Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Статті


Арґумент-Кіно

28.03.2015 17:58

«Духів день», Сєрґєй Сєльянов

Володимир ВойтенкоАК 

Вночі з 5 на 6 квітня о 01:00 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-Кіно»: фільм «Духів день»/ «Духов день» (1990, Росія) російського режисера Сєрґєя Сєльянова та спеціальний сюжет про подальшу продюсерську практику Сєльянова.

«Духів день» – друга режисерська стрічка нині гарно знаного російського продюсера Сєрґєя Сєльянова, що він є засновником та очолює приватну пітерську кінокомпанію «СТВ», яка продюсувала майже всі фільми вікопомного російського режисера Алєксєя Балабанова.

Головну роль у цій картині виконав популярний російський рок-співак, лідер гурту «ДДТ» Юрій Шевчук, нащадок репресованих і висланих до Красноярського краю українців із Поділля. Він гарно відомий не тільки своєю музичною творчістю, але й громадянською позицією та очною полемікою з Путіним.

Герой фільму Іван Хрістофоров відкриває в собі дивну здатність передчувати, а чи й генерувати вибухи. Витоки цього феномену Іван намагається відшукати у своїй родинній історії. Та Іваном, своєю чергою, цікавиться секретна держслужба. Перспектива, як відомо, нерадісна...

«Духів день» розгортається як уявна подорож героя у власне минуле, що несе відбиток дитячого світосприйняття, а також точиться в його сучасному, котре бува скидається на сон.

І Сєльянов тут – послідовно за дебютним своїм фільмом «День янгола» – прагне передати на екрані відчуття таємничого зв’язку між людиною та простором, людиною й предметом і, звісно, людиною і людиною.

Більше того, у «Духовому дні» – варто повторити услід російській критиці – автор виводить свого героя Хрістофорова, наділеного вибуховою та вибухонебезпечною силою, на рівень глобальний, на рівень «людина – людство».

У фіналі стрічки взагалі йдеться про передчуття нового життя для всього людства – прийдешньої епохи Водолія як епохи планетарного мислення, котра постане синтезом різноманітних віровчень і сучасних наукових досягнень. Що, менше з тим, не відмінятиме ситуації підпілля й партизанщини.

Взагалі ж, Іван Хрістофоров – образ для російського мистецтва прикметний. Цей герой прагне вирватися поза межі випаленого міфологічного простору, в якому живе Росія, і знайти своє місце в безконечній низці поколінь. Напевне не відомо, чи й живий він, а чи колись потонув у діжці з водою, але, безумовно, існує. І його зв’язок із довколишнім світом винятковий і викличний – та сама здатність генерувати вибухи!

Варто зауважити, що «Духів день» – це стрічка 1990 року. Сказати б, у передчутті «нової Росії», яка, попри всі позірні оновлення, ніяк не може, а чи й не хоче стати новою. Спробами усе це зрозуміти, а чи, принаймні, відчути й можна вважати ранню режисерську та подальшу продюсерську діяльність Сєльянова, правдивого російського патріота, яким він може бути.

Творці фільму "Духів день": актори Юрій Шевчук та Аділь Кусов, сценарист Міхаіл Коновальчук, режисер Сєрґєй Сєльянов

Взагалі ж, продюсером Сєльянов став іще за часів свого режисерського дебюту, що той був зафільмований і змонтований далекого 1980 року в напіваматорських умовах, а згодом, 1988-го, технічно допрацьований та перемонтований на студії «Ленфильм» і випущений до прокату.

Принагідно про Сєльянова як продюсера у програмі йтиметься у спеціально підготованому сюжеті.

Тим часом «Духів день» – це російська фантасмагорія Сєльянова-режисера. Як її іще називали – російська кіноверсія «магічного реалізму». І таке судження має підстави, коли порівняти глибинну сюжетику цього фільму із знаменитим романом нобелівського лавреата, колумбійського письменника Ґабрієля Ґарсії Маркеса «Сто років самотности»; романом, що той є своєрідним естетичним маніфестом літератури «магічного реалізму».

Та, в кожнім разі, перед нами постане не латиноамериканський, а нерухомий «російський космос» – загадковий, антиісторичний, непізнаваний світ із його характерними героями.

**

ПРОДЮСЕР СЄЛЬЯНОВ, ПРИНЦИПИ ТА ФІЛЬМИ

Ігор Грабович, АК 

Сєрґєй Сєльянов свою продюсерську діяльність розпочав 1992 року із заснуванням студії «СТВ». Від того часу він спродюсував кілька десятків фільмів різного хронометражу, жанру та виду. Багато в чому ця його діяльність відображає новітній шлях російської культури та державности – від занепаду дев’яностих років минулого століття до відвертої агресії сьогодні.


Водночас сам Сєльянов аж ніяк не ідеолог та пропагандист, він далекий також від прикладання кінематографа до політики. Натомість цей продюсер сповідує кілька важливих принципів, про які варто знати, переглядаючи картини його студії.

Передусім Сєльянов визнає пріоритет режисера, а не продюсера у створені кінокартини. Він каже, що фільмування – річ інтимна і пов’язана з певною ірраціональністю. Фільм є результатом пристрасти режисера, який у творчості слідує радше власним інстинктам, ніж раціональним арґументам. Відтак завдання продюсера – віднайти талановитий проект, якому слід допомогти втілитися у фільм.

Прикладом такого втілення може бути картина «Особливості національної риболовлі» режисера Алєксандра Роґожкіна, яка стала продовженням славетних «Особливостей національного полювання». Це був не просто черговий російський фільм, а, сказати б, нова формула національного кіна, придумана автором сценарію та режисером Роґожкіним.

Успіх цієї стрічки у широкої публіки та критиків засвідчив, що формула – правильна. Тут Росія та її державні й суспільні інститути виглядають несерйозно, майже карикатурно. Тут суворість законів згладжує необов’язковість їх виконання та всюдисуща корупція. Росія у цьому фільмі виглядає по-своєму привабливою і цілком мирною. До певного часу, звісно.

Ще одним принципом, який сповідує продюсер Сєльянов, є китайська формула «нехай розквітають сто квітів». Він любить стрічки, у яких діють персонажі різних національностей, культур та світоглядів. Прикладом такого кіна може бути «Зозуля», картина того ж режисера Роґожкіна, яка вийшла на екрани 2002 року.

У фільмі йдеться про події Другої світової війни, які точаться на території Фінляндії у вересні 1944 року. За драматичних обставин стрічаються троє людей: росіянин Іван, якого заарештувала своя ж служба безпеки за антирадянську пропаганду, фінський снайпер Вейкоо, що його німці прикували до скелі, аби він не став дизертиром, та місцева жителька, саамка Анні, котра вже чотири роки господарює без чоловіка на власному хуторі.

Розмовляючи трьома різними мовами, ці персонажі, врешті-решт, знаходять спосіб мирного співіснування та навіть співпраці, хоча впертий і непримиренний росіянин увесь час намагається вбити фінського снайпера. Це була одна з останніх відносно мирних російських кінокартин на тему Другої світової, де б не прославлялося НКВД та не пропагувався сталінський погляд на світ. Імперія ще не прагнула реваншу й персонажі наприкінці фільму мирно розходилися по домівках. 

Іще одним принципом продюсера Сєльянова є його скептичне ставлення до загальновизнаних міжнародних формул кіноуспіху. Вони, ці формули, дуже рідко спрацьовують, бо реакцію публіки щоразу важко передбачити, а в Росії взагалі має успіх насамперед саморобне, автентичне, практично аматорське кіно.

Доказом цього є фільм «Бумер», що вийшов на екрани 2003-го. Це історія чотирьох бандитів, які вскакують до кримінальної халепи та втікають від переслідувачів на краденому автомобілі марки ВМW. Їм нікуди сховатися, хіба тільки на безмежних просторах батьківщини.

Стрічка має доволі вільну структуру і, окрім пригод головних героїв, тут водяться численні сюжетні розгалуження, де йдеться про подальшу долю здибаних бандитами людей.

У такий спосіб вдається створити не тільки гостросюжетне кіно, а й дати об’ємну картину російського провінційного життя, яке також не вкладається у відомі жанрові та навіть цивілізаційні схеми. Атмосфера тут вже не така мирна, як у попередньому фільмі, бо стосунки між людьми будуються винятково на насильстві, якому у стрічці нема альтернативи.

Ще один принцип продюсера Сєльянова пов'язаний із його небажанням фільмувати політично коректне кіно; те, що нікого не зачепить і не образить з огляду на певні соціальні, національні та інші речі. Кінофільм, на його думку, має бути передусім талановитим і живим та повинен брати за живе, тому художник не має перейматися чимось стороннім.

У доробку Сєльянова подібних стрічок багато, проте одна з найвиразніших побачила світ 2007 року. Це дебютна картина кінорежисера Алєксєя Мізґірьова «Кремінь». У фільмі йдеться про провінційного російського юнака, що той після звільнення з війська прибуває до Москви. Він шукає роботу й хоче одружитися, проте не знаходить розуміння серед земляків та взаємности у вподобаної ним дівчини. У столиці ж стає міліціонером і включається в незаконні оборудки місцевих правоохоронців.

Режисер демонструє зворотний, темний бік Москви, з її підпільними борделями, рабами-гастарбайтерами, щоденним побутовим насиллям та порушенням усіх можливих людських прав. Молодий міліціонер займає щодо всього цього непевну позицію, йому ніби й подобається всевладдя, поте воно також виявляється оманливим, тимчасовим. Одного дня він вирішує розрубати усі свої сумніви актом насилля.

Ця стрічка – ніби своєрідна російська адаптація знаменитого фільму Мартина Скорсезі «Таксист». Водночас, вона є певним передчуттям майбутніх кривавих подій за участи Росії. Як і в американському фільмі, перед нами такий самий ветеран однієї з воєн, який не може відшукати спокою в мирному житті. Проте, тут патологічним є не тільки герой, але й саме російське життя, що воно цілком злоякісне, руйнівне, вороже до свободи.

Вночі ж із 5 на 6 квітня о 01:00 в «Арґументі-Кіно» – картина «Духів день», власне, режисерська робота Сєрґєя Сєльянова. Її найхарактернішою особливістю є позажанровість та поліжанровість, які були на часі на початку дев’яностих років минулого століття. Радянська міфологія тоді стрімко руйнувалася, а нова ще не сформувалась, не встановилися. Єдиним, хто здатен хоч якось пов’язати часи, є головний герой, що він наділений надзвичайними здібностями.

Як уже було сказано, це історія про пошук власного коріння, віднайти яке не просто, бо воно пов’язане з болючими подіями минулого. Водночас, це й історія про злам епох, про майбутнє, яке не настало, проте його передчуття висить у повітрі. Сєльянов демонструє первинний хаос, у якому світ от-от набере обрисів космосу.




RSS

Арґумент-Кіно

Дзеркало кіномистецьких шедеврів на каналі «1+1» в авторській програмі Володимира Войтенка АРҐУМЕНТ-КІНО.

Архів


Новости кино ukrfilm.com