Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

06.11.2013 18:29

«Будинок із башточкою», Єва Нейман

Володимир ВойтенкоАК   

Вночі з 10 на 11 листопада о 01:00 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм режисера Єви Нейман «Будинок із башточкою»/ «Дом с башенкой» (2012, Україна).

Стрічкою кінорежисера Єви Нейман «Будинок із башточкою» започатковується показ низки українських фільмів сучасної доби, зокрема, тих, що з’явилися на світ, завдяки новочасній державній кінополітиці, котра відкрила шлях дебютантам, а також сприяла збільшенню та урізноманітненню національного кіновиробництва.

Щоправда, фільм «Будинок із башточкою», у сюжеті якого розгортається драматична історія восьмирічного хлопчика, який повертається з мамою до рідного міста з евакуації взимку 1944 року, є незалежною кінопродукцією – стрічку створено виробничою компанією «1+1 production».

На півшляху додому, на невідомому полустанку малого з ненькою знімають із поїзда, тому що мати захворює на тиф. Незабаром вона помирає. Усе, що малий запам’ятав про місце, де назавжди лишилася його мати, – це те, що на привокзальній площі стоїть старий будинок із башточкою... Дитина лишається сам на сам зі своїм горем, серед чужих людей. Але, довірившись незнайомцям, хлопчак уперто продовжує свій шлях додому.

У фільм Єви Нейман не простежується жодної воєнної героїки, навпаки – тут діють люди негероїчні, і вони, сказати б, поневіряються у поруйновому просторі свого особистого життя, шукаючи й зазвичай не знаходячи прихистку. І важко не погодитися з тими, хто, поряд з іншим, вичитує у фільмі «Будинок із башточкою» певну метафору єврейського життя у трагічному ХХ столітті. Хоча це кіно не є аж таким спеціальним, і його філософія цілком надається до універсальніших потрактувань.

Стрічка є лаконічною, чорно-білою за зображенням. Вона сповнена довгих кадрів, неспішного розвою подій. Взагалі, попри відповідну тематичність та сюжет, цей фільм доволі скупий на висловлення сильних почуттів. Навіть дещо інакше – у ньому повсякчас тримається дистанція щодо емоцій.

 «Будинок із башточкою» є вже другим повнометражним фільмом Єви Нейман, яка навчалася режисерському ремеслу в німецькій кіношколі, а згодом асистувала живому класику українського кінематографа Кірі Муратовій, також пройшовши її безпосередню фільмувальну школу.

По тому з’явився дебютний фільм Нейман «Біля річки», екранізація двох оповідань письменника Фрідріха Горенштейна – «Бабусі» та «Розмова».

«Будинок із башточкою» – також Горенштейнове оповідання, екранізоване Євою Нейман, та ще й автобіографічне.

Свого часу Фрідріх Горенштейн був дисидентом та еміґрував із Радянського Союзу, а його твори, закономірно, заборонили. Разом із тим, за радянського періоду свого життя він практикував як кінодраматург, і є, зокрема, автором сценаріїв до таких відомих, знакових фільмів, як «Солярис» Андрєя Тарковського та «Раба кохання» Нікіти Міхалкова. Власне, про Горенштейна-сценариста, а також екранізованого автора йтиметься у прогамі в спеціальному сюжеті.

Також варто зауважити, що фільм Єви Нейман має кілька престижних фестивальних нагрод. Передусім, це головний приз конкурсної програми «Від Сходу до Заходу» 47 Міжнародного кінофестивалю, що проводиться у чеських Карлових Варах. Також – перемога на 16 Міжнародному кінофестивалі «Темні ночі» у столиці Естонії Талліні – Ґран-прі форуму, а також нагорода за найкращу операторську роботу.

**

ФРІДРІХ ГОРЕНШТЕЙН, СЦЕНАРИСТ
Ігор Грабович, АК 

 Письменник та сценарист Фрідріх Горенштейн, що він був вроджений 1932 року в Києві, а помер 2002 року в Берліні, залишив по собі низку розмаїтих творів, серед яких важливе місце посідають його кіносценарії. За деякими даними, він загалом написав близько двох десятків сценаріїв, серед яких на екрани було перенесено тільки чотири.


Горенштейн творив у різних жанрах, зокрема, у штучно створеному в СРСР жанрі історико-революційного кіна, яке у сімдесятих роках минулого століття розвивалося цілком у річищі так званого ревізіоністського вестерна. Використовувався вже апробований антураж: екзотичні місця, на кшталт гір та пустель, мізансцени перестрілок, озброєння, а також типові герої. Шерифи у тих фільмах ставали міліціонерами, бандити ж перевтілювалися у різного роду антирадянські елементи.

1973 року на кінотеатральні екрани виходить картина «Сьома куля», сценарій до якої написав Фрідріх Горенштейн. Стрічка не вирізняється винахідливою драматургією, вона радше прямолінійна, проте такими вже є вимоги жанру, у якому більше значення мають загальна атмосфера, фізична дія та далекі від звичайної психології герої. І все ж у «Сьомій кулі» сценаристові вдалося створити переконливу загальну сюжетну схему, яку режисер заповнює потрібним жанровим антуражем.

Проте справжню славу Горенштейну принесли інші фільми. 1972 року виходить картина Андрєя Тарковського «Солярис», яка була вільною екранізацією однойменного  роману Станіслава Лема.

Сценаристи Горенштейн і Тарковський по-іншому підійшли до проблематики роману, ніж його автор. Вони прибрали усю наукову складову, зробивши історію освоєння космосу практично позбавленою перспективи. Не космос важливий людині, а Земля, не чужопланетяни, а інша людина – такою стала філософія цієї дуже амбітної кінострічки.

Відтак її драматургія сконцентрована навколо переживань одного з героїв – космонавта Кріса Кельвіна, який на орбітальній станції стикається зі своїм минулим – давно померлою дружиною Харі, яка весь час повертається до нього як фантом, оживлений планетою-океаном Солярис.

Кілька епізодів цієї картини стали класичними, зокрема, сцена кохання у невагомості, яку Тарковський згодом повторив у своїх інших фільмах. Незабутнім став і фінал цієї історії, зустріч батька із сином на порозі отчого дому, який виявляється на острові посеред розумного океану.

1976 року виходить іще одна стрічка за сценарієм Горенштейна – «Раба кохання» Нікіти Міхалкова. Один із найвиразніших зразків радянського кіноретра, вона містить у собі не тільки атмосферні епізоди, потужну ліричну складову, але й доволі вправно вибудувану пригодницьку фабулу.

У картині йдеться і про останні дні німого кіна, і про громадянську війну. Тут білогвардійська розвідка полює за більшовиком-кінооператором, який зафільмував епізоди арешту і страти червоного підпілля. У фільмі переконливо та виразно продемонстрована загибель старого світу й перші прояви нового, не менш контраверсійного та небезпечного. А вся історія подається і через пластичні образи, і через конфлікт характерів.

«Раба кохання» стала однією з найкращих у доробку Горенштейна-сценариста, і останньою, створеною ним у СРСР. По еміграції його співпраця з радянським кінематографом, як вже зазначалося, припинилась.

Перервана ж традиція відновилася лишень у середині двотисячних років, коли на кіноекрани почали виходити стрічки, створені за літературними творами Фрідріха Горенштейна.

Екранізовувати ж їх береться молода українська кінорежисерка Єва Нейман, яка народилася в Україні, а кінематографічну освіту здобула в Німеччині, де й познайомилася з творами письменника, а також із ними самим. Першою її повнометражною стрічкою, над якою встиг попрацювати Горенштейн особисто, стала ностальгійна драма «Біля річки», яка вийшла на екрани 2007 року.

Це розповідь про один дин день із життя доньки та матері, їхні стосунки між собою та з оточенням. У цій картині Єва Нейман підхоплює традиції своїх попередників, зокрема, Нікіти Міхалкова, які також, взявши за основу сюжети Горенштейна, творили дуже часто атмосферні, імпресіоністичні картини.

Стрічка складається із серії замальовок, фраґментів звичайного життя, які, здається, випадково потрапляють до об’єктиву камери. По суті, йдеться про певну сконденсовану хронологію життя двох героїнь, яка подається переважно споглядально і навіть відсторонено.

Вночі з 10 на 11 листопада о 00:10 в АРҐУМЕНТІ-КІНО – ще одна екранізація прози Фрідріха Горенштейна, що вона здійснена Євою Нейман, це стрічка «Будинок із башточкою».  Фільм є, наскільки це можливо для кінематографа, буквальним перенесенням на екран невеликого оповідання письменника, яке у картині з побутової та простої історії розростається до універсальної метафори сирітства.

Стрічка відрізняється від попереднього фільму чорно-білим, майже документальним зображенням. Проте у фільмі збережено режисерський стиль, в основі якого – спостереження за побутовим  існуванням пересічних людей з усіма його незвичними і навіть гротесковими проявами. Цього разу картина вийшла не настільки легкою та імпресіоністичною, проте вона камерніша та інтимніша.

Крім того, події у фільмі подано з погляду маленького хлопчика, з яким дуже легко ототожнитися глядачеві. У такий спосіб Єва Нейман замикає своєрідне коло, повертаючи прозу Горенштейна до певних кінематографічних джерел, серед яких важливими були і радянські фільми, створені за його сценаріями, і певна духовна спорідненість із окремими кінематографістами, зокрема, з Андрєєм Тарковським, який і співпрацював з Горенштейном, і мав свого часу намір екранізувати його «Будинок із башточкою».  




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com