Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

26.02.2014 14:23

«Клас», Ільмар Рааґ

Володимир ВойтенкоАК  

Вночі з 2 на 3 березня о 01:00 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм естонського режисера Ільмара Рааґа «Клас»/ Klass (2007, Естонія).

«Клас» є найпомітнішою, резонансною естонською кінострічкою новітніх часів, що її свого часу було висунуто від Естонії на здобуття «Оскара» в номінації «Найкращий іншомовний фільм».

Події картини розгортаються в пересічній естонській середній школі. Хлопець на ймення Йозеп навчається у випускному класі й постійно потерпає від насмішок та знущань від однокласників. Так триває, доки за Йозепа не заступається один із колишніх кривдників, Каспар. По тому в класі розпочинається жорстоке протистояння, яке зрештою закінчується трагічно.

Фільм «Клас» поділено на сім частин – це сім днів із життя гнаних Йозепа й Каспара. Сім днів, протягом яких вони ведуть боротьбу за виживання. Всі проти них, вони проти всіх. І ніхто хлопцям не береться допомогти, а хто й намагається, робить тільки гірше.

 «Що таке честь? Гадаю, в нашій мові немає такого слова», – саме ці спокійні, але гіркі слова першими лунають за кадром на початку фільму. Власне, фільму про те, що честь і достоїнство, зрештою, виявляються – в суспільстві безчесному – для декого з героїв важливішими за саме життя.

Для постановника фільму «Клас» Ільмара Рааґа, за його словами, ситуація, сюжет стрічки є дуже особистою темою, бо в школі він був одним із тих, хто мовчки спостерігав над знущаннями й нікому ніяк не допоміг, і досі пам’ятає, як йому було соромно за себе.

А задум картини народився 1999 року, коли Рааґ навчався у Сполучених Штатах. Саме тоді сталася трагедія у школі Коломбайн, коли хлопці розстріляли своїх однокласників і наклали на себе руки. За однією з версій, вони були психічно ненормальними, за іншою – то був відчайдушний вчинок жертв шкільного насилля.

Зрештою, за винятком останньої сцени у фільмі «Клас», – усе до цього сюжету прийшло із реального шкільного життя Естонії. Ільмар Рааґ навіть сценарій писав разом зі своїми неповнолітніми акторами. Не останньою чергою, саме від того – надзвичайна достовірність характерів.

Взагалі ж, постановник свого часу проходив стажування у сценарному відділі студії Columbia Pictures. Він каже: «В Америці при кожній великій студії є спецвідділи авторського кіна. І якщо в блокбастерах недоліки сюжету чи характерів можна прикрити дорогими комп’ютерними спецефектами, то в авторському фільмі основою усього є сценарій».

Варто зауважити, що фільм Ільмара Рааґа отримав два призи Варшавського міжнародного кінофестивалю – це Спеціальний приз головного журі та приз журі міжнародної  кінопреси, FIPRESCI. Також у нього – дві престижні нагороди Міжнародного кінофестивалю в чеських Карлових Варах.

Стрічка «Клас», певне, викличе у глядачів суперечливі враження. Зрештою, повертаємося до питання, наскільки виправданим є показ позамежного насилля на екрані, чи не є це керівництвом до дії? На що сам режисер відповідає: «Я вивчав та викладав теорію комунікації і скажу: кіно ніколи не є головним джерелом насилля. Насилля народжується і живе в суспільстві».

До речі, принагідно в програмі демонструватиметься спеціальний кінознавчий сюжет про фільми з різних країн, які розглядають під мистецьким мікроскопом ескалацію насильства у школах.

Коли ж заходить про виховну роль мистецтва, то варто нагадати слова засновника протестантського руху  Мартіна Лютера, який казав, що для нього головніше – не читання Біблії, а розмова з другом. І це – в нашому випадку – значить, що кіно не зобов’язане давати відповідей, навчати, воно має піштовхувати людей до розмови, до того, щоб люди усвідомили потребу одне в одному.

**

КІНО ПРО ШКІЛЬНЕ НАСИЛЛЯ
Ігор ГрабовичАК

Фільми про шкільне насилля з’явилися досить давно і завше розповідали історії бунту молодих людей, власне, учнів проти шкільної системи, яка поставала вособленням суспільного гноблення, небезпечних традицій та несправедливости.

До пори до часу це протистояння виглядало як загалом мирне, аж до появи британської стрічки «Якщо...», у якій, аби помститися своїм кривдникам, учні беруть до рук вогнепальну зброю.

Голлівудське кіно до цієї теми послідовно звернулося у вісімдесятих роках минулого століття, за часів консервативної реакції, яка вбачала у молоді небезпеку для стабільности суспільства. У численних фільмах ішлося саме про нестабільні школи, які потерпали від розмаїтих негараздів, серед яких на першому місці був непослух учнів. Загалом сценарій спостерігався один і то самий: у переповнену насильством школу прибуває новий педагог, який не хоче грати за прийнятими тут правилами. Розлючені його непокорою, бунтівні учні дають навчителю прочухана, який призводить до ще більшої ескалації насильства та жорстокої помсти. Зрештою добро перемагає, усі ж бунтівники – мертві.

Подібні схеми залишалися цілком умоглядними та абстрактними аж до кінця 90-х років, до подій у середній школі міста Коломбайн, коли двоє учнів, Ерік Гарріс та Ділан Клеболд, убили дванадцятьох школярів та одного вчителя, після чого застрелилися самі. Трагедія Коломбайна стала темою низки фільмів, творці яких по-іншому глянули на шкільне насильство.

 Американський документаліст Майкл Мур навколо цього епізоду вибудовує свою повнометражну стрічку-розслідування «Боулінґ для Коломбайна», у якій розглядає феномен шкільного насилля у доволі широкому цивілізаційному контексті. Режисера  цікавлять не стільки особисті мотиви стрільців, скільки суспільна атмосфера, яка склалася в Америці упродовж двохсот років її історії.

 Мур навіть творить коротку анімаційну історію Сполучених Штатів, яка, на його погляд, була сповнена виняткового насилля і жорстокости. На думку Мура, сучасна Америка просто огорнута розмаїтими страхами, які породжують психологію обложеної фортеці і здатні будити у своїх громадянах тільки агресію.

2002 року на американські екрани виходить картина «Бах, бах, ти мертвий», що розповідає історію старшокласника Тревора Адамса, який сумно уславився фальшивою спробою підірвати школу. Після літніх канікул Тревор повертається до уроків, проте стикається з агресивністю довколишніх. Водночас керівник шкільного театрального гуртка пропонує юнакові головну роль у своїй виставі «Бах, бах ти мертвий», що вона заснована на п’єсі драматурга Віктора Мастросаймона, написаній одразу після подій у школі міста Коломбайн. На думку педагога, вистава повинна помирити ворогів та зняти напругу у школі.

 Інша сюжетна лінія фільму описує гурт школярів, які готують відплату за власне приниження. У цих подіях Тревору відводиться своя важлива роль.

Стрічка мала дуже великий суспільний резонанс в Америці, бо вперше поглянула на проблему без голлівудських кліше. Жодна зі сторін конфлікту тут не демонізується, насилля однозначно засуджується, а його причина, на думку авторів фільму, криється у поганих шкільних традиціях.

2003 року на екранах з’являється картина режисера Ґаса Ван Сента «Слон», яка є поліфонічною оповіддю про день із життя учнів однієї американської школи, які стають учасниками кривавої бійні. Режисер навіть не прагне заглибитись у мотивацію своїх персонажів, він створює колективний портрет школи, де жертви та кати щохвилі можуть помінятися місцями, де панує досить спокійна атмосфера, яка водночас не свідчить про відсутність конфліктів чи навіть про їхнє мирне розв’язання.

Центральним епізодом фільму є сцена гри на піаніні, у якій створюється низка нейтральних та водночас вкрай амбівалентних образів, котрі можна по-різному сприймати й трактувати. Реальність у цьому фільмі вкрай непевна, вона здатна породити низку альтернатив, і ми до кінця не знаємо, яку з них оберуть персонажі. Вочевидь, що цей фільм ставить більше запитань, ніж породжує відповідей, проте він пропонує певну модель кінодослідження, яка виходить на доволі широкі узагальнення, де школа – то тільки один із випадків аномального соціального життя.

Одну з найрадикальніших і, ймовірно, найправдивіших стрічок на цю тему було знято того ж таки 2003 року. Вона має назву «Нульовий день», і в ній події подані очима убивць. Режисер картини Бен Соссіо вважає, що убивства у школі Коломбайн були здійснені не стільки з мотивів помсти за приниження, скільки з мотивів переваги. Обоє молодих людей вважали себе кращими за інших і продемонстрували це з усією можливою холоднокровністю та жорстокістю.

Сам фільм створено у формі відеощоденника майбутніх убивць, у якому вони розповідають про підготовку до терору, про свої мотиви й дають доволі об’єктивну картинку власного способу життя та оточення.

Ця стрічка повертає нас до витоків феномену насильства, яке подається тут як певна універсальна категорія, котру важко звести винятково до наявних суспільних умов. Дуже важливим і часто визначальним є людський фактор, певний невидимий оку сторонніх внутрішній Ікс, який штовхає людину діяти всупереч суспільним правилам та власній вигоді.

Вночі ж  з 2 на 3 березня о 01:00 в «Аргументі-кіно» – картина «Клас». Як уже було зауважено, її з’яву надихнули події у Коломбайні, проте і закони місцевої естонської школи також. У фільмі йдеться про двох учнів, які стають паріями у своєму класі.

Для розуміння стрічки дуже важливо знати обставини її створення. Картина знімалася дуже швидко, підручними засобами та за участи в розбудові драматургії чи не всієї знімальної групи. Ролі ж виконали актори-аматори, які, схоже, часто грали самих себе.

Таким чином, перед нами водночас ігрова картина та певна модель шкільного соціуму, яка може бути універсальною для пострадянських теренів. Одна з особливостей цієї моделі – протиставлення індивідуальности та однорідного й одностайного колективу. І саме ця обставина відрізняє естонський фільм від його американських аналогів, де практично ніколи не існує монолітного колективу, власне, класу як окремої згуртованої одиниці, бо він неодмінно розпадається на маленькі групки.

Тому «Клас» – це фільм і про українську реальність також, про реальність із її дотепер колективною порукою, колективною виною та колективною відповідальністю, що вона здатна зробити заручником кожного з нас.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com