Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

21.06.2013 16:00

Комедії Біллі Вайлдера

Ігор ГрабовичАК 

Першим самостійним фільмом Біллі Вайлдера-режисера стала лірична комедія «Майор та дівчисько», яка багато в чому визначила комедійну манеру цього кінематографіста. Стрічка розповідає любовну історію, котра від самого початку виглядає як доволі двозначна афера з перевдяганням.


Біллі Вайлдер на знімальному майданчику

Сюжет картини «Майор та дівчисько» обертається навколо такої собі Сюзен Еппелґейт – молодої жінки, яка після численних невдач у великому місті прагне повернутися до себе на батьківщину. Вона прибуває на вокзал, проте їй не вистачає грошей на дорослий квиток – за рік ціни виросли. Тому Сюзен видає себе за дванадцятилітню дівчинку Сусу, аби потрапити до поїзда.

Спочатку все начебто складається успішно, проте незабаром контролери викривають Сюзен, і їй доводиться рятуватися втечею. Вона ховається у купе майора Кірбі, який через власну простодушність і певні проблеми з очима приймає Сюзен зату саму дванадцятирічну дівчинку.

Подальша історія – це повільне зближення майора та Сюзен, які повинні, зрештою, скинути облуду зі своїх очей.

Своєрідним продовження історії про майора та Сюзен стала стрічка Вайлдера «Кохання після полудня», яка вийшла на екрани 1957 року. У фільмі йдеться про старого приватного детектива та його доньку – студентку консерваторії на ім’я Аріана. Дівчина напам’ять знає справи свого батька і одного разу вирішує втрутитися у доволі делікатну історію, пов’язану з адюльтером та спробою вбивства. Аріана запобігає злочину і водночас закохується в літнього донжуана, американця Френка, який часто опиняється у центрі різноманітних скандалів.

Аріана не називає свого імени Френкові і стає для нього дівчиною після полудня, у яку Френк із часом закохується. Уся ця гра зі вдаванням, зрештою, має щасливий, хоч і двозначний фінал, загалом обов’язковий для комедійних стрічок Вайлдера.

Більшість подальших комедій цього сценариста та кінорежисера також обертатимуться довкола перевдягання і розмаїтих афер, що матимуть дуже часто доволі прозаїчну і навіть цинічну мету.

Прикладом може бути ексцентрична комедія Вайлдера «Раз, два, три!», яка розповідає про доволі напружену добу з життя керівника відділення «Кока-коли» у Західному Берліні американця Макнамари. Якось він отримує доручення з головного офісу посприяти у Берліні доньці свого безпосереднього начальника – сімнадцятилітній Скарлетт. Дівчині настільки подобається у місті, що вона залишається тут на два місяці, а одного дня щезає, аби незабаром повернутись та оголосити, що вона вийшла заміж за комуніста зі східного Берліна Отто Людвіґа.

Подальша історія – це виклад серії дуже енергійних спроб Макнамари спочатку позбавитися  німецького чоловіка Скарлетт, а згодом якимось чином витягти його з в’язниці та вписати до капіталістичної дійсности. Врешті-решт, хлопцеві купують титул графа і за якісь кілька годин влаштовують маскарад для батьків нареченої з усіма його атрибутами.

Свого часу ця стрічка викликала несприйняття  в Америці з боку лівих кінокритиків, які вбачали у ній знущання над комуністичними ідеалами та прославляння капіталізму. Сьогодні ж ця історія з усіма прикметами часу, влучними та дотепними жартами про комунізм виглядає не стільки сатиричною, скільки ліричною та дуже людяною історією про кохання, яке для своєї реалізації потребує маскування та двозначних ситуацій.

Цікавою  також є комедія Вайлдера 1964 року «Поцілуй мене, дурненький!», у якій ідеться про відомого естрадного співака Діно, що тому через аварію довелося заїхати у містечко Клімакс, де живе з дружиною ревнивий композитор-аматор Орвелл та його дуже амбітний друг, поет-пісняр Барні. І саме цей Барні підбиває Орвелла скористатися нагодою та запропонувати знаменитому Діно свої пісні. Аби той не зміг відмовити, друзі вирішують підкласти йому місцеву повію Поллі-Пістолет, яку вони видають за дружину композитора Зельду.

І як завжди в таких історіях, спочатку все йде згідно добре продуманого хитрого плану, проте згодом неочікуване почуття власної гідности ламає усю конструкцію.

Ця картина належить до так званих цинічних комедій Вайлдера, де гріх всіляко виправдовується і навіть проголошується чи не єдиним способом розв’язання життєвих та професійних проблем. І все ж, через багато років після виходу на екран, ця картина виглядає доволі ліричною історією зі світу дорослих людей, які здатні пробачати маленькі слабкості одне одному та, зрештою, не зрадити у чомусь важливішому.

Однією з останніх комедій Біллі Вайлдера є стрічка 1972 року «Аванті!», у якій цей сценарист і режисер фактично прощається з епохою перевдягання та двозначностей. У фільмі йдеться про сорокадворічного американського бізнесмена Вернера Армбрустера, який прибуває до Італії за тілом свого батька, котрий несподівано помер на одному з місцевих курортів. По дорозі Вернер знайомиться з молодою жінкою Памелою, яка приїхала за тілом своєї матері, що та померла у тому ж місці. Згодом виявляється, що небіжчики були коханцями і стрічалися щоліта вподовж останніх десяти років.

За якийсь час Вернер і Памела ніби перевтілюються у своїх батьків, аби, зрештою, перейняти їхні ролі. У цьому доволі невимушеному та ностальгійному фільмі  перевдягання та маскування загалом уже не потрібні героям і навіть виглядають певним анахронізмом.

Часи змінилися, і тепер свобода внесла істотне кореґування у звичаї та поведінку. І все ж Вайлдерові близька старомодність звичаїв та старомодність класичного кіна, яке хоч і приховувало багато, проте робило кохання значно інтенсивнішим і таємничішим.

Вночі з 23 на 24 червня о 00:30 в АРГУМЕНТІ-КІНО – найвідоміша та найяскравіша історія кохання Біллі Вайлдера «В джазі самі дівчата», яка маскується під ексцентричну й доволі двозначну історію про двох чоловіків, які перевдягаються у жінок, аби порятувати своє життя.

І це перевдягання, зміна машкари потрібна, зрештою, не тільки, аби поставити саму історію у своєрідні лапки, іронійно підкреслити почуття закоханих, але й створити своєрідний старомодний контекст, який зробить гріх солодшим та принаднішим. 

Європеєць Біллі Вайлдер, сучасник Фройда, віденець, знав смак у двозначностях, мовній грі та вмілому перекодовуванні культури на еротику. Відтак умів створити кінофільми, що ті схожі на віденську випічку – брутально солодку та водночас витончену.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com