Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

11.09.2013 12:32

Алехандро Аменабар і ціна пізнання

Ігор ГрабовичАК 

Іспанський кінорежисер, сценарист та композитор Алехандро Аменабар є одним із найориґінальніших європейських кінематографістів, які дебютували в середині дев’яностих років минулого століття.  

За останні ж неповних двадцять кіносезонів він створив загалом п’ять повнометражних картин, кожна з яких стала якщо не одкровенням, то дуже помітним і впливовим явищем у світовому кіні. Причиною тому є своєрідність сценарного та режисерського бачення Аменабара, його талант не просто знайти особливу точку зору на ту чи ту проблему, сюжет або ситуацію, а ще й уміння подати їх максимально переконливо та ефектно.

Темою фільмів Аменабара є процес пізнання, який, зрештою, обертається процесом самопізнання і приводить до вкрай неочікуваних та амбівалентних результатів. Вже у першій повнометражній картині «Дисертація» режисер створює своєрідну матрицю для своїх майбутніх сюжетів. Головна героїня картини, студентка кіношколи Анхела, пише дослідження про насилля в кінематографі, і її цікавлять не стільки фільми легальні, загальнодоступні, скільки спеціальні, підпільні, дуже часто зняті на замовлення, у яких демонструється справжнє, а не вдаване насильство.

З проханням знайти такі стрічки вона звертається одночасно до свого наукового керівника та до ще одного студента на ім’я Чема, відомого в кіношколі доволі екзотичними смаками. Професор знаходить такий фільм, проте помирає під час його перегляду. Анхела забирає касету й разом із Чемою розпочинає власне розслідування.

У такий спосіб її академічний інтерес перестає бути суто академічним, а стає особистим, особливо коли вона зав’язує стосунки з підозрюваним у вбивствах дівчат та фільмуванням цих убивств студентом на ймення Боско. Насилля тут позначає собою водночас і раціональне, наукове пізнання, яке, зрештою, відкриває скриньку Пандори, і мандрівку до світу своєрідної альтернативної чуттєвости. 

Перша англомовна стрічка Аменабара «Інші» стала не тільки продовженням, але й розвитком цієї теми. У фільмі йдеться про Ґрейс, матір двох дітей, яка разом із ними мешкає у великому  маєтку на Нормандських островах. Дія картини відбувається одразу після Другої світової війни. І хоч війна скінчилася, жінка не має жодних відомостей про чоловіка, який брав у ній участь.

Одного дня у двері стукають троє слуг, які прийшли найматися на роботу. Жінка знайомить із правилами дому, головне з яких – не залишати відчиненими двері між кімнатами і не відхиляти штори на вікнах, бо діти, мовляв, страждають на рідкісну хворобу – ксеродерму, тому не переносять сонячного світла. Проте незабаром трапляюся дивні речі: двері виявляються відчиненими, штори розсунутими, а діти розповідають про якогось хлопчика Віктора, який начебто мешкає у домі.

Крок за кроком розгортається сюжет цієї історії, і крок за кроком головна героїня все більше дізнається про свій теперішній статус. Виявляється, що вона, так само, як і її діти, так само, як і їхні слуги давно уже мертві, ось тільки одні з них знають про це, а інші, як от Ґрейс – поки що ні. Відкриття цього факту не просто перевертає світобачення головної героїні, але й дає їй новий онтологічний статус, цього разу довічний, до якого їй ще потрібно звикнути. Найцікавіше у цій історії, власне, – існування персонажів після зміни їхнього статусу, після усвідомлення невідворотности цих самих змін. І в більшости своїх картин Аменабар залишає фінал відкритим.

Подібне ми можемо бачити у фільмі «Море всередині», де йдеться про паралізованого нижче шиї чоловіка на ймення Сампедро, який мріє тільки про смерть, оскільки життя у такому стані вважає не просто безглуздим, але й позбавленим гідности. Одначе померти легально йому дуже непросто, евтаназія не тільки заборонена в Іспанії законом, вона ще й засуджується публічно. Власне, велика частина фільму – то полеміка Сампедро з дуже різними людьми, від своїх близьких, до священиків та представників громадськости.

Проте стрічка не тільки апелює до раціональних чи світоглядних арґументів, але й до чуттєвости. «Море всередині» – підкреслено плотський, частково навіть еротичний фільм. Сампедро оточений жінками, які люблять та піклуються про нього, однак він не здатен відповісти їм взаємністю, принаймні, у цьому світі.  

Сампедро не просто хоче померти, він хоче повернутися у день свого каліцтва, аби завершити тоді незавершену справу. Власне, як і в інших стрічках Аменабара, лінія поміж життям та смертю тут також не є надто чіткою, бо вона водночас фізична та метафізична,  більше схожа на сон та мандрівку віртуальним світом.

Останню за часом картину під назвою «Аґора» Аменабар зафільмував 2009 року. Тут він розповів історію жінки на ймення Гіпатія, астронома з Александрії, яка жила у четвертому столітті нашої ери. Гіпатія була насамперед філософом, яка продовжувала певні ідеї античних мислителів та намагалася розвивати їх зі своїми учнями.

Водночас режисер змальовує тодішню епоху, яка була вкрай неспокійною, і тодішню Александрію, у якій зберігалася леґендарна бібліотека. Християнство ставало чимдуж сильнішим та агресивнішим, і християни не просто вимагали більше прав, але й насміхалися з місцевих богів. Одного дня протистояння набуває характеру громадянської війни, яка веде до нечуваного насильства.

 Гіпатія опиняється спочатку між двох вогнів, потім – у таборі переможених, а незабаром їй доведеться робити вибір між власним вільнодумством та способом життя християнської громади, яка прагне контролювати тіла й душі своїх співгромадян. Пізнання вкотре виявилося вкрай небезпечною мандрівкою, за яку доводиться платити найвищу ціну.

У фільмі «Розплющ очі», який вночі з 15 на 16 вересня о 00:15 демонструється в АРҐУМЕНТІ-КІНО, пізнання та самопізнання також фактично невіддільні.

І головний герой перебуває у доволі незвичному статусі – між минулим та майбутнім, поміж сном та реальністю, між життям та смертю. Його обличчя, як і люди навколо нього, можуть змінитися за одну мить. По-суті, перед нами один із перших фільмів нового тисячоліття, яке почалося з катастроф та продовжилося суцільною невизначеністю й непередбачуваністю – і глобальних процесів, і майбутнього самої людини.

Водночас перед нами максимально ефектне кінематографічне видовище, яке включає в себе багато досконалих чинників – від вкрай продуманого сценарію, вивіреної режисури до дуже особливої музичної атмосфери та цікавих акторський втілень.

Це кіно варте перегляду – і не одного. Розплющіть очі, не бійтеся.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com