Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

29.05.2014 19:31

«Доґвіль», Ларс фон Трир

Володимир ВойтенкоАК  

Вночі з 1 на 2 червня о 01:35 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та знаменитий фільм данського режисера Ларса фон Трира «Доґвіль»/ Dogville (2003,  Данія – Швеція – Велика Британія – Франція – Німеччина – Нідерланди – Норвегія – Фінляндія – Італія).

Фільм знаменитого данського кінопровокатора, одного з найвидатніших кіномитців сучасности Ларса фон Трира «Доґвіль» побачив світ 2003 року й розтривожив Каннський фестиваль. За цю картину фон Трир був визнаний найкращим режисером року за версією Європейської кіноакадемії.

 «Доґвіль» також відомий черговим формальним експериментом колись автора «Догми 95» – надихаючись театром Брехта, майстер звів декорації фільму до мінімуму, чимало з них просто позначивши крейдою на підлозі у студії. Хоча це не завадило стрічці бути правдиво кінематографічною.

Сюжет розгоратється у Сполучених Штатах Америки 1930-х років за Великої депресії. Донька ґанґстера Ґрейс не може прийняти криваве ремесло батька й переїздить до містечка Доґвіль. Місцеві ховають її від банди ґанґстерів, а Ґрейс прагне відпрацювати за гостинність. Але за якийсь час рятівники починають вимагати від неї неможливого...

Ларс фон Трир є автором таких вікопомних і провокативних фільмів, як «Розсікаючи хвилі», «Ідіоти», «Та, що танцює в темряві», «Антихрист», «Меланхолія», цьогорічна «Німфоманка». Він автор тих стрічок, що вони повсякчас збурювали і збурюють суспільну думку. Сказати б, розривають інтелектуальну публіку навпіл.

Інакше й бути не може, коли художник завше говорить про головне – мистецькими сюжетами й кіномистецькими засобами піднімає найболючіші, найскладніші питання, які, власне, стояли й завше стоять перед людством, перед кожною людиною, але які наш розум часто ладен приспати. Вони ж тим часом нікуди й ніколи від нас не діваються...

Ці проблеми загострюються в житті чи не кожної людини, будь-якого суспільства у критичні моменти існування чи й на межі поміж буттям і небуттям. Фон Трир наполягає – про них не варто забувати щодень, адже це правда про людину, про кожного з нас. І як би пекельно не було із цією правдою, її треба знати.

Адже, швидше за все, таке знання є відправним пунктом на шляху до зміни усталеного порядку речей. І як би не складно було змінити людство, напевне, його таки можна змінювати, але коли ти готовий змінити його в собі. Принаймні, ладен спробувати це зробити.

Ну а «Доґвіль» одразу ж після каннської прем’єри багато хто визнав безсумнівним шедевром. Разом із тим, інше крило критичного загалу традиційно, як на адресу фон Трира, назвало його фільм черговою провокацією і мало не політичним памфлетом.

Тут варто зауважити, що мистецтво і є тим правдивим полем, де має зростати провокація. Це не політика, де провокація часто призводить до людської крови. Провокація ж мистецька – вона викликає не тільки емоційне, а й, зазвичай, інтелектуальне збурення. Власне, за тим маємо ознаку справжнього мистецтва, яке не обслуговує, а тривожить.

Стосовно ж політичности «Доґвіля», то вона полягає нібито в програмовому антиамериканізмі замисленої фон Триром трилогії – другою з неї зафільмованою стрічкою є «Мандерлей», у якому розглядаються моральні аспекти рабства, а третьою колись має стати картина під назвою «Вашинґтон».

Так от, цей самий Трирів «антиамериканізм» є, радше, сказати б, «європейським глядацьким продуктом» із роду звичайної людської психології – мовляв, якщо такий жах, то це не про нас! Насправді ж режисер писав сценарій та фільмував про підданих Данського королівства. А ще з часів вікопомного Гамлета відомо – усе те прямо з нашого життя...

Варто лиш зауважити, що в «Доґвілі» Ларс фон Трир звернувся до теми й проблеми помсти у людському житті, а ще міркує над тим, що таке поняття як «добро» аж ніяк не є абсолютним. Також у «Доґвілі» Ларс фон Трир послідовно досліджує природу добра та його іпостасей – краси, любови, благодаті, доводячи неможливість їхнього, я би сказав – автоматичного, існування на землі. За всім цим, як і за злом, завше стоїть конкретна людина.

І зверніть увагу на фінальну коду фільму, її фон Трир переніс на прикінцеві титри – це надзвичайної сили пронизливі драматичні світлини часів Великої депресії у Сполучених Штатах.

У спеціальному ж сюжеті в програмі йтиметься про образ жінки у фільмах Ларса фон Трира, що є принциповим та визначальним у його творчості.

**

ТРИРОВІ ЖІНКИ
Ігор Грабович, АК   

 1996 року Ларс фон Трир створює кінокартину «Розсікаючи хвилі», яка стане першою стрічкою його нової трилогії під умовною назвою «Золоте Серце». Головними героями цієї трилогії, як, зрештою, і всіх його наступних фільмів будуть жінки, котрі переживають непростий період у своєму житті.

Задум стрічки «Розсікаючи хвилі» виник у Трира під впливом книжки «Золоте серце», яку він прочитав у дитинстві, і в якій ідеться про дівчинку, що та усе віддає іншим, нічого не лишаючи собі.

Головню ж героїнею фільму Трира стала дівчина на ймення Бес, яка виходить заміж за нафтовика Яна і згодом перебуває з ним у тривалій розлуці через специфіку його праці. Оточенням Бес є сувора протестантська громада, котра не знає компромісів і не дуже толерує чужинців. Бес часто звертається до Бога і, як їй здається, отримує від нього відповіді. Одного разу, важко переживаючи розлуку, героїня просить Бога прискорити зустріч із коханим. Її бажання збуваються, проте у жорстокий спосіб – Ян отримує важке поранення під час виробничої аварії.

Згодом він опиняється у критичному стані, і тепер його може порятувати тільки диво. Бес отримує від Яна настанови і фактично жертвує собою в ім’я коханого.

Другу картину з трилогії «Золоте Серце» Трир зафільмував 1998 року. Вона має назву «Ідіоти» й належить до фільмів, що створені за допомоги правил «Доґми 95» – естетичного маніфесту, написаного Триром разом з іншим данським режисером, Томасом Вінтерберґом.

«Ідіоти»  розповідають історію жінки на ймення Карен, яка після сварки з власною родиною опиняється у комуні молодих людей, що ті на публіці вдають із себе розумово відсталих. Практика ця називається «розбуди свого внутрішнього ідіота», і суть її в тому, аби вести себе підкреслено ірраціонально та непередбачувано, порушуючи соціальні правила. Поведінка ця – явно провокаційна та зухвала, проте вона може дати несподівані естетичні й терапевтичні результати.

Карен проходить повний шлях ініціації: на початку вона не розуміє поведінки товаришів, та згодом сама включається до гри. У фіналі ж героїня повертається до рідних, проте її внутрішній ідіот не знаходить з ними спільної мови.

2000 року Трир завершує трилогію «Золоте Серце» екстраваґантного та дуже ефектною стрічкою «Та, що танцює в темряві», яка здобуває «Золоту пальму» Каннського фестивалю й робить із режисера правдивого класика світового кіна. У цій картині Трир ізнову розповідає про молоду жінку, цього разу еміґрантку з Чехословаччини Сельму, яка прибула до Сполучених Штатів, аби врятувати власного сина від спадкової хвороби.

Одного дня її грабує сусід, поліцейський Білл, який не може розплатися з боргами. Сельма просить повернути гроші, проте її прохання залишаються непочутими, більше того, Білл сам звинувачує Сельму в крадіжці. Жінка вбиває поліцейського, опиняється на лаві підсудних та отримує смертний вирок.

Перед нами зразкова героїня Трирового світу, правдиве Золоте Серце, дуже раціональна та міцна конструкція, яка відмінно працює завдяки винятковій режисерській майстерності.

2009 року фон Трир випускає стрічку «Антихрист» – експериментальну історію про жіночу депресію та одержимість, у якій можна побачити навіть мізогінію, себто ненависть до жінок.

 Ця картина знята поза трилогіями – вона започатковує новий цикл фільмів режисера і нового жіночого персонажа. Цього разу йдеться про світоглядну та екзистенційну кризу, яку спричиняють певні негаразди і в особистому життя героїні, і в довколишньому світі, непідвладному для неї. В «Антихристі» криза спричиняється смертю дитини, яка гине через неуважність батьків.

Героїня тут не носить імени, і її криза на самому початку виглядає цілком універсальною скорботою, яку можна подолати перевіреними засобами психотерапії. На початку все ніби так і розгортається, лікування прогресує, проте одного дня у жінці відкриваються незнані глибини.

«Антихриста», за словами фон Трира, спричинила його власна депресія, котру режисер здолав, зафільмувавши цю стрічку. Показово також, що Трир приписав свою депресію жінці, а не чоловікові. Якось коментуючи цю свою відданість жіночим персонажам, майстер зазначив, що йому простіше висловлювати свої ідеї через жінок, ніж через чоловіків, бо у чоловічій версії усе виглядає надто брутально і сповнене нестримного насилля. Однак, жіноче насилля в «Антихристі» не менш брутальне, ніж чоловіче, більше того, фінал цієї історії по своєму показовий: чоловіка оточують тисячі жінок без облич, ніби позначаючи собою своєрідне позачасся, з якого йому не вибратися довіку.

2011 року Ларс фон Трир випускає стрічку «Меланхолія», в якій демонструє одразу двох жіночих персонажів, двох сестер, Жюстіну та Клер, які займають протилежні позиції щодо ймовірної всесвітньої катастрофи. Картина виходить напередодні так званого кінця світу, начебто пророкованого календарем майя, і потрапляє до низки тематично подібних кінотворів. На цьому досить розмаїтому тлі режисерові вдалося зняти не просто ориґінальний фільм, але й розвинути свої улюблені теми.

Цього разу йдеться, власне, про стоїцизм як життєву філософію. Нею володіє одна із сестер, Жюстіна, яка, розуміючи всі наслідки зіткнення двох планет, Землі та Меланхолії, не шукає якогось гаданого порятунку, що той може міститися і в діях, і в людських переживаннях, а приймає загибель як даність.

 «Меланхолія», ймовірно, найвишуканіший та найпесимістичніший фільм фон Трира, який парадоксальним чином, а по-іншому в цього кінематографіста й не буває, дарує людині надію. І ця надія, власне, у вмінні опанувати себе через близькість смерти, через позбавлення людини ілюзії безсмертя.

Вночі ж із 1 на 2 червня о 01:35 в «Арґументі-кіно» – «Доґвіль», перша картина з трилогії «Америка – країна можливостей». І тут ідеться про жінку-ідеалістку, яка намагається пробудити в довколишніх людях їхні найкращі якості. Для цього вона використовує власну покірність, яка провокує ближніх на протилежні вчинки.

Ґрейс не схожа ні на Золоте Серце з попередньої трилогії, ні на пізніших жінок-у-стані-кризи, про яких режисер фільмуватиме далі. Тут ми маємо справу не стільки із самопожертвою жінки в ім’я ближнього, скільки з її погордою, яка стає центральною темою у фільмі. Погорда Ґрейс, яка вірить, що люди варті поваги і з ними не можна чинити, як із собаками, стане причиною не тільки гіркого розчарування героїні в людській природі, а ще й призведе до однієї з найвиразніших та найпарадоксальніших у світовому кіні трагедій.

У цій першій частині трилогії, яка на сьогодні ще не завершена, Трир вивів на авансцену жінку-мислителя та жінку-провокатора, котра найповніше утілила мистецькі методи й світоглядні принципи свого творця.

 

            




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com