Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

14.10.2013 17:18

Стюарт Ґордон, реанімація горора

Ігор ГрабовичАК

Американський режисер, сценарист та продюсер Стюарт Ґордон сьогодні є одним з небагатьох леґендарних майстрів горора вісімдесятих років минулого століття, який продовжує фільмувати, та ще й у досить розмаїтих кіножанрах. А класиком фільму жахів його зробила вже перша повнометражна картина – чорна комедія «Реаніматор», яка вийшла на екрани 1985 року.


Цей фільм – довільна екранізація оповідання Говарда Філіпа Лавкрафта «Герберт Вест, реаніматор», і йдеться в ній про студена-медика, одержимого воскресінням мертвих. Герберт Вест вважає, що людина – то тільки набір хімічних формул, і що людський мозок живе значно довше, ніж про це думають інші вчені, тому якщо до нього ввести спеціальну рідину, то людину можна повернути до життя. Звісно, що ці його ідеї ведуть до неочікуваних наслідків.

У «Реаніматорі» Стюарт Ґордон використав вдалу формулу новітнього горора: відверта фізіологія, чорний гумор, божевільний вчений як головний герой та сексуально приваблива молода жінка як можлива жертва розмаїтих експериментів. Звісно, й до нього  щось схоже робили попередники та сучасники, проте Ґордон зумів знайти правильну пропорцію названих інґредієнтів. Визначальною рисою його фільмів стало поєднання жаху та сексу, про які сам режисер каже таке: «Я вважаю, що жах та секс завжди поряд, вони невіддільні, як життя та смерть».

Наступних років Ґордон фільмує низку фільмів жахів, де розвиває успіх «Реаніматора». Як уже було сказано, він багато екранізує Лавкрафта, але також знімає картини і за своїми, і за чужими ориґінальними сценаріями.

 1987 року виходить його стрічка «Ляльки», у якій робиться спроба відійти від формул «Реаніматора», наблизивши видовище до родинної авдиторії. Для цього Ґордон використовує казкові інтонації та почасти казковий сюжет про маленьку доньку, її злу мачуху та її батька, якого ця мачуха причарувала.

Одного разу британська родина (батько, його донька Джуді та її зла мачуха) потрапляє під зливу та знаходить притулок у будинку неподалік, де живе пара літніх людей. Ці старші люди цілковито відрізні від світу, вони нічого не знають про нові віяння, але явно приховують якусь таємницю. У будинку дуже багато ляльок, які одразу подобаються дівчинці Джуді. Згодом до гостей приєднуються ще троє подорожніх, серед яких дитинкуватий молодий чоловік на ім’я Ральф.

Головні події розпочинаються серед ночі, коли декому з гостей починає здаватися, що старі є просто беззахисними жертвами, яких можна пограбувати. Ґордон вводить до цієї казки містичний елемент і подає її як історію дорослішання та пізнання, котре дається досить дорогою ціною. Люди та ляльки тут парадоксальним чином міняються місцями, підтверджуючи тезу про змінність ролей та водночас постійність масок, які здатні приростати до обличчя назавжди.

1995 року Ґордон фільмує стрічку «Почвара у замку», яка стане своєрідним завершенням першого етапу його кінематографічної кар’єри. Ця картина – варіація на теми кількох оповідань Лавкрафта, вона розгортає дві родинні історії, що ті переплітаються між собою. У першій ідеться про жорстоку італійську герцогиню, яка зачинила свого сина у підземелля і жорстоко карала його за те, що батько хлопця покинув її, інша ж розповідає про сучасну американську родину Рейлі, котра отримує цей замок у спадок і прибуває, аби вступити у права власности. Родина Рейлі переживає кризу через автомобільну аварію, скоєну з вини батька, Джона Рейлі. Наслідком катастрофи стала смерть сина і сліпота їхньої доньки. Батьки сваряться, проте на них усіх чекає серйозніша небезпека – син герцогині не помер у страшних муках, а вижив у моторошному підвалі і тепер готовий зустріти непроханих гостей.

У цій картині зібрані основні тематичні, сюжетні та виражальні засоби кінематографа Ґордона – його схильність до дії у приміщеннях, яке він приніс зі своєї театральної практики, крах батькового авторитету як головна пружина сюжету, а також гарні дівчата, яким загрожує смертельна небезпека. Окрім того, важливою стає тема спокути, повернення задавнених гріхів, яка втілюється тут досить прямо і навіть брутально. У «Почварі в замку» режисер востаннє у головних ролях зняв своїх улюблених акторів, які свого часу прославилися у його «Реаніматорі» – власне, Барбару Кремптон і Джеффрі Комбса.

 2001 року Ґордон завершує свій Лавкрафтівський цикл картиною «Даґон», у якій веде мову про невелике іспанське приморське поселення, котре під впливом життєвих негараздів обрало морських богів замість християнства. Стрічка обертається довкола гурту американців, що потрапили у шторм біля берегів Іспанії. Вони шукають порятунку в місті, котре виявляється вкрай негостинним і населене дивними напівлюдьми-напівморськими істотами.

Місцеві жителі переслідують прибульців, маючи намір убити їх. Та незабаром з’ясовується, що один з американців, Пол, є результатом змішування людей та морських істот, і що його дім не земля, а океан, де він зможе знайти своє щастя.

Ця стрічка стала своєрідним містком поміж двома різними етапами творчости Стюарта Ґордона. Саме тут тема вибору між звичним людським існуванням та екстремальним досвідом утверджується як провідна; і саме вона стане центральною у наступних творах цього режисера.

Найрадикальнішою картиною нового циклу фільмів Ґордона є «Король мурах», що розповідає про молодого маляра Шона, який одного дня з доброї волі втягується у кримінальні справи і на замовлення нечесного забудовника убиває бухгалтера  мерії. Шон сподівається отримати за злочин гроші, проте бандити готують йому дещо іншу винагороду.

У цій історії Ґордон повернувся до елементів ґротескної тілесности, яка прославила його на самому початку кар’єри. Також він додає градусу насилля і включає навіть любовну лінію – усі свої улюблені елементи успішної історії. Стрічка вийшла не просто виразною та переконливою, але й настільки шоковою, що навіть не була випущена у кінотеатральний прокат. Зате «Король мурах» отримав славу одного з найкращих фільмів Ґордона, став його чорним шедевром, який незмінно привертає увагу глядачів.

Вночі з 20 на 21 жовтня о 00:15 в АРҐУМЕНТІ-КІНО – друга повнометражна картина Стюарта Ґордона, що має низку перекладних назв – одна з них «З того боку», або ж, у нашому випадку – «За межею». Як уже було сказано, це ще одна екранізація прози Лавкрафта, водночас – іще одна спроба повторити успіх «Реаніматора». В ролі експериментатора ми знову бачимо Джеффрі Комбса, а в ролі сексуальної дослідниці – Барбару Кремптон. Це один з найкращих дуетів у фільмах жахів – правдива королева крику та незворушний психопат, який опиняється у руках потойбічних сил.

У цій картині Ґордон додає перцю – і в плані жаху, роблячи його посутньо лавкрафтівським, себто абсолютним, космічним, і в плані сексу, вводячи тему садомазохістських стосунків, які виявляються у чомусь суголосними суперечливій людській природі. Одне слово, цей фільм не дасть вам заснути – Стюарт Ґордон гарантує.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com