Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

01.11.2013 17:37

Тарсем Сінґг, услід за Параджановим

Ігор ГрабовичАК 

Тарсем Сінґг належить до середнього покоління кінорежисерів, яким вдається творити одночасно універсальні й дуже особисті фільми. На початку дев’яностих років минулого століття він прославився як автор музичного відео й численних рекламних роликів, які відзначалися незвичними візуальними образами.


Серед кінематографістів, які вплинули на його стиль, Сінґг частенько називає Андрєя Тарковського та Сергія Параджанова, зокрема, картину останнього «Колір граната». Власне, вміння побачити красу у звичному, побутовому, і водночас здатність розгледіти у цій красі певні універсальні символи складають основу стилю Тарсема Сінґга.

Свій перший ігровий повнометражний фільм під назвою «Клітка» Сінґг знімає 2000 року. Це дуже своєрідне кіно, у якому поєднується традиційний голлівудський сюжет про  серійного вбивцю, експериментатора-психолога, який прагне відкрити таємницю внутрішнього життя, а також низка вишуканих візуальних рішень, які роблять цю картину по справжньому непересічним мистецьким висловлюванням.

Фільм обертається довкола експериментальної методики доктора Кетрін Дін, яка знайшла спосіб проникати у мозок пацієнтів, котрі перебувають у комі. Одного дня до неї звертаються з поліції з проханням увійти до внутрішнього світу серійного вбивці, який викрадає та вбиває дівчат. Останню його жертву ще можна врятувати, якщо, звісно, Кетрін правильно вибудує стосунки зі своїм пацієнтом.

Сам по собі цей доволі амбівалентний і навіть дивний сюжет тримається купи завдяки надзвичайній фантазії постановника та його команди, зокрема, художника з костюмів Ейко Ісіоко, яка співпрацювала з режисером на всіх його фільмах. Проте візуальна пишнота у картині існує не стільки як декоративний елемент, скільки як  проекція колись пережитих травм, хворобливий прояв реального насилля і жорстокости.

Десять років по тому Сінґг створює стрічку «Війна богів: Безсмертні», у якій має намір поєднати живопис епохи Відродження із сучасними візуальними ефектами.  Постановник своє завдання формулює досить лапідарно: «Я хочу зняти фільм, у якому Караваджо стрічається з «Бійцівським клубом».

В основі сюжету цієї історії – суперечка давніх богів, що ті змагаються за світове панування, яке допоможе їм встановити суперзброя – Епірський лук, що він має феноменальні бойові характеристики. Проте цього разу між богами, які воюють ще від початку часів, опиняються люди, зокрема, грецький юнак на ймення Тесей. Йому протистоїть цар Гіперіон – жорстокий правитель, богоборець та осквернитель святинь. Він прагне випустити ув’язнених богами в горі Тартар Титанів, аби війна розпочалася знову.

У цій картині сюжет і персонажі загалом відходять на другий план, бо першу скрипку тут грає візуальний складник – костюми, загальний антураж та особливо – візуальні ефекти. Бойові епізоди режисер фільмує таким чином, аби максимально довго утримувати нерухомим загалом дуже динамічне зображення. Він членує один безконечний рух на безліч окремих фраґментів, порушуючи закони фізики, зате створюючи неповторний художній ефект.

2012 року Тарсем Сінґг фільмує картину «Білосніжка: Помста гномів», яка засвідчує своєрідний компроміс між візіонерством режисера та вимогами комерційного кіна. Ця стрічка – вільна фантазія на тему казки братів Ґрімм про Білосніжку та семеро гномів, у якій історія подається очима злої королеви.

Сінгґ сміливо використовує анімацію, візуальні цифрові ефекти, але не забуває також і про сюжет та характери персонажів. У своїй версії цієї відомої казки він намагається зламати низку стереотипів та вийти за межі моралізування. Саме тому загальний тон оповіді іронійний, а деякі епізоди одверто пародійні.

Найбільшим внеском до міфології про Білосніжку є фінал цієї історії, яку постановник подає у традиціях індійського комерційного кіна, виробленого у Боллівуді. Стрічка закінчується масовими співами й танцями, у яких добро не просто святкує перемогу, а демонструє своєрідну світову гармонію, яку вдалося досягти спільними зусиллями.

Вночі з 3 на 4 листопада о 00:10 в АРҐУМЕНТІ-КІНО – друга повнометражна стрічка Тарсема Сінґга «Позамежжя», що постає як своєрідна квінтесенція його творчости. Цей фільм знімався досить тривалий час, і в нього режисер вклав не тільки власне надхнення, але і власні гроші.

Це стрічка і про кіно, яке здатне проявляти невидиме, і про внутрішній світ, який може матеріалізуватися у незвичних образах, і про дитинство, яке виявляється аж ніяк не таким невинним, як це прийнято вважати.

І все ж перед нами постає насамперед фільм, у якому пластичний, живописний елемент опиняється на першому плані і складає ніби саму тканину світу, його невловиму та водночас виразно проявлену матерію.

Не варто забувати також і про сюжет цієї картини, який виявляється дуже напруженим і драматичним, і ще – про музичний супровід, надзвичайно урочистий та піднесений, ну й про акторів, які тут представляють чи не все розмаїття людства. Одне слово, хто не подивиться «Позамежжя», той багато втратить. Поряд з іншими картинами Тарсема Сінґга, ця стрічка є прикладом іншого, незвичного, нетрадиційного, неконвенційного кінематографа, який добрався щонайближче до таємниць мистецтва, котре постає перед нами життєдайною силою.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com