеї довелося відмовитись через надто помітний зеленкуватий відтінок навколо жовтої косметики Кертіса й Леммона в образах Джозефіни й Дафни. Зрештою, чорно-білість цієї легкої та цілком делікатної історії на ніби-то двозначну тему майстра голлівудської кіносправи Біллі Вайлдера не завадила її шаленому глядацькому успіхові в усьому світі.

Взагалі, за походженням – єврей із колишньої Австро-Угорщини, який народився у містечку Суха, що в нинішній Польщі, Самуїл Вільдер зробив чудову кар’єру в американському кіні, створюючи фільми різних жанрів. Та у програмі принагідно демонструватиметься спеціальний сюжет саме про кінокомедійну практику Вайлдера.

Стрічку «Дехто любить погарячіше» (або ж – «У джазі самі дівчата») 2001 року за результатами опитування Американського кіноінституту було поставлено на перше місце серед 100 найкращих комедій за 100 років кінематографа, а також – на чотирнадцяте місце у списку взагалі 100 найкращих фільмів!




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com